Попурі, як об'єкт авторського права

Про створення та використання попурі

Питання законності використання пісень при створенні та виконанні попурі під час святкування 29-ї річниці Дня незалежності України привернуло увагу до попурі, як об'єкту авторського права.

У зв'язку із цим казусом, описаним у попередній статті, виникли питання, як необхідно було оформити виконання попурі із дотриманням закону. Адже формулювання норм закону не є однозначними.

Правова природа попурі

За визначенням, що міститься у Законі України "Про авторське право і суміжні права" (далі – ЗУАіСП), попурі, це музичний або інший твір, який є творчим підбором і розташуванням уривків інших правомірно оприлюднених творів або який імітує творчий стиль інших авторів чи виконавців або інших історичних епох (ст. 1).

З наведеного випливає, що:

1. Попурі – це твір.

2. Творчій вклад автора попурі полягає у підборі і розташуванні уривків інших творів. Це означає, що попурі є різновидом збірників та інших складених творів. Відтак на попурі поширюються приписи закону щодо збірників та інших складених творів з урахуванням виключень, встановлених законом, для попурі.

3. До попурі можуть включатись лише уривки творів. Якщо до збірника включені не лише уривки, а і цілі твори, такий збірник вже не буде мати статусу попурі.

4. Уривки творів, що включені до попурі, можуть виконуватись з імітацією стилю інших авторів чи виконавців або інших історичних епох або без такої імітації.

5. До попурі включаються лише твори (уривки). Це означає, що до попурі не можна включати виконання творів.

Тобто, автор попурі здійснює підбір і розташування уривків творів, після чого результат такого підбору і розташування виконується виконавцями. Це стосується як текстів, так і музики.

За умовами закону, у попурі не можуть бути використані ані фонограма виконання тексту, ані фонограма виконання музики. Отже, якщо у попурі використані уривки фонограм виконання музичних творів (так звана "мінусовка"), а виконавці виконують лише тексти пісень під таку "мінусову" фонограму, то такий збірник не буде попурі.

До речі, збірник, створений діджеєм з частин чужих виконаних творів не буде вважатись попурі, а буде просто збірником.

6. Право на включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо є виключним правом автора (п. 7 ч. 3 ст. 15 ЗУАіСП).

Для попурі закон робить виняток з цього правила – допускається без згоди автора використання правомірно оприлюднених творів для створення на їх основі іншого твору в жанрі попурі (п. 9-1 ч. 1 ст. 21 ЗУАіСП). Правомірне оприлюднення (розкриття публіці) твору, означає – здійснення за згодою автора дії, що вперше робить твір доступним для публіки. Закон встановлює для особи, що використовує твори для створення попурі зобов'язання зазначити імена авторів і джерело запозичення таких творів.

Вільне використання без згоди автора обмежується лише створенням попурі на основі їх творів та не поширюється на використання попурі без дозволу авторів творів, що були включені до попурі.

7. Автор попурі користується авторським правом на попурі за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до попурі (ч. 1 ст. 19 ЗУАіСП). Це означає що для використання попурі необхідно отримати дозвіл авторів творів, що були включені у попурі, на таке використання.

У випадку публічного виконання попурі під час офіційної церемонії святкування Дня незалежності України 2020 року, дозволи авторів творів, включених до попурі, отримувати було не потрібно з огляду на припис п. 8 ч. 1 ст. 21 ЗУАіСП.

8. Авторське право автора попурі не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів для створення своїх попурі.

Зобов'язання особи, що публічно використовує попурі, зазначити імена авторів і джерело запозичення творів, які були включені до попурі

Припис першого абзацу статті 21 ЗУАіСП, щодо обов’язкового зазначення імені автора і джерела запозичення твору, який використовується без згоди автора, викликає запитання, чи є таке зазначення обов'язковою умовою (елемент гіпотези норми) для вільного використання твору без згоди автора, без виконання якої неможливо вільне використання, або ж це окреме зобов'язання особи (додаткова норма).

Відповідно до ч. 1 ст. 10bis Бернської конвенція про охорону літературних і художніх творів, вказувати джерело у випадку відтворення в пресі, передачі в ефір або повідомленні по проводах для загального відома опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних і релігійних питань є зобов'язанням. Правові наслідки невиконання цього зобов'язання визначаються законодавством країни, в якій витребувана охорона.

Вказана норма відтворена у п. 3 ч. 1 ст. 21 ЗУАіСП. Якщо припис щодо обов’язкового зазначення джерела запозичення, що міститься у першому абзаці статті 21, є загальним для усіх пунктів цієї статті, та для третього пункту цей обов'язок є зобов'язанням, то і для інших пунктів цієї статті, відповідно, за відсутності інших вказівок закону, цей обов'язок також буде зобов'язанням.

Отже, зазначення джерела є зобов'язанням, за невиконання якого наступає окрема відповідальність.

Щодо зазначення джерела запозичення твору у випадку вільного використання попурі

Зазначення джерела запозичення твору знаходиться у безпосередній залежності від форми вираження твору.

Так, якщо формою вираження тексту пісні є письмова форма, джерело запозичення такого твору зазначається через вказівку на книгу, у якій надруковано такий твір. Те саме стосується і музичного твору у випадку нотної форми вираження музичного твору.

Якщо ж формою вираження музичного твору є усна форма вираження, а виконання твору записано у фонограмі, то джерелом запозичення буде фонограма, що містить такий звукозапис.

До речі, не зазначення імені (назви) виробника фонограми у процесі використання фонограми порушує особисте немайнове право на ім’я (назву) виробника фонограми (ч. 2 ст. 38 ЗУАіСП).