Компенсація замість відшкодування збитків у авторському праві. Частина 2

У попередній статті згадувалось про рішення Конституційного Суду Польщі (WYROK z dnia 23 czerwca 2015 r. Sygn. akt SK 32/14), яким було визнано підпункт (b) пункту (3) частини (1) статті 79 Закону Польщі про авторське право та суміжні права таким, що не відповідає пунктам 1 і 2 статті 64, пункту 3 статті 31 та статті 2 Конституції Польщі.

Цей підпункт польського закону є аналогічним підпункту "г" частини другої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (компенсація замість відшкодування збитків або стягнення доходу), який було внесено згідно Закону № 2415-VIII від 15 травня 2018 року.

Досліджуючи питання штрафних збитків (punitive damages), Конституційний Суд Польщі зокрема вказав, "цей підхід зумовлений призначенням різних функцій збитків в англо-американській правовій системі та в континентальній системі. В той час, як у першому з вищезгаданих підходів відшкодування збитків спрямоване не тільки на відшкодування збитків, але також на репресивний і превентивний вплив на особу, що спричинила збитки, європейські правові системи підкреслюють, що «тільки держава, а не його громадяни можуть накладати штрафи і отримувати кошти на цей рахунок»". (абз. 132)

В континентальній Європі як в деліктних, так і в договірних спорах за загальним правилом стягуються лише компенсаційні збитки. Більш того, в деяких країнах (Німеччина) штрафні збитки вважаються такими, що суперечать публічному порядку. У зв'язку з цим англосаксонські, особливо американські, судові рішення, які передбачають стягнення штрафних збитків, не підлягають визнанню і виконанню в таких країнах.

Так, рішенням Федерального верховного суду Німеччини (нім. Bundesgerichtshof, скор. BGH) – BGH, 04.06.1992 - IX ZR 149/91, було відмовлено у визнанні та виконанні американського судового рішення, яке стосувалось стягнення штрафних збитків, із застосуванням застереження про публічний порядок.

Як зазначив Федеральний верховний суд Німеччини у вказаному рішенні, сучасне німецьке приватне право передбачає як правові наслідки протиправної дії тільки відшкодування шкоди, а не збагачення потерпілого. (абз. 60)

Надання приватній особі права вимагати з іншої приватної особи сплати штрафу несумісне з тим, що монополією на пред'явлення такого роду вимог володіє держава, а також з тим, які процесуальні гарантії повинні діяти при розгляді справ про стягнення штрафів. Хоча поняття штрафу і знайоме цивільному договірному праву, воно не застосовується в деліктних відносинах, коли відсутня угода сторін. (абз. 61)

Крім того, порядок обчислення статутних збитків в загальній формі суперечить принципу пропорційності, одному з головних в правовій державі. У цивільному праві він проявляється через компенсаційний характер обчислення шкоди, що підлягає відшкодуванню: належною метою цивільного процесу з його характерними правилами є лише відновлення порушеного майнового права. (абз. 74)

Деякі зауваження до нового "механізму" компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу.

Відповідно до підпункту "г" частини другої статті 52 Закону України "Про авторське право і суміжні права", "Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу".

Компенсація виплачується замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Збитки відшкодовуються у рамках деліктного правовідношення.

Дохід стягується у рамках кондикційного правовідношення (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).

На відміну від відшкодування збитків внаслідок делікту, вимога про відшкодування доходів від безпідставно набутого майна не потребує доведення вини.

Компенсація визначається на базі винагороди яка була б сплачена, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права.

Позивач повинен довести розмір винагороди, яку б сплатив порушник.

Така винагорода з огляду на визначення збитків є упущеною вигодою (доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене) – різновид збитків (п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК).

Після того, як позивач доведе розмір упущеної вигоди, суд повинен буде застосувати або пп. "б" ч. 2 ст. 52 ЗУАіСП – відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права або пп. "г" ч. 2 ст. 52 ЗУАіСП – виплата компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Адже в такому випадку диспозиції норм збігаються – в обох це – упущена вигода (винагорода яка була б сплачена, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права).

Різниця полягає у наявності або відсутності вини порушника.

Обов'язковим елементом для відшкодування збитків є наявність вини порушника. В силу презумпції вини особи, що завдала шкоди, обов'язок доведення невинності лежить на самому порушнику.

Компенсація може бути виплачена і за відсутності вини порушника – у подвоєній сумі упущеної вигоди.

Якщо порушник доведе відсутність своєї вини, то це призведе до відмови у стягненні збитків та - до стягнення компенсації у подвоєній сумі упущеної вигоди, відповідно до пп. "г" ч. 2 ст. 52 ЗУАіСП.

Якщо ж порушник не буде доводити своєї невинності, то суд має постановити рішення про відшкодування збитків в одинарній сумі упущеної вигоди відповідно до пп. "б" ч. 2 ст. 52 ЗУАіСП.

Відтак, як це не дивно, порушник не зацікавлений у доведенні власної невинності, оскільки за це він буде оштрафований у подвоєній сумі упущеної вигоди у вигляді стягнення компенсації.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК, при ухваленні рішення суд вирішує питання – яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК, у мотивувальній частині рішення зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Отже, якщо буде доведено розмір упущеної вигоди та вину порушника, перед судом постане дилема, чи стягнути з порушника збитки у сумі упущеної вигоди, або стягнути з нього компенсацію збитків у потроєній сумі упущеної вигоди.

З огляду на компенсаційний характер цивільно-правових санкцій стягнення понадкомпенсаційних сум не є справедливим.

Оскільки сума винагороди, яка була б сплачена, для порушника є фактично відкладеним – з моменту початку порушення і до моменту рішення суду – платежем, то справедливо буде нарахувати проценти на таку суму за весь час відстрочки (ч. 2 ст. 1214 ЦК).

Такі проценти будуть мати природу кондикції, тобто – збереження майна (гроші) у себе за рахунок іншої особи (правовласника).

Наслідкі кондикції застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто не потребує доведення вини.

Продовження теми Компенсація замість відшкодування збитків у авторському праві у Частині 3 та Частині 4.