Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін

На зміну епосі диктатури виробників приходить хаотична боротьба за частку ринку

Десятиліттями світовий енергетичний ринок жив за правилами, які диктував нафтовий картель. Велична будівля ОПЕК+, що об'єднувала ключових виробників нафти, здавалася непохитною. Її головною метою було утримання високих цін через скоординоване обмеження видобутку. Однак сьогодні ця конструкція дає глибокі тріщини. Епоха диктатури виробників добігає кінця, поступаючись місцем хаотичній боротьбі за частку ринку. Це не просто черговий заголовок для біржових трейдерів; це тектонічний зсув із глибокими наслідками для кожної країни, а особливо для України, що веде визвольну війну.

Ця нова реальність, де панують нижчі та значно більш волатильні ціни на енергоносії, на перший погляд, несе ризики. Проте при глибшому аналізі стає очевидно, що вона відкриває для України історичне вікно можливостей. Ми отримуємо шанс завдати подвійного удару: послабити економіку агресора, що фінансує війну нафтодоларами, і одночасно полегшити фінансовий тягар для власних громадян та промисловості. Та найголовніше — цей глобальний хаос стає стрес-тестом для нашої національної стратегії енергетичної незалежності. І це тест, який Україна, завдяки далекоглядності та стійкій державній політиці, готова скласти успішно.

Анатомія розпаду: Чому ОПЕК+ втрачає контроль і що це означає для цін на нафту

Нещодавні рішення ОПЕК+ про збільшення видобутку нафти, які сколихнули ринки, є не демонстрацією сили, а радше актом відчаю. Фундаментальна причина цього кроку — спроба зберегти сам альянс, який розривають внутрішні суперечності.¹ Роками політика послідовних скорочень видобутку викликала дедалі більше невдоволення серед ключових учасників. Такі країни, як Об'єднані Арабські Емірати, Ірак та Казахстан, яких експерти називають "злісними порушниками" квот, дедалі відвертіше ігнорували колективні домовленості, не бажаючи жертвувати власними обсягами виробництва та доходами заради спільної мети утримання високих цін.

Рішення Саудівської Аравії, лідера картелю, дозволити збільшення видобутку — це вимушена поступка, спрямована на те, щоб запобігти виходу цих країн з альянсу, що спровокувало б неконтрольований обвал цін. Таким чином, стратегія картелю кардинально змінилася. Замість захисту цінового дна, ОПЕК+ перейшов до агресивної боротьби за повернення частки ринку, втраченої за останні роки через стрімке зростання видобутку в країнах, що не входять до альянсу, зокрема у США, Канаді, Гаяні та Бразилії.

Цей перехід відбувається прискореними темпами. Початковий план підвищення видобутку на 411 000 барелів на добу був швидко переглянутий у бік ще більшого зростання — до 548 000 барелів на добу. Це ставить альянс на шлях повернення всіх раніше скорочених обсягів на ринок на цілий рік раніше від початкового графіка. Настільки агресивна політика змусила деяких аналітиків говорити про de facto кінець ОПЕК+ у його звичному вигляді. Хоча формально організація може існувати й надалі, її ключовий принцип — колективне скорочення видобутку заради високих цін — фактично відкинутий.

Реакція ринку була миттєвою. Ціни на нафту марки Brent суттєво знизилися протягом 2025 року. Провідні світові фінансові інституції, такі як JPMorgan та Goldman Sachs, прогнозують, що до кінця року ринок зіткнеться зі значним надлишком пропозиції, що може опустити ціни до $60 за барель або навіть нижче. Це формує "нову норму" нижчих цін, яка стає відправною точкою для аналізу наслідків для України. Дії ОПЕК+ свідчать не про проактивну зміну стратегії, а про реактивну спробу обмежити збитки. Втрата дисципліни всередині картелю означає, що майбутнє нафтового ринку визначатиметься не керованою стабільністю, а непередбачуваними діями окремих гравців, що керуються власними інтересами.

Економічний та геополітичний фронт: Подвійний удар по агресору та полегшення для України

У новій реальності низьких цін на нафту Україна отримує значний геополітичний дивіденд. Падіння світових котирувань працює як пряма, ринкова санкція проти здатності Росії фінансувати свою загарбницьку війну. Ланцюжок економічного болю для агресора є цілком прозорим і відстежуваним. Глобальна ціна нафти Brent на рівні близько $65 за барель трансформується у ціну $52-56 у російських портах. Після цього слід врахувати високі витрати на транспортування із застарілих сибірських родовищ та видобуток, що забирає ще $10-12 з кожного бареля. У результаті ціна на самій свердловині падає до критичного рівня близько $40 за барель. За таких умов багато російських родовищ стають нерентабельними, а бюджет недоотримує колосальні кошти.

Це має прямий вплив на фінансову стабільність РФ. Кремль вже був змушений потроїти прогнозований дефіцит бюджету на 2025 рік і скоротити прогноз доходів від нафти й газу на приголомшливі 24%. Цей фінансовий тиск безпосередньо обмежує кошти, доступні для оборонних витрат та фінансування війни проти України. Таким чином, хаотичні дії нафтового ринку, керовані виключно економічним егоїзмом його учасників, досягають того, чого іноді важко досягти цілеспрямованими санкціями — вони б'ють по головному джерелу доходів агресора.

Водночас цей глобальний тренд приносить полегшення для українського тилу. Оскільки Україна імпортує переважну більшість пального (близько 85%) , зниження світових цін на нафту напряму впливає на цінники на автозаправних станціях. Експерти паливного ринку прогнозують, що тривалий період низьких цін на нафту може призвести до здешевлення бензину та дизельного пального в Україні на суму до 3 гривень за літр. Безумовно, цей ефект може бути частково нівельований ослабленням курсу гривні або змінами у внутрішньому оподаткуванні. Однак базовий тренд забезпечує суттєву економічну підтримку для громадян, аграрного сектору та логістики в часи величезного національного напруження.

Газовий зв'язок: Як падіння нафти впливає на вартість блакитного палива в Європі та Україні

Для розуміння повної картини важливо простежити зв'язок між ринками нафти та природного газу. У минулому цей зв'язок був прямим: довгострокові контракти на постачання газу в Європу мали так звану "нафтову індексацію", тобто їхня ціна прямо залежала від котирувань нафти. Однак за останнє десятиліття європейський ринок пройшов через фундаментальну трансформацію. У рамках лібералізації та створення конкурентного ринку, ініційованої ЄС, на зміну нафтовій індексації прийшло хабове ціноутворення. Сьогодні головним орієнтиром для цін на газ у Європі є нідерландський віртуальний торговий майданчик TTF (Title Transfer Facility).

Попри те, що прямий контрактний зв'язок зник, нафта і газ залишаються міцно пов'язаними через фундаментальні економічні та фізичні фактори. Головний з них — це механізм "заміщення палива" (fuel switching). У електрогенерації та важкій промисловості природний газ, вугілля та нафтопродукти (мазут) є взаємозамінними ресурсами. Коли ціни на газ є високими, електростанції переходять на дешевше, хоч і більш брудне, вугілля або мазут. І навпаки, коли світові ціни на нафту та нафтопродукти значно падають, вони стають більш привабливою альтернативою газу, що створює потужний тиск на зниження котирувань на хабі TTF.

Окрім фізичного заміщення, існує і психологічний зв'язок. Нафта є головним енергетичним товаром у світі, і тривале падіння її вартості створює загальний "ведмежий" настрій на всіх енергетичних ринках. Трейдери та великі споживачі, очікуючи, що дешева нафта з часом потягне за собою і газ, коригують свої торгові стратегії, що прискорює падіння цін. Оскільки газовий ринок України повністю інтегрований з європейським, ціна на хабі TTF є ключовим індикатором і для внутрішніх українських цін.  Отже, падіння Brent неминуче призводить до здешевлення блакитного палива в Європі, а відтак — і в Україні.

Стратегічна дилема України: Дешевий газ сьогодні проти інвестицій у незалежність завтра

Тут ми підходимо до ключової стратегічної дилеми, яку створює нова ринкова кон'юнктура. Дешевий газ — це палиця з двома кінцями. З одного боку, це короткострокове благо для споживачів та економіки. З іншого — це серйозний ризик для довгострокової енергетичної безпеки країни. Низькі ринкові ціни знижують рентабельність і, відповідно, інвестиційну привабливість вітчизняного газовидобутку. Витрати на буріння нових свердловин, особливо глибоких (понад 5 км), є дуже високими. Якщо ринкова ціна на газ падає нижче певного рівня, нові інвестиційні проєкти стають збитковими, а видобуток починає скорочуватися через природне виснаження існуючих родовищ. Це створює пряму загрозу для досягнення стратегічної мети України — енергетичної незалежності, закладеної в національних стратегіях. 

На щастя, Україна підійшла до цього виклику підготовленою. Рішенням цієї дилеми є розумна та гнучка фіскальна політика, а саме — диференційована система рентних платежів за видобуток газу. Це не просто фіксований податок, а динамічний механізм, ставка якого автоматично підлаштовується під ринкову ціну газу. Ця система працює як фіскальний амортизатор, що згладжує коливання глобального ринку.

Стратегічна дилема України: Дешевий газ сьогодні проти інвестицій у незалежність завтра

Тут ми підходимо до ключової стратегічної дилеми, яку створює нова ринкова кон'юнктура. Дешевий газ — це палиця з двома кінцями. З одного боку, це короткострокове благо для споживачів та економіки. З іншого — це серйозний ризик для довгострокової енергетичної безпеки країни. Низькі ринкові ціни знижують рентабельність і, відповідно, інвестиційну привабливість вітчизняного газовидобутку. Витрати на буріння нових свердловин, особливо глибоких (понад 5 км), є дуже високими. Якщо ринкова ціна на газ падає нижче певного рівня, нові інвестиційні проєкти стають збитковими, а видобуток починає скорочуватися через природне виснаження існуючих родовищ. Це створює пряму загрозу для досягнення стратегічної мети України — енергетичної незалежності, закладеної в національних стратегіях.

На щастя, Україна підійшла до цього виклику підготовленою. Рішенням цієї дилеми є розумна та гнучка фіскальна політика, а саме — диференційована система рентних платежів за видобуток газу. Це не просто фіксований податок, а динамічний механізм, ставка якого автоматично підлаштовується під ринкову ціну газу. Ця система працює як фіскальний амортизатор, що згладжує коливання глобального ринку. 

Така політика забезпечує інвестиційну стійкість галузі. Навіть коли світові ціни падають, фіскальний буфер дозволяє вітчизняним видобувникам продовжувати інвестувати в буріння нових свердловин та підтримувати обсяги виробництва. Це запобігає руйнівному циклу "бум-спад", який міг би зірвати наш рух до енергетичної незалежності. Ця система є свідченням зрілої, передбачуваної та сприятливої для інвестицій державної політики. Вона перетворює фіскальний інструмент на стратегічну зброю, яка дозволяє державі не просто збирати податки, а активно "купувати" енергетичну безпеку та стійкість, де-ризикуючи інвестиції в критично важливий для країни сектор. 

Навігація у штормі: Курс на енергетичну стійкість

Підсумовуючи, ми бачимо, як руйнування старого світового енергетичного порядку, що здається хаотичним, створює для України унікальну комбінацію викликів та можливостей. Падіння цін на нафту б'є по військовому бюджету Росії, одночасно полегшуючи життя українським споживачам.  Проте цей же тренд створює ризики для інвестицій у вітчизняний газовидобуток, що є фундаментом нашої майбутньої незалежності.

Головний висновок полягає в тому, що до цього виклику Україна готова. Наша найбільша сила — не лише в стійкості наших воїнів та громадян, а й у далекоглядності та інтелекті наших державних стратегій. Гнучка система рентної плати є яскравим прикладом такої стратегічної продуманості, яка перетворює глобальний ризик на керовану змінну. Ми не є пасивними жертвами світових ринків; ми збудували інструменти, щоб активно керувати їхнім впливом та спрямовувати його на користь національних інтересів.

Попри війну, постійні обстріли енергетичної інфраструктури та ринковий хаос, український газовидобуток демонструє зростання.  Газовидобувні компанії продовжують бурити нові свердловини, інвестуючи в майбутнє країни. Мета повної енергетичної незалежності та навіть перетворення України на нетто-експортера газу до Європи — це не фантазія, а цілком досяжне завдання.  Нинішня глобальна турбулентність — це шторм, але Україна має тверду руку на штурвалі, чітку карту та надійний двигун у вигляді вітчизняної видобувної промисловості. Ми пройдемо цей шторм і вийдемо з нього сильнішими, безпечнішими та по-справжньому незалежними.