Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції

У світу рак. Його ім’я – росія. Але планета живе, як пацієнт у запереченні: робить вигляд, що це просто кашель. А пухлина – росте. І вбиває.

Коли в тілі з’являється пухлина – її не переконують бути доброякісною.Її не просять зачекати. Її не лікують розмовами. Її вирізають. А потім –  спалюють хімією та променевою терапією.

Так, разом із пухлиною страждають здорові тканини. Так, це боляче. Страшно. Дорого. Але іншого шляху немає. Бо інакше рак знищить усе.

Світ – це теж організм. І в ньому вже давно розвивається злоякісна пухлина. Її ім’я – росія. Її мета – руйнувати, а не жити.

Але світ не хоче бачити правду. Він переконує себе, що раку немає. Що “це не онкологія, це просто складне запалення міжнародних відносин”. А пухлина тим часом – росте.

Давайте згадаємо хронологію метастаз:1 992 – Придністров’я.Перший осередок. Пухлина лише пробує на дотик.

1992 – Абхазія, Грузія. Нові клітини руйнування. Дестабілізація, вторгнення.

1994–2009 – Чечня. Внутрішня спроба організму позбутись пухлини — жорстоко знищена зсередини.

2008 – Грузія, Південна Осетія. Повномасштабне вторгнення — перші очевидні метастази.

2014 – Крим, Донбас. Рак переходить у відкриту стадію. Світ дивиться, стурбований, — але не діє. Або прикидається мертвим

2015 – Сирія, ЦАР, Судан, Лівія. Метастази пробивають зовнішні оболонки. Пухлина стає мобільною.

2022 – Повномасштабна атака на Україну. Буча. Ізюм. Харків. Херсон. Київ.

2024–2025 – Дніпро.

Пухлина нищить лікарні, дитячі садки, школи. Вбиває дітей у ліжках, у потягах, у руках батьків. І попри це все –  світ досі не хоче вірити у діагноз.

Він вдає, що живе з “хронічним конфліктом”. Що “з часом минеться”. Що “якщо не злити –  пухлина сама себе з’їсть”.

Але це поведінка пацієнта в запереченні. Тіло, яке відчуває біль, але відмовляється йти до лікаря.

Росія – це рак. І метастази вже в Європі. У політиці. У бізнесі. У виборцях. У пропаганді. У нафтах, у зернових коридорах, у “мирних ініціативах”, у “стурбованості”.

Це не внутрішня справа України. Це – світова онкологія.

Діагноз не змінити. Але його можна встигнути вилікувати. Світ ще має шанс:Вирізати пухлину.Застосувати хіміотерапію: санкції, зброю, ізоляцію. Провести глобальну детоксикацію.

Інакше – пухлина добереться до кожного органу. Варшава. Таллінн. Берлін. Брюссель. Лондон. А згодом – у серце. У мозок. У душу.

Сьогодні Україна стримує хворобу на собі. Але це не буде вічно. Світ повинен перестати бути пацієнтом у запереченні. Бо інакше він стане мертвим тілом без боротьби.