Погляд на компенсацію у авторському праві України з боку римського права
При написанні попередньоїстатті виникле питання визначення критеріїв для розмежування відшкодування збитків та виплати компенсації замість відшкодування збитків.
Компенсація замість відшкодування збитків у авторському праві по суті є штрафними (понадкомпенсаційними) збитками, оскільки така компенсація дорівнює подвоєній або потроєній сумі за використання авторського права. Сума за використання авторського права, що не отримана правовласником, є упущеною вигодою, тобто різновидом збитків. Відтак, правовласник зазнає збитків на одну суму, а порушник відшкодовує вдвічі або втричі від цієї суми. Все що відшкодовано понад розмір доведених збитків є понадкомпенсаційними або штрафними збитками.
Українське цивільне право передбачає ще два випадки недоговірних штрафних збитків.
Перший – у разі вчинення правочину під впливом обману – сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч.2 ст.230 Цивільного кодексу України).
Другий – у разі вчинення правочину під впливом насильства – винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч.2 ст.231 ЦК).
В обох прикладах збитки, що відшкодовуються порушником, є понадкомпенсаційними (штрафними).
Тобто подвійний розмір збитків носить не компенсаційну функцію, а штрафну – у якості покарання особи, яка вчинила правопорушення.
Застосування штрафних збитків у даних випадках уходить корінням в римське право *.
______________________________________________ * При написанні статті використовувались: - Санфилиппо Чезаре. Курс римского частного права : Учебник / Под ред. Д.В. Дождева. – М. : Издательство БЕК, 2000. - Римское частное право : Учебник / Под ред. проф. И.Б. Новицкого и проф. И.С. Перетерского. – М. : ИКД «Зерцало-М», 2012. - Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под редакцией члена-корр. РАН, профессора В.С. Нерсесянца. — М.: Издательская группа ИНФРА • М—НОРМА, 1996.
У римському праві введення в оману при укладенні правочинів складало делікт – furtum (крадіжка).
У залежності від виду крадіжки винна особа відшкодовувала:
- у подвійному розмірі (duplum) – за furtum manifestum (коли злодій не був спійманий на місці злочину); або - у потрійному розмірі (triplum) – за furtum conceptum (виявлення краденої речі в присутності свідків) и furtum oblatum (підкинута вкрадена річ); або - у четверному розмірі (quadruplum) – за furtum пес manifestum (тобто безсумнівній, як у випадку, коли злодій був спійманий на місці злочину).
У випадку загрози застосування сили (metus) претором давався позов (actio metus), Цей позов крім того, що носив штрафний характер (in quadruplum протягом року, in simplum після року), був arbitraria (тобто передбачав виправдання відповідача, якщо він добровільно задовольняв визнані судом вимоги позивача), ноксальним (проти будь-якої особи, яка мала в своїй владі правопорушника), пасивно неперехідним. Позов міг бути поданий також до третіх осіб, які не брали участі у насильстві, однак мали з нього зиск (actio in rem scripta). Відносно спадкоємця винного позов обмежувався незаконним збагаченням (in id quod ad eum pervenit).
Згідно римського права, для наявності furtum потрібний був намір порушника (animus furandi) створити для себе майнову вигоду протиправним впливом на чужу рухому річ. Також необхідно було, щоб порушник діяв invito domino, тобто всупереч волі власника речі.
Для покарання злодія використовувався actio furti – особистий штрафний позов, відповідачем по якому була не кожна людина, у якої вкрадена річ перебувала в момент пред'явлення позову, а тільки злодій або його спільник, в тому числі – скупник краденого. Іншими словами, добросовісний набувач вкраденої речі (тобто особа, яка не підозрювала про те, що вона набула порочну річ) по actio furti відповідати не міг.
Позов з крадіжки мав на меті покарати правопорушника за допомогою штрафу. Цей позов не переходив у спадок ні пасивно, ні активно.
Отже, римське право допускало штрафні збитки, але у виключних випадках задля покарання порушника.
В римському праві зміст делікту проти власності – furtum – був ширше крадіжки в сучасному сенсі, це був делікт проти майнових прав взагалі.
Павло казав, що – furtum est contrectatio rei fraudulosa lucri faciendi gratia vel ipsius rei vel etiam usus eius possessionisve (D. 47.2.1.3) – крадіжка є навмисне з метою створення для себе вигоди привласнення собі або самої речі, або навіть користування нею або володіння.
Використання твору без дозволу правовласника та з метою створення для себе майнової вигоди, це є furtum у розумінні римського права. В такому випадку застосування штрафних (понадкомпенсаційних) збитків відповідатиме принципам римського права.
Для того, щоб застосувати компенсацію (тобто штрафні збитки) замість відшкодування збитків у авторському праві, яка б відповідала вимогам римського права, необхідно, по-перше, щоб протиправне використання було навмисним з метою створення для себе майнової вигоди (використання з комерційною метою), а, по-друге, – проти волі правовласника.
Умисел – одна з форм вини у цивільному праві. Наявність вини – умова відшкодування збитків.
Як вже було вказано у попереднійстатті, наявність у порушника лише умислу не дає можливості розмежувати відшкодування збитків та компенсацію замість відшкодування збитків.
Адже і в тому і в іншому випадках необхідна наявність вини.
Якщо ж ввести до диспозиції норми про виплату компенсації замість відшкодування збитків необхідність умисного порушення з метою створення для себе майнової вигоди (з комерційною метою), суди отримають чіткий критерій для розмежування простих збитків та компенсації (штрафні збитки).
Наприклад, якщо особа використає твір без дозволу правовласника для особистих потреб, до такого порушника не можна буде застосувати компенсацію – лише збитки. Якщо ж особа використає твір без дозволу правовласника з комерційною метою, то з такого порушника можна буде стягнути збитки у подвійному розмірі, а якщо особа порушить авторське право неодноразово, то – у потрійному розмірі.
База для розрахунку компенсації
Базою для розрахунку компенсації можуть бути збитки або ж, як зараз – упущена вигода (сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права), як то передбачено статтею 240 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Якщо ж для визначення розміру компенсації, як у попередній редакції Закону України "Про авторське право і суміжні права", вказати лише межі, наприклад, "від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат", суд не буде мати законного орієнтиру для встановлення розміру компенсації у цих межах.
Вказівки у Законі про те, що "суд зобов'язаний … визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача", явно не достатньо (останній абзац ч.2 ст.52 ЗУАіСП).
На нашу думку, норма про виплату компенсації замість відшкодування збитків у авторському праві може мати наступний вигляд:
"Стаття 52. Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав ... 2. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про: … г) виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу у випадку порушення авторського права і (або) суміжних прав з метою створення порушником для себе майнової вигоди (комерційне використання).
Компенсація визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі неодноразового порушення – як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу."
