Правова природа театральної постановки

Театральна постановка це об'єкт суміжного або авторського права? У статті дається відповідь на це питання

Театр – один з найдавніших видів мистецтва. Однак відповідь на питання чи повинна належати театральна постановка до об'єктів авторського права або ж до об'єктів суміжного права не є очевидною.

Деякі країни охороняють постановки, як об'єкти суміжного права. Так в Росії об'єктами суміжних прав є постановки режисерів-постановників вистав, якщо ці постановки виражаються у формі, що дозволяє здійснити їх повторне публічне виконання при збереженні впізнаваності конкретної постановки глядачами, а також у формі, що допускає відтворення і поширення за допомогою технічних засобів (ст.1304 ГК РФ). 

У Німеччині постановка не вказана у законі серед об'єктів авторського права. Отже, вирішення питання кваліфікації постановки віддано на розсуд судів. До кінця 1960-х років суди в основному класифікували режисера-постановника як виконавця. Починаючи з 1970-х років виникає певна тенденція судових рішень щодо визнання за режисером-постановником виключних прав на постановку, як на твір. Хоча останні судові рішення і вказують на зацікавленість судів у посиленні захисту режисера, проте суди досі не змогли досягти єдиної лінії щодо правової природи цього захисту. Таким чином, ці останні рішення щодо авторських прав режисера свідчать про невизначеність, що зберігається (детальніше див. – Sophia Sepperer, Der Integritätsschutz der Bühneninszenierung).

У Франції постановка також не включена до переліку об'єктів авторського права у Кодексі інтелектуальної власності, але суди визнають постановку твором. Прецедентним є рішення Паризького апеляційного суду від 8.VII.1971 (Cour d'appel de Paris, 8 juillet 1971 "arrêt Darnel"), яким визнаються авторські права за режисером, якщо його постановка є оригінальною. Остаточно такий підхід був закріплений у рішенні Décision du Tribunal de Grande Instance (1ere chambre, 1ere section) du 11 juillet 1979. У цьому рішенні суд вперше спирався не на оригінальність твору, що було покладено в основу постановки, а на той факт, що постановку можна розглядати як твір.
З іншого боку, постановка не вважається оригінальною, а відтак режисер не має авторських прав, якщо режисер залишається у полоні вказівок авторів вистави (у рішенні йшлося про оперету) – рішення Паризького апеляційного суду від 5.II.1958 (Cour d’appel de Paris (1re Chambre), 5 février 1958) (див. на стор. 94).

Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі – ЗУАіСП), об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: … 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки (п.6 ч.1 ст.8). 

Отже, постановки творів, створених для сценічного показу, є творами та, відповідно, об’єктами авторського права.

Прикладами творів, створених для сценічного показу, закон називає драматичні твори, музично-драматичні твори, пантоміми та хореографічні твори. Перелік творів, створених для сценічного показу, є відкритим ("та інші твори").

З цієї норми також випливає, що постановки інших об'єктів, що не є творами, не охоплюються пунктом 6, що, до речі, не виключає можливості їх захисту, як творів, на підставі пункту 17 ("інші твори"), звісно, при наявності творчого характеру такої постановки.

Вказані у пункті 6 твори, що створені для сценічного показу, відносяться до алеаторичних творів ("aleatoric work"), це твори, в яких автор залишає свободу для творчого вкладу тих, хто виконує або якось інакше представляє твір, дозволяючи або навіть пропонуючи зробити певний вибір або завершити твір на основі загальних параметрів і вказівок, даних автором. Зазвичай вважається, що більшість драматичних творів відповідає ознакам алеаторичних творів, в тому сенсі, що їх автори не визначають усіх елементів того, що, імовірно, має виникнути в якості сценічного твору на їх основі. Вклади осіб, які завершують такі твори, можуть охоронятися – відповідно до природи вкладу та правової характеристики виниклого результату у національному законодавстві – як особливі переробки або вклади до складених творів (див. "алеаторическое произведение" в Глоссарии терминов к Руководству к договорам ВОИС в области авторского права и смежных прав).

Як видно український законодавець вирішив надати постановкам творів, створених для сценічного показу, авторсько-правову охорону. Такі постановки називаються "сценічні постановки" ("stage production") (див. "сценическая постановка" в Глоссарии терминов к Руководству к договорам ВОИС в области авторского права и смежных прав). При цьому у Законі України "Про авторське право і суміжні права" не вказано, до якої категорії творів відносяться такі постановки.

В українському праві окремим випадком з постановок творів, створених для сценічного показу, є театральна постановка.

Створення, публічне виконання та публічний показ театральних постановок регулюється Законом України "Про театри і театральну справу" (далі – ЗпТ).

Норми ЗпТ, що регулюють театральну постановку, майже дослівно відтворюють норми Модельного закону «О театре и театральной деятельности» (далі – МЗ), прийнятого 24.11.2001 Міжпарламентською Асамблеєю держав-учасниць СНД.

Але є, як то кажуть, невеликі відмінності.

У визначенні "театральної постановки" у ЗпТ до переліку творів, на основі яких створюється театральна постановка, додано "літературний твір". У Модельному законі театральні постановки створюються лише на основі драматичних та музично-драматичних творів.

На відміну від драматичних та музично-драматичних творів літературний твір не створений для сценічного показу.

Для постановки літературного твору на сцені потрібна його інсценізація, тобто переробка літературного твору у драматичний твір, призначений для сценічного показу. Результатом такої інсценізації буде сценарій театральної постановки, який створюється сценаристом. Сценарій театральної постановки є драматичним твором, створеним для сценічного показу.

Така новація (додання "літературних творів") потягла зміни у складі суб'єктів права на театральну постановку: у ЗпТ були додані "автор сценарію і (або) текстів, діалогів, автор спеціально створеного для театральної постановки музичного твору з текстом або без нього" та були вилучені "артисти, що виконують ролі (партії) у театральній постановці" (див. ст.22 ЗпТ; ст.14 МЗ). При цьому автори драматичних, музично-драматичних та літературних творів, на основі яких створюється театральна постановка, серед суб'єктів права на театральну постановку не вказані.

Отже, згідно ЗпТ, є театральні постановки, що створюються на основі драматичних або музично-драматичних творів – творів, створених для сценічного показу, та є театральні постановки, що створюються на основі літературних творів – творів, НЕ створених для сценічного показу.

Якщо театральна постановка створюється на основі літературного твору, то для постановки такого літературного твору на сцені потрібна його інсценізація, тобто переробка у драматичний твір, призначений для сценічного показу. Таким драматичним твором, створеним для сценічного показу, буде сценарій театральної постановки. Автор драматичного твору – сценарію, згідно ЗпТ, набуває статусу суб'єкту права на театральну постановку.

Якщо ж театральна постановка створюється на основі драматичного або музично-драматичного твору, то автори такого драматичного або музично-драматичного твору НЕ набувають статусу суб'єкта права на театральну постановку.

Різниці між постановкою на основі драматичного твору, що був одразу створений як драматичний твір для сценічного показу, та постановкою на основі драматичного твору, що був створений у результаті переробки з літературного твору – немає. В обох випадках театральна постановка створюється на основі драматичного твору.

Але, згідно ЗпТ, виникають два різних режими театральних постановок:
(1) якщо театральна постановка створюється на основі драматичного твору, то автор драматичного твору не становиться суб'єктом права на театральну постановку;
(2) якщо театральна постановка створюється на основі драматичного твору (сценарій), переробленого (інсценізованого) з літературного твору, то автор драматичного твору (сценарію) становиться суб'єктом права на театральну постановку, а автор літературного твору не становиться суб'єктом такого права.

Тобто, в одному випадку автор драматичного твору (сценарій) входить до складу суб'єктів театральної постановки, а в іншому випадку автор драматичного твору не входить до складу суб'єктів театральної постановки.

З різного суб'єктного складу театральних постановок випливає висновок, що театральні постановки належать до двох різних типів.

Театральна постановка, створена на основі класичного драматичного твору, автор якого не входить до складу суб'єктів театральної постановки, є похідним твором.

Театральна постановка, створена на основі драматичного твору (сценарій), автор якого входить до складу суб'єктів театральної постановки, не є похідним твором, а відноситься до іншого типу творів, у яких автор існуючого твору, включеного до складу нового твору, стає співавтором цього нового твору, на зразок аудіовізуального твору. При цьому похідний характер драматичного твору (сценарій) не має значення.

Ще одна відмінність ЗпТ від МЗ, це визначення поняття "постановник": у ЗпТ постановниками крім режисера-постановника, художника-постановника, балетмейстера-постановника та диригента-постановника, зазначених у МЗ, є також – художник-декоратор, художник з костюмів, художник зі світла, хормейстер-постановник та інші.

До речі, згідно ст.1 ЗУАіСП, диригент музичних і музично-драматичних творів є виконавцем, тобто має статус суб'єкта суміжних прав.

В принципі, це всі основні відмінності ЗпТ від МЗ у частині регулювання театральної постановки, як об'єкту авторського права.

Окремої уваги заслуговує норма ч.3 ст.22 ЗпТ: "Право на театральну постановку для показу безпосередньо (в живому виконанні) (далі – право на театральну постановку) виникає з моменту прийняття рішення про її публічне виконання, якщо договором між суб'єктами права на театральну постановку не передбачено більш раннього виникнення цього права.". У МЗ ця норма міститься у ч.2 ст.14.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору (ч.1 ст.28 ЗУАіСП).

Момент прийняття рішення про публічне виконання твору аж ніяк не є фактом створення твору.

Український законодавець вирішив підсилити враження та додав норму, якої немає у МЗ: "Театральна постановка вважається створеною з моменту прийняття рішення про її публічне виконання." (ч.1 ст.22 ЗпТ).

Театральна постановка – це твір.

Твір стає об'єктом авторського права тільки після надання йому об'єктивної форми, доступної для сприйняття іншими людьми.

Люди сприймають театральну постановку за допомогою органів слуху та органів зору, тобто аудіально та візуально.

Відтак, об'єктивною формою театральної постановки є аудіально-візуальна об'єктивна форма. Формою вираження театральної постановки є усна (сценічна) форма вираження.

З цього слідує висновок, що театральна постановка стає об'єктом авторського права з моменту її публічного виконання на сцені.

Допоки твір існує у свідомості автора та не набув об'єктивної форми, доступної для сприйняття іншими людьми, такий твір не є об'єктом авторського права.

Чи є театральна постановка твором або – об'єктом суміжного права

Під час публічного виконання театральної постановки глядач чує зі сцени ті самі діалоги, монологи, фрази (репліки) які він може прочитати у драматичному творі. Драматичний твір є окремим випадком літературного твору, тільки створений для сценічного показу. Впевнитись в цьому можна поглянувши, наприклад, на драматичний твір Вільяма Шекспіра "Ромео і Джульєтта".

Але театральна постановка це не просто публічне виконання драматичного твору, це також і візуальні образи, що втілюються на сцені артистами та за допомогою засобів сценографії, без яких театральна постановка перетвориться у просте читання драматичного твору зі сцени.

Різниця між сприйняттям публічного виконання літературного твору та сприйняттям театральної постановки полягає в тому, що театральна постановка сприймається глядачем органами слуху та органами зору, тобто аудіально та візуально, а публічне виконання літературного твору сприймається лише органами слуху – аудіально.

Літературний твір зазвичай має письмову форму вираження та сприймається органами зору (читання), тобто візуально, відтак він має візуальну об'єктивну форму.

Під час публічного виконання літературного твору, такий твір сприймається публікою органами слуху, відтак такому творові виконавець надає аудіальну об'єктивну форму. Тобто, при публічному виконанні об'єктивна форма літературного твору змінюється з візуальної на аудіальну.

Театральна постановка сприймається глядачем органами слуху та органами зору, відтак театральна постановка має аудіально-візуальну об'єктивну форму. Тобто, при публічному виконанні театральної постановки об'єктивна форма твору змінюється з візуальної на аудіально-візуальну.

Різниця між зміною об'єктивної форми у випадку театральної постановки та зміною об'єктивної форми у випадку публічного виконання літературного твору полягає у тому, що у випадку театральної постановки не просто змінюється одна об'єктивна форма літературного твору на іншу (візуальна на аудіальну), як це відбувається при публічному виконанні літературного твору, у випадку театральної постановки також додається ще один – новий спосіб сприйняття твору – візуальний, яким сприймаються візуальні образи, що втілюються на сцені артистами та за допомогою засобів сценографії, чого не було у літературному (драматичному) творі.

Додання нового способу сприйняття твору говорить про зміну внутрішнього змісту твору, який вимагає нової об'єктивної форми для його сприйняття глядачем. Зміна внутрішнього змісту твору в свою чергу говорить про наявність творчого характеру у діях постановника театральної постановки, що переробив драматичний твір.

У коментарі до Бернської конвенції зазначено, якщо внесок постановника має творчий характер, сценічні постановки можна розглядати як специфічні переробки твору, і як таким їм можна надавати також авторсько-правову охорону (див. пункт БК-2.26 Руководства к материально-правовым положениям Бернской конвенции об охране литературных и художественных произведений).

Додання нового способу сприйняття твору призводить до зміни типу твору – з унарного на бінарний. Твори, що сприймаються одним органом чуття є унарними (від лат. unarius – "одиничний"), а твори, що сприймаються двома органами чуттів, відповідно, є бінарними (від лат. binarius – "подвійний").

Зміна типу твору внаслідок додання нового способу сприйняття твору, з унарного на бінарний, наприклад, з драматичного твору на театральну постановку або з креслення на об'єкт архітектури (будинок), або зміна типу твору внаслідок зменшення кількості способів сприйняття твору, з бінарного на унарний, наприклад, зі скульптури у фотографію, призводить до створення нового твору (більш детально про це у статті "Система об'єктів авторського права"). 

Якщо тип твору не змінюється (як був, так і залишився унарним), а змінюється лише об'єктивна форма твору, наприклад, з візуальної на аудіальну, як у випадку з публічним виконанням літературного твору, то новий твір не створюється.

Отже, оскільки при створенні театральної постановки додається новий спосіб сприйняття твору та, відповідно, виникає нова об'єктивна форма твору, що говорить про наявність творчого характеру внеску зробленого постановником театральної постановки, театральна постановка повинна належати до об'єктів авторського права, а не до об'єктів суміжного права.

Висновки:

1. Театральна постановка за своєю правовою природою належить до об'єктів авторського права – творів.
2. Театральна постановка сприймається глядачем органами слуху (аудіально) та органами зору (візуально), відтак театральна постановка є бінарним твором.
3. Об'єктивною формою театральної постановки є аудіально-візуальна об'єктивна форма.
4. Формою вираження театральної постановки є усна (сценічна) форма вираження.
5. Театральна постановка, як твір, виникає з моменту надання їй аудіально-візуальної об'єктивної форми, тобто з моменту її публічного виконання на сцені*.

____________________________________________
* Згідно Закону України "Про театри і театральну справу", театральна постановка вважається створеною з моменту прийняття рішення про її публічне виконання (ч.1 ст.22), а право на театральну постановку може виникнути навіть раніше цього моменту (ч.3 ст.22).
____________________________________________

6. Театральна постановка є похідним твором від драматичного твору, на основі якого вона була створена**.
7. Театральна постановка є творчою переробкою драматичного твору, яка полягає у доданні візуальних образів, які вимагають нового способу сприйняття глядачем, а відтак і зміни об'єктивної форми твору, внаслідок чого об'єктивна форма драматичного твору з візуальної об'єктивної форми перетворюється на аудіально-візуальну об'єктивну форму театральної постановки**.
8. Авторське право автора театральної постановки, створеної на основі драматичного твору, не перешкоджає іншим особам здійснювати свої театральні постановки на основі того самого драматичного твору**.

____________________________________________
** Пункти 6-8 не відносяться до театральних постановок, у яких автор сценарію є суб'єктом права на театральну постановку.