Коли рак — це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції

У світу рак. Його ім’я — росія. Але планета живе, як пацієнт у запереченні: робить вигляд, що це просто кашель. А пухлина — росте. І вбиває.

Коли в тілі з’являється пухлина — її не переконують бути доброякісною.Її не просять зачекати. Її не лікують розмовами. Її вирізають. А потім — спалюють хімією та променевою терапією.

Так, разом із пухлиною страждають здорові тканини. Так, це боляче. Страшно. Дорого. Але іншого шляху немає. Бо інакше рак знищить усе.

Світ — це теж організм. І в ньому вже давно розвивається злоякісна пухлина. Її ім’я — росія. Її мета — руйнувати, а не жити.

Але світ не хоче бачити правду. Він переконує себе, що раку немає. Що “це не онкологія, це просто складне запалення міжнародних відносин”. А пухлина тим часом — росте.

Давайте згадаємо хронологію метастаз:1992 — Придністров’я.Перший осередок. Пухлина лише пробує на дотик.

1992 — Абхазія, Грузія. Нові клітини руйнування. Дестабілізація, вторгнення.

1994–2009 — Чечня.Внутрішня спроба організму позбутись пухлини — жорстоко знищена зсередини.

2008 — Грузія, Південна Осетія.Повномасштабне вторгнення — перші очевидні метастази.

2014 — Крим, Донбас.Рак переходить у відкриту стадію. Світ дивиться, стурбований, — але не діє. Або прикидається мертвим

2015 — Сирія, ЦАР, Судан, Лівія.Метастази пробивають зовнішні оболонки. Пухлина стає мобільною.

2022 — Повномасштабна атака на Україну. Буча. Ізюм. Харків. Херсон. Київ.

2024–2025 — Дніпро.

Пухлина нищить лікарні, дитячі садки, школи. Вбиває дітей у ліжках, у потягах, у руках батьків. І попри це все — світ досі не хоче вірити у діагноз.

Він вдає, що живе з “хронічним конфліктом”. Що “з часом минеться”. Що “якщо не злити — пухлина сама себе з’їсть”.

Але це поведінка пацієнта в запереченні. Тіло, яке відчуває біль, але відмовляється йти до лікаря.

Росія — це рак. І метастази вже в Європі. У політиці. У бізнесі. У виборцях. У пропаганді. У нафтах, у зернових коридорах, у “мирних ініціативах”, у “стурбованості”.

Це не внутрішня справа України. Це — світова онкологія.

Діагноз не змінити. Але його можна встигнути вилікувати. Світ ще має шанс:Вирізати пухлину.Застосувати хіміотерапію: санкції, зброю, ізоляцію.Провести глобальну детоксикацію.

Інакше — пухлина добереться до кожного органу. Варшава. Таллінн. Берлін. Брюссель. Лондон. А згодом — у серце. У мозок. У душу.

Сьогодні Україна стримує хворобу на собі. Але це не буде вічно. Світ повинен перестати бути пацієнтом у запереченні. Бо інакше він стане мертвим тілом без боротьби.