Право автора на доступ до свого твору ("droit d'accès a l'oeuvre")

Право автора на доступ до свого твору, що втілений у матеріальному об’єкті, власником якого є інша особа (далі – "право доступу"), певно, найбільш цікаве з прав автора. Прикладами таких творів є скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії і таке інше.

На відміну від інших авторських прав, право доступу не згадується у міжнародних договорах.

Отже, кожна країна вирішує, чи буде вона надавати таке право автору та який зміст буде у такого права.

При ознайомленні з темою вражає різноманіття поглядів дослідників на природу права доступу.

В цій статті спочатку будуть наведені приклади регулювання права доступу в інших країнах.

Потім буде проаналізовано право доступу у Законі України "Про авторське право і суміжні права" (далі – ЗУАіСП).

У висновках до статті буде сформульоване визначення права доступу.

Регулювання права доступу в інших країнах

Франція
У статті L. 111-3 Кодексу інтелектуальної власності Франції вказано: "<...> якщо власник явно зловживає, перешкоджаючи здійсненню права на оприлюднення, то суд великої інстанції має право прийняти будь-які відповідні заходи згідно положення статті L. 121-3".

На цю норму вказує Делія Ліпцик, як на приклад права автора на доступ до твору у французькому законодавстві. [1, 143]

Французький Кодекс інтелектуальної власності регулює єдиний випадок права доступу – з метою оприлюднення твору, що знаходиться у іншої, ніж автор, особи. Причому право на оприлюднення твору після смерті автора мають його спадкоємці (ст. L. 121-2). Отже, здійснити вказане право доступу можуть і спадкоємці. Оприлюднення може бути здійснене навіть після спливу строку охорони авторського права (ст. L. 121-2). У випадку зловживання спадкоємців у здійсненні права на оприлюднення або спору між ними суд може порушити провадження за заявою, зокрема, міністра культури (ст. L. 121-3).

Стаття L. 111-3 Кодексу інтелектуальної власності Франції присвячена розмежуванню права власності на матеріальний об’єкт та авторського права, як стаття 12 в ЗУАіСП.

Венесуела
У статті 22 Закону про авторське право Венесуели вказано, що автор може вимагати від власника (owner) матеріального об'єкта, щоб йому було надано доступ до нього таким чином, який найкраще відповідає інтересам обох, за умови, що такий доступ необхідний для здійснення його моральних прав (moral rights) або економічних прав (exploitation rights).

Іспанія
У статті 14 Закону про інтелектуальну власність Іспанії вказано, що автору належать такі невід'ємні та невідчужувані права: … 7) право доступу до єдиного або рідкісного примірнику твору, якщо він знаходиться у володінні (possession) іншої особи, з метою здійснення права на оприлюднення або будь-якого іншого чинного права.

Стаття 14 іспанського закону містить перелік моральних прав (Moral Rights), тобто – особистих немайнових авторських прав. Отже, право доступу в іспанському законі є особистим немайновим авторським правом.

Об'єктом права доступу є "єдиний або рідкісний примірник твору", тобто об'єктом може бути не тільки оригінал твору, а також і примірник, якщо, наприклад, оригінал твору було знищено або, навіть, один з примірників.

Автор має право вимагати доступу до твору не тільки від власника, як у випадку венесуельського закону, а і від володільця, тобто від будь-якої особи, яка володіє твором – від власника, наймача, зберігача і таке інше.

Метою права доступу в іспанському законі є здійснення автором також будь-якого іншого, аніж права на оприлюднення, чинного права. Тобто, якщо право для автора не є чинним, воно не забезпечується правом доступу. Якщо автор позбувся виключних майнових авторських прав, наприклад, права на відтворення, то він не може вимагати надання йому доступу до твору для його відтворення. В такому випадку у автора залишається лише право доступу з метою здійснення права на оприлюднення твору, звісно, якщо твір не було оприлюднено до передачі його примірника власнику.

Греція
У Законі про авторське право, суміжні права і питання культури Греції, право доступу міститься у статті 4 "моральні права" (Moral Rights). Автор має право доступу до свого твору, навіть якщо майнове право на твір або матеріальне втілення твору належить іншій особі; в цих останніх випадках доступ здійснюватиметься з мінімально можливими незручностями для правоволодільця.

Отже, право доступу в Греції – особисте немайнове авторське право.

Право доступу автора зберігається навіть якщо виключні майнові авторські права не належать автору.

Швейцарія
У Швейцарському Законі про авторське право і суміжні права право доступу міститься у статті 14:
1. Будь-яка особа, що є власником або володільцем примірнику твору має надати автору доступ до нього у тій мірі, у якій це необхідно автору для здійснення авторського права, і в тій мірі, в якій законний інтерес власника не перешкоджає такому доступу.
2. Автор може вимагати надання примірнику твору для виставки у Швейцарії, якщо може бути доведений основний інтерес.
3. Повернення непошкодженого примірнику твору, отриманого автором у позичку, може бути забезпечене. Якщо примірник твору не може бути повернутий непошкодженим, автор несе відповідальність незалежно від вини.

Як видно швейцарський законодавець розрізняє ситуації, коли примірник твору знаходиться у його власника та ситуації, коли такий примірник знаходиться у інших осіб у володінні.

Метою права доступу є здійснення авторського права.

Окремо врегульовано право автора вимагати надання примірника твору для виставки всередині країни. Це реалізація виключного майнового авторського права на публічний показ. Зрозуміле бажання автора, який, наприклад, створив нові твори та хоче провести виставку своїх картин, для привертання уваги до якої, виставити поруч з новими, також і свої відомі картини.

Швейцарський законодавець навіть передбачив можливість забезпечення виконання автором зобов'язання із повернення власнику примірника твору за договором позички, а також встановив відповідальність автора без вини за пошкодження примірника твору.

Росія
У Росії право доступу врегульовано у статті 1292 ГК РФ:
1. Автор твору образотворчого мистецтва має право вимагати від власника оригіналу твору надання можливості здійснювати право на відтворення свого твору (право доступу). При цьому від власника оригіналу твору не можна вимагати доставки твору авторові.
2. Автор твору архітектури має право вимагати від власника оригіналу твору надання можливості здійснювати фото- і відеозйомку твору, якщо інше не встановлено договором.

Російський ГК розрізняє виключні майнові права, особисті немайнові права та "інші права" (ст. 1226), до останніх відноситься і право доступу.

Метою права доступу є відтворення автором його твору образотворчого мистецтва.

Фотографування і відеозйомка автором твору архітектури можуть бути обмежені договором.

Цікавий історичний факт
Закон Російської Імперії "Положення про авторське право" від 1911 року встановлював "право не допуску": "Власник художнього твору не зобов'язаний допускати художника до користування цим твором для повторення, розмноження або видання його" (п. 53). При цьому норма про розмежування авторського права та права власності у законі також була: "Відчуження художником художнього твору не переносить на набувача авторського права на цей твір, якщо в договорі не згадано про це" (п. 51).

Німеччина
У Німеччині право доступу міститься у § 25 Закону про авторське право і суміжні права:
(1) Автор може вимагати від власника оригіналу або примірника свого твору, щоб він надав йому доступ до оригіналу або примірнику твору, якщо це необхідно для виготовлення примірників твору або для його переробки і не суперечить законним інтересам власника.
(2) Власник не зобов'язаний передавати автору оригінал або примірник твору.

Право доступу у Законі про авторське право і суміжні права Німеччини знаходиться у підрозділі "інші права автора" на відміну від майнових та немайнових прав автора.

Об'єктом права доступу може бути оригінал або примірник твору. Метою права доступу вказано відтворення або переробка твору.

Окремо німецький законодавець наголосив, що власник не має обов'язку вчиняти власні активні дії з передачі оригіналу або примірнику твору авторові. Власник зобов'язаний забезпечити автору можливість доступу до твору власними активними діями автора та за його рахунок.

Право доступу з'явилось у законодавстві ФРН у 1965 році.

Як вказано у пояснювальній записці до законопроекту цього закону, Федеральний Верховний Суд Німеччини вивів відповідне право автора з права на особистість (рішення від 26 жовтня 1951 року - BGH, 26.10.1951 - I ZR 93/51).

Також у пояснювальній записці наведено приклад, коли власник може відмовити автору у доступі до твору на підставі положення про "суперечність законним інтересам власника", – якщо твір було зроблено тільки для нього особисто (сімейний портрет і таке інше).

Норми § 25 Закону фактично відтворюють висновки рішення Федерального Верховного Суду Німеччини (BGH, 26.10.1951 - I ZR 93/51): автор має право доступу до оригіналу або примірнику твору (у рішенні йдеться про медичні картки, що знаходяться у лікарні, а колишній лікар хоче отримати до них доступ), але власник не зобов'язаний власним коштом це робити (позивач просив надіслати йому копії медичних карток). Федеральний Верховний Суд Німеччини вказав, що право автора вимагати доступу до твору вже випливає з його невід’ємного права на особистість відповідно до чинного законодавства ("Dieses Recht des Urhebers folgt aber schon nach geltendem Recht aus seinem unveräußerlichen Persönlichkeitsrecht" – див. абз. 8 Рішення I ZR 93/51).

Як видно у різних країнах право автора на доступ до власного твору розуміється по різному.

Деякі країни відносять право доступу до особистих немайнових прав, а деякі вказують, що це право автора є "іншим" – ані виключним майновим, ані особистим немайновим. Деякі крани взагалі не класифікують це право.

В усіх наведених прикладах законів автор має право вимагати доступу до свого твору. Але деякі законодавці обмежуються вимогою лише до власника твору, а деякі, уточнюють, – а також і до особи, що володіє твором.

Об'єктом права доступу в усіх законах є примірник твору, право власності на який належить інший, аніж автор, особі. Деякі країни розрізняють оригінал та примірник твору. Вид твору зазвичай не вказується, за виключенням Росії, у якій об'єктом права доступу є образотворчі та архітектурні твори. Забігаючи наперед, зазначимо, що в Україні право доступу мають лише автори образотворчих творів.

У деяких законах вказується, що надання права доступу встановлено з метою реалізації немайнових прав або майнових або і тих і інших.

Деякі країни вказують метою права доступу – оприлюднення або відтворення, деякі не уточнюють, а вказують взагалі – для здійснення авторського права. У Німецькому закону додатково вказано право автора на переробку власного твору. Швейцарський закон прямо вказує метою права доступу – для виставки (право на публічний показ).

Отже, підвести під загальний знаменник наведені приклади регулювання права автора на доступ до власного твору не просто. Спільним для всіх наведених прикладів є неспівпадіння в одній особі права авторства на твір та права власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено такий твір.

Делія Ліпцик з приводу права доступу вказала, що "відчуження оригінального матеріального носія твору жодним чином не означає переходу до його власнику прав, що належать автору. За автором зберігаються як особисті немайнові, так і майнові права".
"Якщо автор твору образотворчого мистецтва бажає здійснити своє право на відтворення, йому, безсумнівно, повинен бути забезпечений доступ до матеріального носія, який знаходиться у власника твору, і може так статися, що цей власник з тих чи інших причин не вважає за необхідне сприяти отриманню необхідних для відтворення фотографій".
"Аналогічним чином автор, щоб захистити свої особисті немайнові права на оприлюднення твору, має право вимагати від власника, звернувшись до судових інстанцій, щоб той надав йому доступ до твору, навіть якщо в законі не міститься на цей рахунок спеціальних положень…". [1, 143]

Право автора на доступ до свого твору за українським законодавством

Згідно статті 26 Закону України "Про авторське право і суміжні права": "При передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові."

Право доступу (ст. 26) законодавець не включив ні до переліку особистих немайнових прав автора (ст. 14), ні до переліку виключних майнових прав автора (ст. 15).

Право доступу мають лише автори творів образотворчого мистецтва. Такими творами є скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії, твори художнього (у тому числі сценічного) дизайну тощо (ст. 1 ЗУАіСП).

Закон не уточнює чи розповсюджується право доступу лише на оригінали творів, що втілені у матеріальному об'єкті чи також і на примірники (копії) творів. Якщо оригінал твору знищено, а залишився єдиний або рідкісний примірник твору, то, на нашу думку, доречно поширювати право доступу також і на такий єдиний або рідкісний примірник.

Вимога автора на доступ до твору може бути спрямована лише до власника матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір. Ситуації з володінням, коли об’єкт знаходиться на законних підставах не у власника, закон не розглядає.

Право доступу слідує за матеріальним об'єктом, в якому втілено твір. Це означає, що до нового власника матеріального об'єкту право власності переходить обтяженим правом автора на доступ до твору з метою його відтворення.

Метою права доступу є використання твору образотворчого мистецтва для його відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, переробок тощо). Відтворення є виключним майновим правом автора (п. 1 ч. 3 ст. 15 ЗУАіСП).

Якщо автор передасть виключні майнові авторські права, слід вважати, що за автором залишиться невиключне майнове право на відтворення твору, втіленого у матеріальному об'єкті.

Можливість реалізації інших, аніж право на відтворення, виключних майнових прав автора твору, втіленого у матеріальному об'єкті, право власності на який належіть іншій особі

Закон містить єдиний приклад права доступу – з метою відтворення твору.

Але в житті можуть виникнути ситуації, коли автору, якому належать виключні майнові авторські права на твір, знадобиться отримати доступ до свого твору з іншою метою, аніж відтворення твору.

Як приклад вже наводилось право публічного показу на виставці у швейцарському законі.

В принципі ніщо не заважає автору будь-якого твору, що втілений (виражений) у матеріальному об'єкті, вимагати від власника матеріального об'єкту доступу до свого твору у загальному порядку.

Підставою такої вимоги буде належність автору виключного права на використання твору, що дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом (п. "а" ч. 1 ст. 15; ч. 2 ст. 15 ЗУАіСП). Відтак всі інші особи зобов'язані утримуватися від порушення такого права.

Право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, обтяжене виключним правом на використання такого твору.

Зрозуміло, що в ситуації коли правоволоділець виключного права на використання твору та власник матеріального об'єкту, в якому втілено такий твір, не збігаються, є можливість зловживання, як з боку автора, так і з боку власника.

Напевне саме тому у швейцарському законі окремо наголошено, що у випадку пред'явлення автором вимоги надання йому примірнику твору для виставки, автор повинен довести свій основний інтерес.

Динаміка суб'єктивного права автора на доступ до свого твору

Право доступу автора до твору, втіленого у матеріальному об’єкті, виникає у автора в момент відчуження автором матеріального об’єкта, в якому втілено твір. У випадку повернення матеріального об’єкта до автора, право доступу припиняється. Якщо матеріальний об’єкт буде ще раз відчужено, право доступу знов виникне у автора в момент відчуження.

Право доступу залишиться у автора навіть якщо автор передасть виключні майнові права на використання твору.

Така поведінка права доступу говорить про нерозривний зв'язок права доступу з особою автора.

Право доступу діє протягом життя автора і не успадковується.

Правомочність доступу входить до складу авторського права автора на твір, втілений у матеріальному об’єкті.

Така правомочність перетворюється на суб'єктивне право доступу в момент відчуження автором матеріального об’єкта, в якому втілено твір,

Суб'єктивні права поділяють зокрема на абсолютні та відносні.

Абсолютне право – це право особи на свої дії. Абсолютне право дає можливість управненій особі задовольнити інтерес власними активними фактичними діями. Абсолютному праву протистоїть пасивний обов'язок кожної особи утримуватися від порушення такого права.

Відносне право – це право на чужі дії. Відносне право дає управненій особі можливість вимагати від боржника вчинення або утримання від вчинення певної дії. Відтак інтерес управненої особи задовольняється активними діями іншої – зобов'язаної особи. Відносному праву вимоги протистоїть обов'язок конкретної особи.

Метою права доступу до твору, втіленого у матеріальному об'єкті, є здійснення автором особистого немайнового права на оприлюднення або майнових прав на використання твору (ЗУАіСП допускає доступ автора лише до творів образотворчого мистецтва, та лише з метою здійснення їх використання для відтворення).

Як приклад розглянемо здійснення права на відтворення твору.

Відтворенню твору передує ряд дій, як юридичних, так і фактичних.
(1) Автор звертається з вимогою до власника матеріального об'єкту, в якому втілено твір, про доступ до твору.
(2) Автор здійснює необхідні дії з матеріальним об’єктом, в якому втілено твір, для його відтворення (це і є власне доступ до твору, втіленому у матеріальному об'єкті).
(3) Автор здійснює відтворення твору.

(1)
У статті 26 ЗУАіСП вказано, що "автор має право вимагати доступу до твору". Це зобов'язальне право дуже схоже з тим, яке є у орендаря з моменту укладення договору оренди і до передання йому орендованої речі (ст. 766 ЦКУ). [2, 276]

Юридичним обов'язком власника, що кореспондує праву вимоги автора, є допущення автора до користування своїм (власника) майном – матеріальним об'єктом, в якому втілено твір (а також допущення до приміщення, де знаходиться цей об'єкт).

Здійснення цього обов'язку полягає у вчиненні власником активних фактичних дій із впускання автора до приміщення та супроводження його до місця, де знаходиться матеріальний об'єкт, чим задовольняється інтерес автора.

Отже, право вимоги автором надання доступу до твору є відносним правом, але це ще не доступ до твору, а передумова реалізації власне права доступу автора до твору.

Момент з доступом автора до будинку (приміщення) у якому знаходиться матеріальний об'єкт опущено навмисно. Це право виразно проявляється у ситуації, якщо власник матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не збігається із власником приміщення, де знаходиться такий матеріальний об'єкт. Вважатимемо, що у автора разом із правом доступу до його твору автоматично виникає право проходу через будинок до матеріального об'єкту та право знаходження у будинку певний час. Таке право проходу буде відноситись до предіальних сервітутів, а право знаходження у будинку буде користуванням (Usus), це різновид особистих сервітутів.

(2)
Для автора матеріальний об’єкт, в якому втілено його твір, є чужою рухомою річчю. визначеною індивідуальними ознаками.

Здійснюючи необхідні дії з матеріальним об’єктом, в якому втілено твір, автор задовольняє інтерес власними активними фактичними діями. Власник об'єкту має пасивний обов'язок утримуватись від порушення права автора на користування його (власника) річчю.

Отже, право автора на користування чужим матеріальним об’єктом, в якому втілено його твір, має абсолютний характер (якби це право було відносним, тоді власник би вчиняв активні дії з об'єктом на вимогу автора, а автор би спостерігав за процесом вчинення дій власником).

Право автора на користування чужим матеріальним об’єктом, в якому втілено його твір, є обмеженим речовим правом користування чужим майном.

(3)
Відтворення полягає у виготовленні примірників твору у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер.

Під час відтворення автор вчиняє дії з обладнанням, яке він доставить до приміщення власника матеріального об’єкта, в якому втілено твір.

Відтворюючи твір, автор задовольняє інтерес власними активними фактичними діями. Власник об'єкту має пасивний обов'язок утримуватись від порушення права автора на відтворення.

Необхідно також розглянути ситуацію передачі твору автору для відтворення у його майстерні (або іншому спеціально обладнаному приміщенні)

Як вказав В. А. Белов: "навіть для відтворення графічних зображень може знадобитись спеціальне обладнання; про твори живопису та скульптури годі говорити. Єдина межа, яку закон ставить на розсуд автора твору, – неможливість вимагати від власника доставки оригіналу у вказане автором місце (наприклад, до майстерні); проте закон тим самим аж ніяк не виключає можливості автора доставити оригінал до цього місця і після відтворення повернути назад самостійно (своїми силами і за свій рахунок)". [2, 274]

Отже, у випадку, якщо для відтворення твору необхідно буде доставити твір у місце, де є спеціальне обладнання для такого відтворення, така доставка, згідно закону, не може відбуватись за рахунок власника твору. Відтак, така доставка буде відбуватись за рахунок автора.

Тобто, власник передає авторові матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, а автор зобов'язаний повернути цей об’єкт через певний час власнику.

Такі дії врегульовані нормами про договір позички (гл. 60 ЦКУ): одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає другій стороні (користувачеві) річ, яка визначена індивідуальними ознаками, для користування протягом встановленого строку, а користувач зобов'язаний повернути отриману річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Такий договір повинен укладатись у письмовій формі, з огляду на вартість твору, яка, швидше за все, перевищує 340 грн. (п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦКУ).

Отже, право доступу у випадку відтворення в майстерні автора полягає у передачі власником матеріального об'єкту, в якому втілено твір, автору для користування з метою відтворення твору в майстерні автора протягом встановленого строку, та обов'язку автора повернути об'єкт.

Право слідування

Автор має право вимагати доступу до твору від власника матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір.

Це означає, що при наступному продажу такого об’єкта обов'язок надати доступ автору припиняється у старого власника та виникає у нового власника.

Тобто, право доступу до твору "слідує" за матеріальним об’єктом, в якому втілено цей твір. Такий ефект називається "правом слідування" (не плутати з правом слідування в авторському праві – ст. 27 ЗУАіСП; ст. 448 ЦКУ). Право слідування, це властивість притаманна речовим правам.

Для власника матеріального об’єкта, в якому втілено твір, право автора на доступ до твору, це обтяження права власності на матеріальний об'єкт.

Набуваючи у власність матеріальний об’єкт, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, особа знає, що автор має право доступу до цього об’єкта.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника, що виникає на підставі закону (ст. 3). Боржник – особа, яка має виконати на користь обтяжувача забезпечене обтяженням зобов’язання (ст. 2).

Висновки:

Право доступу автора до свого твору образотворчого мистецтва, втіленого у матеріальному об’єкті, власником якого є інша особа, є обмеженим речовим правом користування чужим майном.

Право доступу забезпечує здійснення автором використання твору образотворчого мистецтва, втіленого у матеріальному об’єкті, для його відтворення.

Право доступу автора до твору образотворчого мистецтва, втіленого у матеріальному об’єкті, виникає у автора в момент відчуження автором матеріального об’єкта, в якому втілено твір.

Право доступу діє протягом життя автора і не успадковується.

Для власника, що придбав матеріальний об’єкт, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, право автора на доступ до такого твору є обтяженням права власності на придбаний об’єкт, що виникає на підставі закону.

При наступному продажу матеріального об’єкта, в якому втілено твір образотворчого мистецтва, обов'язок надати автору доступ до твору, втіленому у такому об’єкті, виникає у покупця (наступний власник) та, відповідно, припиняється у продавця (попередній власник).

1. Липцик Д. Авторское право и смежные права / Пер. с фр.; предисловие М. Федотова. – М.: Ладомир; Издательство ЮНЕСКО, 2002.

2. Белов, В. А. Гражданское право : в 4 т. Т. III. Особенная часть. Абсолютные гражданско-правовые формы : в 2 кн. Кн. 1. Формы отношений принадлежности вещей : учебник для академического бакалавриата и магистратуры / В. А. Белов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Издательство Юрайт, 2015.