Штучний інтелект та авторське право

Створення творів з використанням комп’ютерних технологій стало нормою. Навіть, якщо автор просто набирає текст твору на клавіатурі комп’ютера, це все одно буде використанням комп’ютерної технології. Адже для того, щоб на екрані (периферійний пристрій) комп’ютера було відображено символ, що відповідає символові, зображеному на клавіші клавіатури (ще один периферійний пристрій комп’ютера), необхідна робота спеціальної комп’ютерної програми, яка приводять комп’ютер у дію саме для досягнення такого результату.

Зазвичай комп’ютерну програму – текстовий редактор – обладнано функцією перевірки орфографії. Час від часу така комп’ютерна програма попереджає про допущену помилку та пропонує її виправити або може робити це автоматично (добре відома функція “Т9”).

Якщо автор не встигає підготувати статтю, наприклад, на економічну тематику, та просить комп’ютерну програму – на підставі вже написаних автором тез для статті – закінчити статтю, додавши до неї фактаж щодо певних економічних показників, комп’ютерна програма може дописати статтю.

Автор може попросити комп’ютерну програму написати оповідання на певну тему або – з певним сюжетом, і комп’ютерна програма може написати таке оповідання.

Всі наведені ситуації є прикладами створення користувачем творів з використанням комп’ютерних технологій. Навіть при перевірці орфографії, комп’ютерна програма порівнює написане автором зі словами з бази даних (словник), що міститься у комп’ютерній програмі.

Відмінність між наведеними прикладами полягає у частці участі комп’ютерної програми (або людини) в утворенні твору.

Оскільки авторське право захищає лише форму твору, а не його зміст, для авторського права участь комп’ютерної програми в утворенні твору буде мати значення лише в тих випадках коли комп’ютерна програма бере участь в утворенні саме форми твору.

Ситуація з закінченням комп’ютерною програмою статті на підставі вже написаних автором тез для такої статті є прикладом часткової участі комп’ютерної програми в утворенні форми твору. В цьому прикладі ідея твору належить людині, а форма твору створена частково людиною та частково утворена у результаті функціонування комп’ютерної програми.

Ситуації з написанням комп’ютерною програмою оповідання на певну тему або – на певний сюжет, з погляду авторського права є прикладами вираження ідеї автора у творі, що утворений у результаті функціонування комп’ютерної програми, тобто у результаті функціонування комп’ютерної програми утворюється форма твору. Тема та сюжет належать до змісту твору, а не до його форми, відтак, тема та сюжет не охороняються авторським правом. До речі, з погляду теорії літератури тема належить до змісту твору, а сюжет (принаймні на думку деяких фахівців) – до його форми. Але з погляду авторського права використання однакового сюжету ніяк не впливає на оригінальність твору. Ролан Дюма наводить приклад майже одночасного виходу на екрани трьох фільмів на той самий сюжет “Кармен” за новелою Проспера Меріме, проте жодному з цих фільмів не можна дорікнути у відсутності оригінальності. [1, 25]

Чи може комп’ютерна програма згенерувати об’єкт без участі користувача в утворенні цього об’єкта?

Так, може. Уявимо, що комп’ютерна програма першого числа кожного місяця генерує зображення з найпопулярнішого фільму, що вийшов у прокат у минулому місяці, причому такі зображення виконані у стилі певного відомого режисера. Наприклад, згенеровані зображення з фільму “Зоряні війни” у стилі режисера Андрія Тарковського. Щоправда саме ці зображення згенеровані комп’ютерною програмою MidJourney AI за завданням користувача – Oren Shved.

Ззовні такі дії комп’ютерної програми будуть виглядати як спонтанні – без зовнішнього впливу та участі інших осіб. Але насправді інструкції такої програми можуть передбачати аналіз найпопулярніших фільмів, що вийшли у прокат у попередньому місяці (така інформація є відкритою); пошук у соціальних мережах скріншотів з таких фільмів та вибір серед них тих, що найчастіше зустрічаються; а також перелік з 12 відомих режисерів – по одному на кожний місяць. Далі, на підставі цієї інформації комп’ютерна програма згенерує певні зображення.

Такі інструкції були створені автором цієї комп’ютерної програми. Тобто комп’ютерна програма згенерувала об’єкти без участі користувача, але не без участі людини.

В утворенні об’єкту за допомогою комп’ютерної програми в будь-якому випадку бере участь людина. Це буде або автор комп’ютерної програми або користувач комп’ютерної програми.

Користувач бере участь в утворенні об’єкту, якщо користувач дає завдання комп’ютерній програмі. Завдання користувача можуть бути різними, починаючи від завдання перевірити орфографію та внести відповідні зміни до тексту, закінчуючи завданням повного генерування тексту на певну тему.

Якщо комп’ютерна програма генерує об’єкт без вказівок користувача, тоді вона це робить на підставі інструкцій, закладених людиною (її автором) при її створенні.

Закон України “Про авторське право і суміжні права” (далі: “ЗУАіСП”) містить дві норми, що регулюють ситуації щодо участі комп’ютерної програми в утворенні твору:

1. Утворення об’єктів у результаті функціонування комп’ютерної програми без безпосередньої участі фізичної особи в утворенні цього об’єкта (абз.1 ч.1 ст.33 ЗУАіСП). Права на утворений об’єкт в цьому випадку належатимуть (1) правоволодільцеві або (2) ліцензіату або (3) правомірному [законному] користувачеві комп’ютерної програми. Умови належності права особливого роду (sui generis) можуть визначатися договором (ч.2 ст.33 ЗУАіСП).

2. Створення творів фізичними особами з використанням комп’ютерних технологій. В цьому випадку права на створений твір належатимуть автору цього твору (абз.2 ч.1 ст.33 ЗУАіСП).

Ці норми охоплюють як випадки створення творів користувачами з використанням комп’ютерних технологій з усіма можливими ступенями участі комп’ютерної програми в утворенні, так і утворення об’єктів без участі користувача, на підставі інструкцій, наданих автором комп’ютерної програми.

На нашу думку, друга норма – “з використанням комп’ютерних технологій” – регулює створення творів людиною, коли саме від людини залежить надання твору форми – без втручання в утворення форми твору комп’ютерної програми (або ж – з мінімальним втручанням, наприклад, виправлення орфографічних помилок).

Перша норма – “без безпосередньої участі людини” – на нашу думку, охоплює ситуації коли людина створює зміст (ідея) твору, а надання цьому твору форми відбувається у результаті функціонування комп’ютерної програми. Такі ситуації включають як створення змісту (ідеї) твору користувачем, так і утворення об’єкту без участі користувача, лише на підставі інструкцій, наданих автором комп’ютерної програми.

Ситуації, коли форма твору створена частково людиною та частково утворена у результаті функціонування комп’ютерної програми знаходяться на межі цих норм.

На цю проблему вже звернула увагу Гільдія авторів, провідна професійна організація письменників у США, яка внесла чотири нові типові пункти, що стосуються Штучного Інтелекту, у свій Типовий контракт на торгову книгу та Типовий контракт на літературний переклад. Зокрема пункт щодо обов’язку авторів повідомляти Видавця, про включення будь-якого тексту, створеного Штучним Інтелектом, у поданий рукопис, і не включати більше [5%] тексту, створеного Штучним Інтелектом (детальніше у статті Андрощук Г., Генеративні технології ШІ і авторське право: проблемні питання).

Необхідно уточнити, що дія українського закону обмежена територією України. Це означає, що, якщо комп’ютерна програма, що генерує неоригінальні об’єкти, знаходиться на веб-сайті, що хоститься (фізично знаходиться) в іншій країні, то дія українського закону не поширюватиметься на правовідносини з генерування об’єкту такою комп’ютерною програмою.

Є декілька варіантів кваліфікації правовідносин щодо користування комп’ютерною програмою, яка розміщена на веб-сайті: надання послуг користувачеві; ліцензійні відносини (надання права користування певним об’єктом).

До таких правовідносин буде застосовуватись або право держави виконавця послуги (п.8 ч.1 ст.44 Закону України “Про міжнародне приватне право”; далі: “ЗУ МПП”) або право держави ліцензіара (п.20 ч.1 ст.44 ЗУ МПП). У випадку орендних відносин застосовуватиметься право держави наймодавця (п.5 ч.1 ст.44 ЗУ МПП).

Для прикладу можна розглянути відомий ChatGPT (https://openai.com/) – це чат-бот зі штучним інтелектом від американської компанії OpenAI, LLC (співзасновником якої є Ілон Маск), місцезнаходження веб-сайту – США.

Згідно з Умовами використання (“Terms of use”) послуг OpenAI, користувачу належать всі дані, що вводяться, а OpenAI передає користувачу усі свої майнові права щодо вихідних даних. Користувач має право використовувати контент (вхідні та вихідні дані разом) для будь-яких цілей, включаючи комерційні цілі, такі як продаж або публікація, якщо він дотримується цих Умов (див. п.3(a) Умов використання).

Отже, правоволоділець комп’ютерної програми ChatGPT розглядає себе як власника згенерованих комп’ютерною програмою даних (вихідні дані), який, згідно з умовами публічної ліцензії на використання ChatGPT, передає користувачеві усі майнові права на такі дані.

Окрім наявності іноземного елементу в цьому прикладі є ще один нюанс – належність різним особам права на використання комп’ютерної програми та права користування (права власності) комп’ютером, на якому інстальована така комп’ютерна програма.

Згідно з визначенням, “неоригінальним об’єктом, згенерованим комп’ютерною програмою, є об’єкт, що <...> утворений у результаті функціонування комп’ютерної програми <...> ” (ч.1 ст.33 ЗУАіСП).

Комп’ютерна програма, це набір інструкцій (код), що приводить у дію комп’ютер для досягнення певного результату (п.26 ст.1 ЗУАіСП). Отже, комп’ютерна програма (як “набір інструкцій”) не може згенерувати об’єкт в принципі, для цього комп’ютерна програма має привести у дію комп’ютер для досягнення певного результату – генерування об’єкту. Відтак, генерування об’єкту є результатом функціонування комп’ютера, що приведений у дію комп’ютерною програмою. Саме в результаті виконання комп’ютером інструкцій комп’ютерної програми відбувається генерування об’єкту.

Більш детально про комп’ютерні програми – у статті “Комп'ютерна програма – не типовий об'єкт авторського права”.

Якщо правоволоділець комп’ютерної програми використовує її для генерування об’єкту на власному (орендованому, позиченому) комп’ютері, щодо належності такій особі прав на згенерований об’єкт питань не виникає. Комп’ютерна програма приводить у дію комп’ютер, результатом чого є генерування об’єкту. Оскільки права на комп’ютерну програму та право користування комп’ютером належать такій особі, відповідно і права на згенерований об’єкт повинні належати цій особі.

Якщо комп’ютерну програму для генерування об’єкту на власному (орендованому, позиченому) комп’ютері використовує особа, яка має ліцензійні повноваження щодо комп’ютерної програми, або правомірний [законний] користувач комп’ютерної програми, тобто особа, яка правомірно володіє копією комп’ютерної програми, виготовленою правомірно (п.21 ст.1 ЗУАіСП), цілком логічно, що цій особі належатимуть права на згенерований об’єкт.

Якщо ж особа використовує комп’ютерну програму, що призначена для генерування об’єктів, розміщену не на своєму (орендованому, позиченому) комп’ютері, а на веб-сайті (сервер), тобто на чужому комп’ютері, це змінює ситуацію.

Особа, яка використовує таку комп’ютерну програму набуває статусу ліцензіата, повноваження якого визначені публічною ліцензією. Ліцензіат комп’ютерної програми має право лише на використання комп’ютерної програми – об’єкта авторського права.

Отже, ліцензіат надсилає на веб-сайт (сервер), на якому розміщена комп’ютерна програма, що призначена для генерування об’єктів, дані, що вводяться. Після цього комп’ютерна програма приводить у дію комп’ютер (сервер), результатом чого є генерування об’єкту. Об’єкт, що згенерований у результаті приведення комп’ютера у дію комп’ютерною програмою, фізично знаходиться на сервері.

Для того аби ліцензіат отримав право на згенерований об’єкт, йому це право має бути передано.

Саме тому публічна ліцензія компанії OpenAI містить положення про передачу користувачу усіх майнових прав, належних компанії OpenAI, щодо згенерованого об’єкту (вихідні дані).

Об’єкт, що генерується комп’ютерною програмою

Інформація усередині комп’ютера зберігається та обробляється у вигляді бінарного або двійкового коду, що складається всього з двох символів – одиниць та нулів. Звідси й термін – “цифровий” – той, що записаний у формі абстрактних чисельних значень (цифр) – одиниць та нулів.

Отже, об’єкт, що згенерований у результаті приведення комп’ютера у дію комп’ютерною програмою, це бінарна послідовність з одиниць та нулів – цифровий об’єкт. Така бінарна послідовність зберігається в пам’яті комп’ютера у вигляді комп’ютерного файла. Послідовність з одиниць та нулів для людини – безглуздий набір цифр.

Якщо такий файл буде оброблено спеціальною комп’ютерною програмою, що призначена для роботи з таким типом файлів *, об’єкт набуде об’єктивної форми, яку зможе сприйняти людина: візуальної (на екрані комп’ютера) – якщо це текст або картинка; аудіальної (через динаміки комп’ютера) – якщо це музика або аудіокнига; аудіально-візуальної (на екрані та через динаміки одночасно) – якщо це відео зі звуковим супроводом.
______________________________________
* Треба зауважити, що комп’ютерна програма, яка приводить у дію комп’ютер для генерування об’єкту, також може обробити файл зі згенерованим об’єктом, внаслідок чого згенерований об’єкт набуде об’єктивної форми та його зможе сприймати людина (на екрані комп’ютера, через динаміки тощо).
______________________________________

Якщо згенеровано тривимірний (3D) об’єкт, такий об’єкт може бути надрукованим на 3D принтері. Такий надрукований 3D об’єкт матиме об'ємно-просторову форму вираження та візуально-тактильну об’єктивну форму і сприйматиметься людиною візуально та на дотик.

Більш детально про об'єктивні форми твору – у статті “Система об'єктів авторського права”.

Надрукований 3D об’єкт буде річчю – об’єктом права власності, у якій втілено об’єкт, на який поширюється право особливого роду (sui generis). Ця ситуація схожа з втіленням твору у матеріальному об’єкті.

На прикладі генерування 3D об’єкту та друкування його на 3D принтері наочно видно різні об’єкти:

(1) згенерований об’єкт в електронній (цифровій) формі вираження (у вигляді бінарного або двійкового коду) [цей об’єкт виникає одразу після його генерування; цей об’єкт зберігається в пам’яті комп’ютера або на електронних носіях інформації у вигляді комп’ютерного файлу; цей об’єкт людина сприймати не здатна, оскільки для людини інформація, що закодована у вигляді одиниць та нулів, це безглуздий набір символів];

(2) згенерований об’єкт, що втілений у матеріальному об’єкті [цей об’єкт виникає після обробки об’єкту№1 спеціальною комп’ютерною програмою; об’єкт№2 людина може сприймати, оскільки він має об’єктивну форму – візуально-тактильну та об'ємно-просторову форму вираження];

(3) матеріальний об’єкт, у якому втілено згенерований об’єкт [цей об’єкт є річчю].

Для будь-якого згенерованого об’єкта, що не втілений у матеріальному об’єкті, вірними залишаються перші два пункти з тією відмінністю, що згенерований об’єкт буде мати об’єктивну форму, але не буде втілений у матеріальному об’єкті. Наприклад, згенерований текст після його обробки спеціальною комп’ютерною програмою, наприклад, Word, буде виведено на екран комп’ютера – внаслідок чого згенерований об’єкт набуде візуальної об’єктивної форми та сприйматиметься людиною.

Ситуація зі згенерованим об’єктом, що набув об’єктивної форми, та згенерованим об’єктом в електронній (цифровій) формі вираження схожа з електронним (цифровим) об’єктом (об’єкт права власності) та твором, що зафіксований у такому об’єкті.

Більш детально про цифрові об’єкти – у статті “Цифрові об’єкти та авторське право // Digital Objects and copyright”.

Постає питання: чим є згенерований комп’ютерною програмою об’єкт, це (1) бінарний або двійковий код, що генерується у результаті приведення комп’ютера у дію комп’ютерною програмою (комп’ютерний файл), який не здатна сприймати людина, або ж це (2) об’єкт в об’єктивній формі, яка виникає внаслідок обробки файла спеціальною комп’ютерною програмою, яку здатна сприймати людина. Права на що належать суб’єкту права особливого роду (sui generis)?

На перший погляд, відповідь очевидна: якщо результатом генерування є цифровий об’єкт (бінарна послідовність з одиниць та нулів), то і об’єктом права має бути такий згенерований цифровий об’єкт. Однак, виходячи з обсягу майнових прав суб’єкта права особливого роду (sui generis) на неоригінальний об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, що визначається згідно зі статтею 12 ЗУАіСП, стає зрозуміло, що законодавець під згенерованим об’єктом розуміє об’єкт, що може бути доведений до загального відома публіки (п.7 ч.1 ст.12 ЗУАіСП). Відтак, такий об’єкт мусить сприйматися публікою, що виключає цифровий об’єкт (бінарна послідовність з одиниць та нулів), який людина сприйняти не здатна.

Звичайно, для зручності використання згенерованого об’єкта у цивільному обігу суб’єкту права sui generis повинні належати всі майнові права, як на цифровий об’єкт, так і на об’єкт, що має об’єктивну форму.

Оскільки норми про об’єкти права sui generis, що генеруються комп’ютерною програмою, знаходяться в Законі про авторське право і суміжні права, виникає враження, що об’єкти, які генеруються комп’ютерною програмою, мають бути або типу творів або типу об’єктів суміжного права.

Разом з тим, у результаті приведення комп’ютера у дію комп’ютерною програмою може також бути згенерований об’єкт, що не був би ані твором, ані об’єктом суміжного права, якби його створила людина. Наприклад, якщо на 3D принтері друкується орган людини для пересадки (біопринтінг), який було згенеровано комп’ютерною програмою.

Такий результат генерування комп’ютерною програмою також підпадатиме під регулювання правом sui generis.

Щодо навчання комп’ютерних програм, що генерують неоригінальні об’єкти

Комп’ютерні програми, що генерують неоригінальні об’єкти навчаються на основі досвіду та даних. Під час такого навчання використовуються зокрема твори та інші об’єкти. Звичайно виникає питання щодо використання таких творів та інших об’єктів шляхом їх відтворення та вилучення.

Директива 2001/29/ЄС про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві від 22.05.2001 у статті 5(1) містить виняток з права на відтворення, що дозволяє тимчасові дії з відтворення, що мають короткочасний або епізодичний характер і є невід’ємною і важливою частиною технологічного процесу, єдиною метою яких є забезпечення: (a) передачі в мережі між третіми особами із залученням посередника – , або (b) правомірного використання – твору або іншого об’єкта, і які не мають самостійного економічного значення.

Такий виняток (друга умова) може застосовуватись до методів глибинного аналізу тексту та даних, які не передбачають виготовлення копій за межами сфери застосування такого винятку (див. п.9 Преамбули Директиви 2019/790/ЄС).

Директива 2019/790/ЄС про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку від 17.04.2019 встановлює ще два винятки з права на відтворення творів та інших об’єктів для глибинного аналізу тексту та даних (“Text and Data Mining” (TDM)). TDM є інструментом для машинного навчання (Machine Learning) Штучного Інтелекту.

Перший виняток міститься у статті 3 Директиви: науково-дослідні організації та установи зі збереження культурної спадщини для проведення глибинного аналізу тексту та даних творів чи інших об’єктів, до яких вони мають законний доступ, з метою наукових досліджень отримують право відтворення та витягування даних. Правоволодільці мають право застосовувати заходи необхідні для забезпечення захисту та цілісності мереж і баз даних, у яких розміщені твори та інші об’єкти.

Отже, єдиною умовою, згідно зі статтею 3 Директиви, є “законний доступ” до об’єктів. Під “законним доступом” у Директиві розуміється доступ до контенту на основі політики відкритого доступу або доступ на основі договірних домовленостей, а також доступ до контенту, що перебуває у вільному онлайновому доступі (див. п.14 Преамбули Директиви 2019/790/ЄС).

Другий виняток міститься у статті 4 Директиви: будь-які особи мають право здійснювати відтворення та витягування даних із творів та інших об’єктів, до яких вони мають законний доступ, з метою проведення глибинного аналізу тексту та даних за умови, що використання творів чи інших об'єктів не було чітко обмежене їх правоволодільцями у належний спосіб.

Отже, стаття 4 встановлює дві умови: (1) законний доступ до об’єктів та (2) відсутність чіткого обмеження правоволодільцями використання у належний спосіб, такий як за допомогою засобів машинного зчитування (у тому числі метаданих та умов вебсайту чи сервісу) у випадку контенту, доведеного до загального відома публіки онлайн.

Такі обмеження правоволодільців не повинні впливати на обов’язковий виняток щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень, передбачений цією Директивою [у статті 3], а також на наявний виняток щодо тимчасових актів відтворення, передбачений у статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС (див. п.18 Преамбули Директиви 2019/790/ЄС).

Термін “глибинний аналіз тексту та даних” означає будь-який автоматизований аналітичний метод, призначений для аналізу тексту та даних у цифровій формі з метою отримання інформації, яка охоплює, серед іншого, моделі, тенденції та кореляції (ч.2 ст.2 Директиви 2019/790/ЄС).

Слід зауважити, що винятки, встановлені Директивою 2001/29/ЄС та Директивою 2019/790/ЄС, поширюються на відтворення творів, об’єктів суміжного права, а також баз даних, що охороняються правом особливого роду (sui generis).

ЗУАіСП містить винятки – аналогічні виняткам зі статті 5(1) Директиви 2001/29/ЄС – щодо тимчасового відтворення творів (ст.27) та щодо тимчасового відтворення об’єктів суміжних прав (п.4 ч.1 ст.43).

Ці винятки не стосуються тимчасового відтворення баз даних, що охороняються правом особливого роду (sui generis).

Також ЗУАіСП містить виняток майже аналогічний виняткові зі статті 3 Директиви 2019/790/ЄС:

2. Без дозволу суб’єктів авторського права і безоплатно, але із зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається: <...> 14) виготовлення копій творів, що зроблені із законного джерела з метою пошуку тексту і даних, включених до наукових публікацій або пов’язаних з ними, для дослідницьких цілей. Це положення застосовується за умови, що використання творів не було прямо заборонено суб’єктами авторського права відповідним чином, зокрема за допомогою засобів, придатних для зчитування комп’ютером з цифрового контенту, що є доступним у мережі Інтернет (п.14 ч.2 ст.22 ЗУАіСП).

Отже, є умова “законного джерела”, а також з’явилась умова щодо відсутності прямої заборони правоволодільцем такого використання.

Друга умова щодо “права на заборону” прямо суперечить припису Директиви 2019/790/ЄС щодо заборони обмеження правоволодільцями обов’язкового винятку щодо глибинного аналізу тексту та даних для цілей наукових досліджень (див. п.18 Преамбули та ч.4 ст.4 Директиви 2019/790/ЄС).

Виняток, що встановлений п.14 ч.2 ст.22 ЗУАіСП стосується лише відтворення творів з метою пошуку тексту і даних та, відповідно, не стосується відтворення об’єктів суміжного права та відтворення баз даних, що охороняються правом особливого роду (sui generis) на відміну від винятку зі статті 3 Директиви 2019/790/ЄС.

Для не наукових публікацій та для не дослідницьких цілей ЗУАіСП винятків ані для творів, ані для об’єктів суміжного права, ані для баз даних, що охороняються правом особливого роду (sui generis) не містить. Отже, законно здійснювати глибинний аналіз тексту та даних для навчання комп’ютерних програм, що генерують неоригінальні об’єкти в Україні для не дослідницьких цілей можна поки що лише отримавши дозвіл у правоволодільців на відтворення та вилучення.

Використані джерела

1. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции: Пер. с фр. — М.: Междунар. отношения, 1989.

Продовження у статті “Штучний інтелект та авторське право. Частина 2”

та статті “Штучний інтелект та авторське право: порівняння правових режимів”