Розглядаємо, чи має рішення МКАС при ТПП України преюдиційне значення для інших спорів згідно з українським законодавством.
Питання про наявність або відсутність преюдиційного значення рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України) для іншого спору, у якому заявлені інші позовні вимоги, підлягає аналізу з урахуванням принципів незалежності арбітражу, специфіки міжнародного комерційного арбітражу та норм українського законодавства.
Щодо тлумачення преюційних фактів та судової практики застосування
Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб’єктивними і об’єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Згідно постанови Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21 загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники. Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.
Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов’язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.
Преюдиційність також відрізняється від обов`язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п`ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов`язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.
Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17 суб`єктивними межами преюдиції є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
- обставина встановлена судовим рішення;
- судове рішення набрало законої сили;
- у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини ().
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17
Щодо принципів розгляду справи арбітражним судом
Одним з основоположних принципів арбітражного розгляду є незалежність арбітрів та автономія кожного конкретного складу суду. На відміну від судової системи держав, де діє принцип обов’язковості судових рішень для нижчих інстанцій і їх преюдиційне значення у рамках однієї і тієї ж справи, арбітражні рішення ухвалюються незалежними складами арбітрів і не підпорядковуються системі обов’язкового слідування попереднім рішенням в інших справах.
Кожен арбітражний розгляд проводиться у рамках індивідуальної угоди сторін, що визначає компетенцію арбітражу. У зв’язку з цим різні склади арбітрів не пов’язані рішеннями інших арбітрів навіть у спорах між тими самими сторонами, але з різними предметами позову.
Відповідно до статті 68 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України якщо сторони не домовилися про інше, розгляд справ та інша пов’язана з ними діяльність МКАС є конфіденційною.
Якщо сторони не домовилися про інше, склад Арбітражного суду та сторони повинні зберігати конфіденційність будь-якого документа, поданого стороною або особою, яка не є стороною арбітражного розгляду, і недоступного у відкритих джерелах.
Арбітри, доповідачі, призначені складом Арбітражного суду експерти, МКАС та його працівники, Торгово-промислова палата України та її працівники зобов’язані не розголошувати інформацію, яка стала їм відомою, про справи, що розглядаються у МКАС, яка може завдати шкоди законним інтересам сторін чи МКАС.
Голова МКАС визначає порядок доступу до матеріалів та інформації, що мають відношення до діяльності МКАС.
Більше того, арбітражний розгляд керується принципом конфіденційності, що означає, що інші арбітри не зобов’язані враховувати рішення, ухвалені в інших процесах, оскільки кожен спір вирішується на основі конкретних доказів та обставин справи.
Відсутність преюдиції відповідно до українського законодавства
Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) преюдиційне значення для суду мають лише судові рішення, ухвалені у порядку цивільного, господарського, адміністративного або кримінального судочинства. Рішення міжнародного комерційного арбітражу не включені до цього переліку, а отже, не можуть вважатися преюдиційними для подальших судових розглядів.
Також стаття 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачає можливість відмови у визнанні та виконанні арбітражного рішення, якщо воно суперечить публічному порядку України або якщо відповідач доведе процесуальні порушення. Це підтверджує, що рішення арбітражу розглядаються у рамках конкретної справи і не мають загальнообов’язкової сили для інших розглядів.
Щодо преюдиціального значення арбітражного рішення
Наявність рішення іноземного міжнародного комерційного арбітражу, яким між сторонами вирішено спір з аналогічними позовними вимогами, але яке не пройшло процедуру визнання / надання дозволу на виконання в Україні, не є підставою для закриття господарським судом провадження у справі щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. (Справа № 904/2267/20, постанова КГС ВС від 15.09.2021)
Рішення МКАС при ТПП України без ухвали про надання дозволу на примусове виконання такого рішення (яка набрала законної сили) не має преюдиціального значення, а встановлені в ньому обставини підлягають доказуванню в загальному порядку. (Справа № 904/2104/19, постанова КГС ВС від 28.07.2020)
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що рішення МКАС при ТПП України не має преюдиційного значення для іншого арбітражного чи судового розгляду, якщо в ньому розглядаються інші позовні вимоги, навіть якщо сторони залишаються тими самими. Це твердження ґрунтується на принципі незалежності арбітрів, відсутності прямих законодавчих норм, що передбачають преюдиційність арбітражних рішень, та судовій практиці Верховного Суду України.
