UA
Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
19.11.2021 12:37

Яке майнове право є у організації колективного управління

Чи виникають у ОКУ майнові права на об`єкти авторського права і (або) суміжних прав разом із набуттям ОКУ прав на здійснення функцій з колективного управління майновими правами на такі об`єкти

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 26.01.2021 у справі № 904/951/20, вказав, що акредитована ОКУ не обмежена у здійсненні повноважень на звернення до суду з позовом від власного імені, однак у разі порушення її прав у правовідносинах у яких вона є стороною (п. 6.29 Постанови).

Також Верховний Суд вказав, що, водночас, слід відрізняти право на управління майновими правами та право правовласника щодо розпорядження майновими правами.

Верховний Суд наголосив, що право на колективне управління майновими правами суб`єктів суміжних прав не слід ототожнювати із правами самого суб`єкта суміжних прав, включаючи право на розпорядження ними, яке виникає і здійснюється відповідно до цивільного права та Закону № 3792-XII. Набуття ОКУ на підставі положень Закону № 2415-VIII прав на здійснення функцій з управління не призводить до виникнення у такої ОКУ майнових суміжних прав на відповідні об`єкти суміжних прав (п. 6.30 Постанови).

Отже, дві тези Верховного Суду:
1. Акредитована ОКУ не обмежена у здійсненні повноважень на звернення до суду з позовом від власного імені, однак у разі порушення її прав у правовідносинах у яких вона є стороною.
2. Набуття ОКУ прав на здійснення функцій з управління не призводить до виникнення у такої ОКУ майнових суміжних прав на відповідні об`єкти суміжних прав.


1. В яких правовідносинах, здійснюючи колективне управління, ОКУ бере участь як сторона


1.1. Правовідносини між ОКУ та правовласниками

Правовідносини між ОКУ та правовласниками виникають та здійснюються (1) на підставі договору про управління майновими правами на колективній основі або (2) на підставі закону (ч.4 ст.5 Закону України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", далі – Закон №2415).

На підставі закону виникають та здійснюються правовідносини між акредитованими ОКУ, які діють у сферах розширеного або обов’язкового колективного управління, та усіма правовласниками, у тому числі тими, що не укладали договір про управління майновими правами на колективній основі з акредитованою ОКУ, незалежно від обраного такими правовласниками способу управління належними їм правами (ч.5, 6 ст.12 Закону №2415).

В обох випадках колективного управління, як у тому, що виникає на підставі договору, так і у тому, що виникає на підставі закону, у правовідношення з користувачами ОКУ вступають від свого імені але діють при цьому в інтересах правовласника.

Здійснення особою дій від свого імені але в інтересах іншої особи, у залежності від того, чи відбувається це на підставі договору, або – на підставі закону, мають різну правову природу.

Якщо правовласник укладе з ОКУ договір про управління майновими правами на колективній основі, відповідно до якого ОКУ буде діяти від свого імені та в інтересах правовласника, такий договір буде мати характер договору про надання послуг.

Якщо ОКУ здійснюватиме колективне управління майновими правами правовласника на підставі закону, тобто – без укладення з таким правовласником договору про управління майновими правами на колективній основі, такі дії ОКУ будуть мати характер передбаченого законом випадку вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення (гл. 79 ЦКУ).

Здійснюючи функції з колективного управління, ОКУ від свого імені та в інтересах правовласників укладають із користувачами договори про надання дозволу на використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав (далі – об’єкт, або – твір) (п.1 ч.1 ст.12 Закону № 2415).

Для того щоб надавати від свого імені іншим особам (користувачі) дозвіл на використання об’єктів, ОКУ необхідно мати право надавати такий дозвіл іншим особам.

У випадку добровільного (на підставі договору) колективного управління, для виконання договору про надання дозволу на використання об’єкту, укладеного ОКУ з користувачем, правовласник зобов'язаний забезпечити ОКУ усім необхідним для виконання обов'язку перед третьою особою (користувачем), тобто – правовласник має передати ОКУ право надавати іншим особам дозвіл на використання.

Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають ОКУ, яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами (ч.5 ст.32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", далі – ЗУАіСП).

У випадку розширеного або обов’язкового колективного управління право надавати іншим особам дозвіл на використання виникає у ОКУ на підставі закону.

У випадку управління через повіреного право на видачу дозволу на використання також переходитиме до повіреного, звісно, за умови обрання сторонами договірної моделі, у якій повірений буде діяти від свого імені, але за рахунок правовласника. Якщо ж сторони оберуть модель договору управління майновими правами, у якій повірений буде діяти від імені та за рахунок правовласника, то, відповідно, право на видачу дозволу на використання залишиться у правовласника.

Правовласник, майнові права якого знаходяться у колективному управлінні, незалежно від того, чи уклав він договір з ОКУ, чи – ні, має право надавати дозвіл лише на некомерційне використання належних йому об’єктів (ч.5 ст.5 Закону № 2415).

Відтак, правовласник, маючи виключне майнове авторське право, не може дозволяти використання за винагороду свого об'єкту – він обмежений у здійсненні цього права.

У випадку колективного управління, що виникає на підставі договору, таке обмеження виключного права правовласника буде договірним.

У випадку колективного управління, що виникає на підставі закону, це буде обмеження виключного права правовласника на підставі закону.

Право надавати дозволи на використання за винагороду може бути відновлено у правовласника лише після того, як він вилучить свої права з колективного управління (ч.12 ст.13 Закону № 2415). При цьому обов’язкове колективне управління не передбачає вилучення правовласником, повністю або частково, належних йому майнових прав з управління акредитованою ОКУ (ч.6 ст.12 Закону № 2415).

Отже, суб’єкт авторського права (правовласник), майнові права якого на твір знаходяться в управлінні ОКУ, незалежно від виду колективного управління, обмежений у здійсненні виключного права надавати дозволи на використання твору іншими особами за винагороду. У такого суб’єкта авторського права (правовласник) залишається право отримувати дохід від використання права, збором якого для правовласника займається ОКУ.

Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання твору за винагороду має ОКУ, яка здійснює функції з колективного управління майновими правами на такий твір. Право це "переходить" до ОКУ від правовласника у випадку добровільного (на підставі договору) колективного управління, або – у випадку розширеного та обов'язкового колективного управління – таке право "виникає" у ОКУ на підставі закону.

Виключне право на використання твору (у будь-якій формі і будь-яким способом) залишається у суб’єкта авторського права в повному обсязі. При цьому, закон окремо наголошує, що ОКУ не мають права використовувати в будь-який спосіб об’єкти, майнові права щодо яких передані їм для управління на колективній основі (п.1 ч.10 ст.5 Закону № 2415).


1.2. Правовідносини між ОКУ та користувачами

Згідно закону, ОКУ від свого імені та в інтересах правовласників укладають із користувачами (1) договори про надання дозволу на використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав; та (2) договори про виплату винагороди (відрахувань) за використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав (п.1 ч.1 ст.12 Закону № 2415).

ОКУ діє в чужих інтересах, але – від власного імені, тому правовідношення із третіми особами (користувачі), в яких ОКУ бере участь, не є представництвом. Якби ОКУ брала участь у правовідношенні, що є представництвом, тобто – діяла від імені правовласників, яких вона представляє, правові наслідки вчинених ОКУ правочинів виникали б безпосередньо у правовласників, минаючи ОКУ.

Оскільки ОКУ діє від свого імені, то у правовідносинах із третіми особами (користувачі), під час колективного управління, набуває права та виконує обов'язки саме ОКУ.

Єдиний випадок передбачений законом, коли ОКУ діє не від свого імені, а від імені правовласників, це – звернення до суду за захистом їхніх [правовласників] майнових прав відповідно до доручення правовласників.
Тобто, коли йдеться про порушення майнового права правовласника, а не права ОКУ, в такому випадку ОКУ, відповідно до доручення правовласника, звертається до суду за захистом майнового права правовласника, від імені правовласника, а не від свого імені.

ОКУ від свого імені укладає із користувачами договори про надання дозволу на використання об’єктів, на підставі яких виникають (1) зобов'язання ОКУ передати користувачу право на використання об’єкту та (2) зобов'язання користувача сплатити ОКУ винагороду за таке використання.

Виконуючи такий договір, ОКУ (1) від свого імені передає користувачу невиключне право на використання об’єкту та (2) від свого імені отримує від користувача винагороду за використання об’єкту ("дохід від прав").

Після чого ОКУ розподіляє зібраний з користувачів "дохід від прав" правовласникам, яких вона представляє, пропорційно до фактичного використання відповідних об’єктів. Після чого ОКУ виплачує правовласникам "дохід від прав" відповідно до проведеного розподілу.

Отже, під час управління майновими правами на колективній основі ОКУ має право на передачу будь-яким особам права на використання творів за винагороду. Право це "переходить" до ОКУ від правовласника у випадку добровільного (на підставі договору) колективного управління, або – у випадку розширеного та обов'язкового колективного управління – таке право "виникає" у ОКУ на підставі закону. При цьому правовласник обмежується у здійсненні виключного права на дозвіл використання твору іншими особами за винагороду. У такого правовласника залишається право отримувати дохід від використання права, збором якого для правовласника займається ОКУ.

Постає питання щодо співвідношення (1) права на дозвіл використання твору іншою особою за винагороду; та (2) права на отримання доходу за використання твору іншою особою.


2. Зміст майнових прав автора

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) ЗУАіСП у ч.1 ст.15 відносить:
а) виключне право на використання твору;
б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами;
в) право передачі (відчуження) майнових прав автора іншій особі.

Будь-яке використання твору іншою особою (за винятком випадків вільного використання) є оплатним (за винагороду) (ч.5 ст.15 ЗУАіСП). Дозвіл на використання твору надається на підставі правочину.

Отже, виключне право на дозвіл використання твору іншими особами, це – право автора укладати правочини на використання твору, з яких виникає зобов'язання автора надати дозвіл (право) на використання твору та зобов'язання користувача сплатити винагороду за таке використання.

По суті, виключне право на дозвіл використання твору іншими особами, це – право одержувати винагороду (дохід), як плату за використання твору іншою особою, на підставі правочину, яким надається дозвіл на використання твору.

Вказані майнові права нагадують добре відомі з Римського права:
а) Ius utendi – право користування;
б) Ius fruendi – право одержувати плоди та доходи;
та
в) Ius abutendi – право розпорядження.

У Римському праві розрізняли (1) плоди природні (fructus naturales), що виникають під дією природних факторів і праці людей та (2) плоди цивільні (fructus civiles) – дохід, отриманий як плата за використання, що здійснюється іншою особою, на підставі правочину (орендна плата, відсотки тощо).

До складу майнових прав автора входить лише право одержувати плоди цивільні (fructus civiles), тобто – право на отримання доходу, як плати за використання, що здійснюється іншою особою на підставі правочину.

Хоча закон категорично наголошує на оплатності будь-якого використання твору (за винятком випадків вільного використання), це не означає, що автор, в принципі, не може надати дозвіл на безоплатне використання свого твору. Так само, як автор може передати (відчужити) свої майнові права безоплатно (подарувати), він може надати дозвіл на безоплатне використання твору. Але договір безоплатного використання твору матиме інший характер, аніж ліцензійний договір, на підставі якого надається дозвіл на використання твору за плату. В основі безоплатного використання твору, окрім передачі права на використання, лежить дарування автором користувачеві того доходу, який мав би отримати автор, як плату за використання користувачем твору, у випадку використання на підставі ліцензійного договору.

Отже, виключне право на дозвіл використання твору іншими особами є правом лише правоволодільця авторського права укладати правочини на використання твору, з яких виникає зобов'язання правоволодільця надати дозвіл (право) на використання твору та зобов'язання користувача сплатити винагороду за таке використання.

У зобов'язанні сплатити винагороду за використання твору юридичному обов'язку користувача сплатити винагороду кореспондує суб'єктивне право правоволодільця вимагати сплати такої винагороди від користувача.

Для правоволодільця виключного майнового авторського права, який ще не уклав правочин про надання дозволу на використання твору, право вимоги сплати винагороди за використання твору буде правом вимоги, яка виникне в майбутньому, тобто – майбутня вимога.

Отже, право на дозвіл використання твору іншою особою за винагороду та право на отримання доходу (винагороди) за використання твору іншою особою співвідносяться, відповідно, як право укладати правочини (в майбутньому) на використання твору за винагороду та право отримувати дохід (в майбутньому) за використання твору на підставі таких правочинів.


3. Право на отримання доходу від прав

Згідно закону, правовласник, це суб’єкт авторського права або суміжного права чи інша особа, крім ОКУ, яка на підставі договору з суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав чи згідно із законом має право на отримання частки доходу від прав (ст.1 Закону №. 2415).

Дохід від прав, це грошові кошти, отримані ОКУ від користувачів або інших ОКУ як винагорода за використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників (ст.1 Закону №. 2415).

Отже, з визначення терміну "правовласник" випливає, що "право на отримання частки доходу від прав", тобто – право на отримання частки винагороди від користувачів за використання об’єктів, може мати не тільки "суб’єкт авторського права або суміжного права", а також і інша особа на підставі договору з таким суб’єктом. Таке право не може належати ОКУ.

Відтак, право на отримання частки доходу є оборотоздатним. Тобто, таке право може бути передане суб’єктом авторського права на підставі договору іншій особі (або навіть – кільком особам).

Отже, одночасно може існувати суб’єкт авторського права, якому належать майнові права (включно із правом на отримання однієї частки доходу) і, в той же час, – інша особа, який на підставі договору з цим суб’єктом належить право на отримання іншої частки доходу. Причому розмір частки доходу, яка передається суб’єктом іншій особі, не регламентується законом, тобто – може встановлюватись договором.

Особа, якій належить "право на отримання доходу", може передати своє право у добровільне колективне управління до ОКУ.


4. Як це працює за кордоном – у
правління правами через музичні видавництва (паблішери)

Музичні видавництва (music publisher) є активними учасниками світової музичної індустрії.

Найбільшими музичними видавництвами у світі є Sony/ATV, Warner/Chappell Music та Universal Music Publishing Group. Перші два мають місцезнаходження в США, третє – має операційну штаб-квартиру в США.

За визначенням, що міститься у американському законі, музичний видавець – це особа, яка уповноважена видавати ліцензію на відтворення певного музичного твору у звукозапису (17 USC § 1001(9)).

Зазначене повноваження виникає у музичного видавця на підставі договору з автором пісні.

Поділ доходу від використання твору

Дохід від використання кожної пісні умовно ділиться на дві половини: частка музичного видавця (Publisher's Share) та частка автора (Writer's Share). Частка автора завжди належить автору, її не можна передати чи продати. Якщо автор не укладе договір з музичним видавцем, він збереже за собою 100% доходу від використання пісні. Якщо навіть автор передасть 100% майнових авторських прав на твір, у автора однаково залишиться право на отримання 50% частки доходу від використання пісні.

Право автора пісні на обов’язкову долю доходу від використання його твору в праві США має схожість з невідчужуваним правом слідування, яке належить автору твору образотворчого мистецтва.

На практиці автори пісень укладають з музичними видавцями три основні типи договорів: Договір про адміністрування (Administration Agreement); Договір про спільне видавництво (Co-Publishing Agreement); та Договір про викуп (Buy-Out Agreement).

Договір про адміністрування не передбачає передання авторських прав, лише – право на узгоджену долю від доходів. За таким договором музичне видавництво здійснює управління майновими правами на пісню та отримує приблизно 10-20% від загальної суми доходу від використання твору.

Розподіл доходу внаслідок договору про адміністрування,
за яким музичний видавець отримує 20% доходу

20% розраховується від частки музичного видавця (частка автора недоторкана), отже, це 20% від 50% доходу, або 10% від загального доходу, одержуваного від використання пісень автора. Автор зберігає повністю майнові авторські права, та передає 10% загального доходу від використання пісень музичному видавництву.

За договором про спільне видавництво музичному видавництву частково передаються майнові авторські права та право на долю від доходів. Музичне видавництво управляє майновими правами на пісню. Стандартний договір про спільне видавництво передбачає розподіл доходів у долях 75/25 на користь автора.

Розподіл доходу внаслідок стандартного договору
про спільне видавництво

Половина частки видавця переходить до видавця, внаслідок чого поділ часток становить 75/25 на користь автора, тобто, передається 50% від частки видавця, або – 25% від цілого.

За договором про викуп музичному видавництву належить 100% майнових авторських прав на музичні твори, а також – ексклюзивні права управління майновими правами на пісню. Поділ доходів від використання творів становить 50/50, оскільки автору залишається тільки невідчужувана частка автора в доходах від використання пісень.

Розподіл доходу внаслідок договору про викуп

Музичне видавництво управляє майновими правами на пісню в інтересах автора.

Згідно класифікації способів управління майновими правами, що міститься у ЗУАіСП, управління майновими правами, яке здійснюється музичним видавництвом, буде відноситися до управління "через свого повіреного" (ст.45 ЗУАіСП).

Принципова різниця між управлінням через повіреного та управлінням через ОКУ полягає у розподілі винагороди.

ОКУ, згідно закону, спочатку збирає винагороду з користувачів, а потім – розподіляє зібраний з користувачів "дохід від прав" між правовласниками пропорційно до фактичного використання відповідних об’єктів (ч.1 ст.21 Закону №. 2415).

Натомість повірений передає весь зібраний дохід від прав особі, в інтересах якої діє повірений.

Для управління майновими правами за кордоном музичні видавництва використовують договори про суб-видавництво (Sub-publishing Agreement).

Передача майнових авторських прав суб-видавництву не здійснюється. Музичне видавництво надає суб-видавництву права діяти від імені музичного видавництва на певних іноземних територіях.

Прикладом такого суб-видавництва є добре відома в Україні російська компанія – ООО "Олл Мьюзик Паблишинг" (All Music Publishing LLC, Росія, м. Москва), що має договір про передачу [до управління] майнових прав з українським ПП "Світова музика". Відтак, ПП "Світова музика" є суб-суб-видавництвом. Інакше кажучи, право ПП "Світова музика" є похідним від права ООО "Олл Мьюзик Паблишинг", яке, в свою чергу, є похідним від права музичного видавництва, яке уклало договір з автором.

Як зазначено на сторінці компанії All Music Publishing LLC в Linkedin:
Компанія All Music Publishing LLC є суб-видавництвом в Росії та СНД для Sony/ATV Music Publishing, Kobalt Music Publishing, BMG RM, Music Sales Group, Blue Mountain Music, Conexion Media, Roy Orbison Music Company, A-Train Music.
Як суб-видавництво компанія All Music Publishing LLC має наступні повноваження:
– Музичне видавництво та управління правами на пісні у Росії та СНД;
– Прямий збір всіх видів роялті за використання пісень в Росії та СНД;
– Реєстрація пісень у місцевому товаристві РАО;
– Просування, юридичний супровід, консультації композиторів, авторів пісень, продюсерів, артистів.


5. Чиє право порушується при незаконному використанні об'єкта, що є у колективному управлінні

Якщо особа хоче використати у своїй діяльності об’єкт авторського права і (або) суміжних прав, закон вимагає від цієї особи отримати дозвіл на таке використання.

Наприклад, особа хоче здійснити публічне сповіщення музичного недраматичного твору. Публічне сповіщення музичних недраматичних творів з текстом і без тексту, включно з тими творами, що включені до складу аудіовізуальних творів, крім кабельної ретрансляції, належить до сфери розширеного колективного управління.

Якщо особа звернеться по отримання дозволу на публічне сповіщення музичного недраматичного твору до суб’єкта авторського права, якому належать майнові авторські права на такий твір, останній повинен відмовити враховуючи знаходження такого права в розширеному колективному управлінні, та обмеження права правовласника надавати дозвіл на публічне сповіщення за винагороду.

Як було показано вище, під час управління майновими правами на колективній основі ОКУ має право на передачу будь-яким особам прав на використання творів за винагороду. Право це "переходить" до ОКУ від правовласника у випадку добровільного (на підставі договору) колективного управління, або – "виникає" у ОКУ на підставі закону у випадку розширеного та обов'язкового колективного управління.

Отже, особа повинна отримати дозвіл на публічне сповіщення музичного недраматичного твору від акредитованої ОКУ.

Якщо ж особа використає твір, що знаходиться у колективному управлінні, без дозволу ОКУ, то буде порушене право ОКУ надавати іншим особам дозвіл на використання твору за винагороду.

Відтак, ОКУ матиме право на звернення до суду за захистом свого права надавати іншим особам дозвіл на використання твору за винагороду.


6. Який спосіб захисту права у ОКУ

Специфіка діяльності ОКУ (від свого імені але в інтересах правовласників) та статус ОКУ (неприбуткова організація) накладають відбиток на способи захисту порушеного права ОКУ.

Якщо майнові права на об’єкт знаходяться у колективному управлінні, винагорода за використання такого об’єкту розраховується на підставі затверджених тарифів. Причому тарифи застосовуються для розрахунку, як у випадку договірного зобов'язання користувача виплатити ОКУ винагороду за використання об’єкту, так і у випадку недоговірного зобов'язання, яке виникло внаслідок використання користувачем об’єкту без дозволу ОКУ.

Тобто, якщо користувач використовує об’єкт без дозволу, він повинен сплатити ОКУ таку саму суму, яку б він сплатив, якби мав договір з ОКУ.

Зрозуміло, що такий підхід українського законодавця аж ніяк не стимулює користувачів до укладення з ОКУ договорів про надання дозволу на використання об’єктів. Навіть, навпаки, користувачі намагаються максимально відтягнути момент укладення такого договору.

Цікава норма, з погляду спонукання користувача до укладення договору з ОКУ, міститься у ПКМУ від 18.01.2003 №71, "Винагорода (роялті), яка нараховується згідно з розділом І цього додатка, виплачується суб'єктами комерційного використання у подвійному розмірі за період починаючи з дати, коли встановлено (зафіксовано) факт комерційного використання такими суб'єктами опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, до дати укладення зазначеними суб'єктами договору про виплату винагороди (роялті) з відповідною акредитованою організацією колективного управління" (абз.4 п.5 розділу II).

Тобто, користувач виплачує винагороду ОКУ у подвійному розмірі за період починаючи з дати, коли зафіксовано факт комерційного використання, до дати укладення таким користувачем договору про виплату винагороди з відповідною акредитованою ОКУ.

Отже, користувача, по суті, штрафують за зволікання в укладенні договору з ОКУ. Базою для нарахування штрафу є сума винагороди (роялті), яку користувач сплатив би ОКУ за використання, якби між ними був укладений договір про виплату винагороди.


Схожа норма є у праві Німеччини.

Німецька спілка GEMA (до 1947 року мала назву – STAGMA), що управляє правами на публічне виконання та механічне відтворення музичних творів, має право застосовувати подвійний тариф за неправомірне використання творів. Тобто, користувач, що використовує твір без укладення договору, платить вдвічі більше, аніж той користувач, що уклав договір. Право це ґрунтується на судовому прецеденті – рішенні Федерального Верховного Суду Німеччини (Bundesgerichtshof) від 10.03.1972 (BGH, 10.03.1972 - I ZR 160/70).

Таке збільшення роялті для порушників виправдовується тим фактом, що GEMA має підтримувати велику організацію, що здійснює моніторинг порушень авторських прав, відтак, вказані витрати справедливіше покласти на порушників, аніж на законослухняних користувачів.

Рішення представляє інтерес з погляду обґрунтування судом необхідності створення правовстановлюючого судового прецеденту. Цікаві також іронічні зауваження суддів І Цивільного сенату Федерального Верховного Суду Німеччини стосовно німецького законотворця, який не став вносити відповідну норму до закону, через те, що вважав, що правове регулювання цього питання зайве, оскільки питання це тепер прояснено рішеннями суду вищої інстанції (див. §§27-29 Рішення).

Зазначеним рішенням Федерального Верховного Суду Німеччини від 10.03.1972 підтверджено дію прецедентного права GEMA згідно рішення Федерального Верховного Суду Німеччини від 24.06.1955 (BGH 24.06.1955 - I ZR 178/53).

Обидва вказані рішення Федерального Верховного Суду Німеччини містять посилання на прецедентні рішення Вищого Земельного Суду Берліну (Kammergerichts Berlin) від 1937 та 1939 років, які були опубліковані в Ufita 1939, 194; та 1938, 55 u. 284.

UFITA, це журнал - Архів з Авторського- та Медіа-права, у німецькомовних країнах, який був заснований у 1928 році, спочатку як Архів Авторського-, Кіно- та Театрального права (Archiv für Urheber-, Film- und Theaterrecht).

Пані Ніколь Бентін (Frau Nicole Bentin) – науковий співробітник Інституту Авторського- та Медіа-права (Institut für Urheber- und Medienrecht) – люб'язно надала скани сторінок журналу UFITA за 1938 та 1939 роки з рішенням Kammergerichts Berlin від 02.09.1937 – 27. U. 1911/37 (Ufita 1938, 55) та рішенням Kammergerichts Berlin від 19.01.1939 – 27. U. 3233/38 (Ufita 1939, 194), на які посилається Федеральний Верховний Суд Німеччини у своїх рішеннях.

Рішення Вищого Земельного Суду Берліну (Kammergerichts Berlin) від 02.09.1937 у справі № 27. U. 1911/37 (опубліковано в журналі UFITA за 1938 рік)
Urteil des Kammergerichts, 27. Zivilsenat vom 2. September 1937 — 27. U. 1911/37 (Ufita 1938, 55)

Рішення Вищого Земельного Суду Берліну (Kammergerichts Berlin) від 19.01.1939 у справі № 27. U. 3233/38 (опубліковано в журналі UFITA за 1939 рік)
Urteil des Kammergerichts, 27. Zivilsenat vom 19. Januar 1939 — 27. U. 3233/38 (Ufita 1939, 194)



Інші статті про авторське право:


А також інші статті:

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: [email protected]