Правова природа шрифту як об'єкту авторського права
Після того, як НБУ оголосив про введення з 25 жовтня 2019 року в обіг банкноти нового номіналу – 1000 гривень, з'явилося повідомлення про те, що у дизайні нової банкноти номіналом у 1000 гривень використали неліцензійний шрифт.
Через деякий час НБУ випустив прес-реліз із спростуванням використання в банкноті 1000 гривень неліцензійного шрифту.
Зазвичай для створення ескізів українських банкнот залучаються відомі художники, які не перебувають у штаті НБУ.
З художником укладається договір авторського замовлення на створення ескізу банкноти. Після створення авторські права на ескіз банкноти передаються НБУ.
Потім НБУ офіційно затверджує ескіз банкноти як новий грошовий знак, який не є об'єктом авторського права (ст. 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Таким чином, якщо навіть і мало місце порушення авторського права при створенні ескізу банкноти, то це порушення зробив автор (художник) ескізу, який, передаючи виключні майнові авторські права на створений ним ескіз замовнику, ввів останнього в оману щодо обсягу переданих прав.
Незважаючи на те, що НБУ є правовласником майнових авторських прав на твір (ескіз банкноти), відповідати за порушення, допущене іншою особою при створенні цього твору, до того, як НБУ набув авторські права, НБУ не повинен.
Грошові знаки не є об'єктами авторського права, тому санкції, що випливають із порушення авторського права, не застосовуються щодо грошових знаків (наприклад, вилучення та знищення).
Обсяг прав автора шрифту
Оскільки дизайн шрифту безпосередньо пов'язаний з накресленням букв алфавіту, якими ми постійно користуємося, виникає питання про обсяг прав автора шрифту.
Під шрифтом розуміється графічний малюнок накреслень літер та знаків, що становлять єдину стилістичну та композиційну систему, набір символів певного розміру та малюнка.
Ми користуємося літерами кириличного алфавіту.
Вважається, що у 863 р. двоє братів Мефодій і Кирило Філософ (Костянтин) із Салоников (Солуні), за наказом Михайла III, візантійського імператора, зробили для слов'янської мови впорядкування писемності.
Надалі алфавіт змінювався, доки став таким, яким знаємо його ми. Схожим на сучасний шрифт став у 1707 році.
Як відомо з листів Петра I, що збереглися, перші малюнки нових російських букв трьох розмірів у січні 1707 року зробив німецький військовий інженер, кресляр і рисувальник Куленбах (Kuhlenbach), який працював при штабі російської армії під командуванням О.Д. Меншикова у Жовкві (тепер Львівська область).
Рядкові літери великого кегля були виготовлені в Амстердамі і надіслані до Москви 1707 року.
Очевидно, це вже майже ті літери, до яких ми звикли. У такому вигляді алфавіт проіснував до 1917 року, після чого внаслідок реформи 1917-1918 рр. з'явився нинішній алфавіт.
Можна провести експеримент, спробувавши прочитати Закон Російської Імперії про авторське право від 1911 року. Незважаючи на "зайві" літери, все зрозуміло, оскільки написання букв майже таке саме, як і в наш час.
Отже, написання букв алфавіту, яким ми користуємося, було створено давно. І якщо вважати результат такого зображення твором, то він вже перейшов у суспільне надбання. Причому як у юридичному, так і в буквальному значенні.
Якщо накреслення літер російського чи українського алфавіту є суспільним надбанням, то, чим є нові шрифти російської чи української мови, що створюються у наш час?
Очевидно, що такі шрифти будуть переробкою твору, який перебуває у суспільному надбанні.
Який обсяг такого твору – нового шрифту? Тобто що саме захищається авторським правом, коли йдеться про захист прав на шрифт?
Для ілюстрації можна взяти зображення малої друкованої літери "а".
Ось як показують цю букву першокласникам, коли їх вчать грамоті
Зверніть увагу на стиль зображення літери – нічого зайвого.
Зображення малої друкованої літери "а" складається з 3 елементів:
1) Петля – округла форма, зазвичай утворена замкнутим штрихом;
2) Дуга – вигнутий штрих, що нагадує формою частину кола діаметром з висоту букви;
3) Основний штрих – у контрастному шрифті прямий або вигнутий елемент літери, максимальної для малюнка шрифту товщини.
Я назвав би ці елементи – обов'язковими для ідентифікації малої друкованої літери "а". У разі відсутності одного з цих елементів, ми просто не зможемо ідентифікувати знак як малу друковану літеру "а".
Якщо, наприклад, прибрати дугу, то вийде знак, схожий на латинську літеру "d" (Юнікод U+0064).
Якщо прибрати основний штрих, то вийде щось на зразок літери "с" з циркумфлексом – діакритичним знаком – подвійний обернений бреве (Юнікод U+0361).
Можливо, цей знак комусь нагадає чеську літеру "č" (Юнікод U+010D), ну, або 4-ту літеру з алфавіту есперанто "ĉ" (Юнікод U+0109).
Якщо ж прибрати петлю, то вийде знак "ɿ", що зветься латинська рядкова літера зворотна r з рибним гачком (Юнікод U+027F).
На наведених вище малюнках з книги Олександри Королькової «Жива типографіка» (М.: IndexMarket, 2007. – 224 с.) у рядкової друкованої літери "а" присутні ще 2 елементи:
1) Крапля – варіант кінцевого елемента у вигляді потовщення на кінці додаткового або сполучного штриха, зазвичай округлої форми;
2) Кінцевий елемент – у шрифті із засічками форма закінчення основного або додаткового штриха без засічки. У шрифті без засічок кінцеві елементи відповідають за положенням кінцевим елементам шрифту з засічками.
Ці елементи є обов'язковими для малої друкованої літери "а" з погляду ідентифікації літери. Щоб зрозуміти, що перед нами мала друкована літера "а", нам достатньо трьох обов'язкових елементів – петлі, дуги та основного штриха.
У процесі створення нового шрифту автор, по суті, додає до обов'язкових елементів літери необов'язкові елементи. Я назвав би такі необов'язкові елементи – декоративними.
При цьому використання обов'язкових елементів для творця нового шрифту є необхідним. Якщо автор створить новий шрифт, не заснований на вже існуючому, то зрозуміти, що це новий шрифт, наприклад, української мови, крім нього самого ніхто не зможе.
Винятком із цього правила є шрифти інопланетних мов, наприклад, клінгонської – мова однієї з інопланетних рас у вигаданому всесвіті серіалу «Зоряний шлях» (Star Trek).
Плюс такого шрифту в тому, що цей шрифт буде не похідним твором, а на 100% самостійним.
Таким чином, будь-який новий шрифт є похідним твором від вже створеного шрифту, що знаходиться у суспільному надбанні.
З цього висновку випливає, що автору нового шрифту належать права виключно на створені ним декоративні елементи.
А також, що будь-яка особа має право створювати свої варіанти декоративних елементів для шрифту, що знаходиться у суспільному надбанні (ч. 2 ст. 20 ЗУАіСП).
Схоже, саме цю думку намагався висловити у прес-релізі НБУ, коли написав:
"У процесі створення графічних зображень для дизайну банкнот – як малюнків, так і написів – художники вивчають відповідну графічну інформацію з відкритих джерел, після чого створюють власний витвір з додаванням авторського бачення тих чи інших елементів. Відповідно, частковий збіг окремих елементів на банкноті із зображеннями у відкритих джерелах можуть бути пов'язані з творчим опрацюванням публічно доступних матеріалів."
Оскільки новий шрифт є похідним твором, то й права автору такого шрифту належать тільки на створену ним переробку, не включаючи основну частину, яка зазнала переробки.
Тобто автор нового шрифту не зможе заборонити використовувати весь шрифт, оскільки йому належать права лише на ту частину шрифту, яку він створив.
Автор похідного твору, заснованого на творі, що знаходиться у суспільному надбанні, не зможе в принципі заборонити використання похідного твору, оскільки похідний твір є переробкою і містить у собі перероблений твір, що знаходиться у суспільному надбанні, тобто вільно використовується.
Автор такого твору зможе лише вимагати відшкодування своїх збитків через використання його декоративних елементів в іншому шрифті. При цьому такому автору потрібно бути готовим довести оригінальність таких елементів, оскільки його можуть звинуватити в плагіаті, знайшовши раніше відомий шрифт, який міг послужити для нього натхненням. Адже з часів винаходу Гутенбергом друкарства у 1445 році було створено чимало шрифтів (за деякими підрахунками – до чверті мільйона), деякі з яких і самі, як похідні твори, вже перейшли у суспільне надбання.
.
После того, как НБУ объявил о введении с 25 октября 2019 года в обращение банкноты нового номинала – 1000 гривен, появилось сообщение о том, что в дизайне новой банкноты номиналом в 1000 гривен использовали нелицензионный шрифт.
Некоторое время спустя, НБУ выпустил пресс-релиз с опровержением использования в банкноте 1000 гривен нелицензионного шрифта.
Обычно для создания эскизов украинских банкнот привлекаются известные художники, не состоящие в штате НБУ.
С художником заключается договор авторского заказа на создание эскиза банкноты. После создания авторские права на эскиз банкноты передаются НБУ.
Потом НБУ официально утверждает эскиз банкноты, как новый денежный знак, который не является объектом авторского права (ст. 10 Закону України "Про авторське право і суміжні права").
Таким образом, если даже и имело место нарушение авторского права при создании эскиза банкноты, то нарушение это совершил автор (художник) эскиза, который, передавая исключительные имущественные авторские права на созданный им эскиз заказчику, ввел последнего в заблуждение относительно объема передаваемых прав.
Несмотря на то, что НБУ является правообладателем имущественных авторских прав на произведение (эскиз банкноты), нести ответственность за нарушение, допущенное другим лицом при создании этого произведения, до того, как НБУ приобрел авторские права, НБУ не должен.
Денежные знаки не являются объектами авторского права, поэтому санкции, вытекающие из нарушения авторского права, не применимы относительно денежных знаков (например, изъятие и уничтожение).
Объем прав создателя шрифта
Поскольку дизайн шрифта непосредственно связан с начертанием букв алфавита, которыми мы постоянно пользуемся, возникает вопрос об объеме прав создателя шрифта.
Под шрифтом понимается графический рисунок начертаний букв и знаков, составляющих единую стилистическую и композиционную систему, набор символов определённого размера и рисунка.
Мы пользуемся буквами кириллического алфавита.
Считается, что в 863 г. два брата Мефодий и Кирилл Философ (Константин) из Салоников (Солуни), по приказу Михаила III, византийского императора, сделали для славянского языка упорядочение письменности.
В дальнейшем алфавит изменялся, пока не стал таким, каким знаем его мы. Похожим на современный шрифт стал в 1707 году.
Как известно из сохранившихся писем Петра I, первые рисунки новых русских букв трех размеров в январе 1707 года сделал немецкий военный инженер, чертежник и рисовальщик Куленбах (Kuhlenbach), работавший при штабе русской армии под командованием А.Д. Меншикова в Жовкве (теперь Львовская область).
Строчные литеры крупного кегля были изготовлены в Амстердаме и присланы в Москву в 1707 году.
Как видно, это уже почти те буквы, к которым мы привыкли. В таком виде алфавит просуществовал до 1917 года, после чего, вследствие реформы 1917–1918 гг., появился нынешний алфавит.
Можно провести эксперимент, попробовав прочитать Закон Российской Империи об авторском праве от 1911 года. Несмотря на "лишние" буквы, все понятно, поскольку начертание букв почти такое же самое, как и в наше время.
Итак, начертание букв алфавита, которым мы пользуемся, было создано давно. И если считать результат такого начертания произведением, то оно уже перешло в общественное достояние. Причем, как в юридическом, так и в буквальном значении.
Если начертание букв русского или украинского алфавита является общественным достоянием, то, чем же являются новые шрифты русского или украинского языка, создаваемые в наше время?
Очевидно, что такие шрифты будут являться переработкой произведения, находящегося в общественном достоянии.
Каков объем такого произведения – нового шрифта? То есть, что именно защищается авторским правом, когда идет речь о защите прав на шрифт?
Для иллюстрации можно взять изображение строчной печатной буквы "а".
Вот как показывают эту букву первоклашкам, когда их учат грамоте
Обратите внимание на стиль начертания буквы - ничего лишнего.
Изображение строчной печатной буквы "а" состоит из 3 элементов:
1) Петля – округлая форма, обычно образованная замкнутым штрихом;
2) Дуга – изогнутый штрих, напоминающий по форме часть окружности диаметром с высоту буквы;
3) Основной штрих – в контрастном шрифте прямой или изогнутый элемент буквы максимальной для рисунка шрифта толщины.
Я бы назвал эти элементы – обязательными для идентификации строчной печатной буквы "а". В случае отсутствия одного из этих элементов, мы просто не сможем идентифицировать знак, как строчную печатную букву "а".
Если, например, убрать дугу, то получится знак, похожий на латинскую строчную букву "d" (Юникод U+0064).
Если убрать основной штрих, то получится нечто вроде буквы "с" с циркумфлексом - диакритическим знаком - двойная перевёрнутая кратка (Юникод U+0361).
Возможно, этот знак кому-то напомнит чешскую букву "č" (Юникод U+010D), ну, или 4-ю букву из алфавита эсперанто "ĉ" (Юникод U+0109).
Если же убрать петлю, то получится знак "ɿ" называемый латинская строчная буква обратная r с рыбным крючком (Юникод U+027F).
На приведенных выше рисунках из книги Александры Корольковой «Живая типографика» (М.: IndexMarket, 2007.—224 с.) у строчной печатной буквы "а" присутствуют еще 2 элемента:
1) Капля – вариант концевого элемента в виде утолщения на конце дополнительного или соединительного штриха, обычно округлой формы;
2) Концевой элемент – в шрифте с засечками форма окончания основного или дополнительного штриха без засечки. В шрифте без засечек концевые элементы соответствуют по положению концевым элементам шрифта с засечками.
Эти элементы не являются обязательными для строчной печатной буквы "а" с точки зрения идентификации буквы. Чтобы понять, что перед нами строчная печатная буква "а" нам достаточно трех обязательных элементов – петли, дуги и основного штриха.
В процессе создания нового шрифта автор, по сути, добавляет к обязательным элементам буквы элементы необязательные. Я бы назвал такие необязательные элементы – декоративными.
При этом использование обязательных элементов для создателя нового шрифта является необходимым. Если же автор создаст новый шрифт, не основанный на уже существующем, то понять, что это новый шрифт, например, русского языка, кроме него самого никто не сможет.
Исключением из этого правила являются шрифты инопланетных языков, например, клингонского – язык одной из инопланетных рас в вымышленной вселенной сериала «Звёздный путь» (Star Trek).
Плюс такого шрифта в том, что шрифт этот будет не производным произведением, а 100% самостоятельным.
Таким образом, любой новый шрифт является производным произведением от уже созданного и находящегося в общественном достоянии шрифта.
Из этого заключения следует вывод, что автору нового шрифта принадлежат права исключительно на созданные им декоративные элементы.
А также, что любое лицо вправе создавать свои варианты декоративных элементов для находящегося в общественном достоянии шрифта (ч. 2 ст. 20 ЗУАиСП).
Похоже, именно эту мысль пытался высказать в пресс-релизе НБУ, когда написал:
"У процесі створення графічних зображень для дизайну банкнот – як то малюнків, так і написів – художники вивчають відповідну графічну інформацію з відкритих джерел, після чого створюють власний витвір з додаванням авторського бачення тих чи інших елементів. Відповідно, частковий збіг окремих елементів на банкноті із зображеннями у відкритих джерелах може бути пов’язаний з творчим опрацюванням публічно доступних матеріалів."
Поскольку новый шрифт, является производным произведением, то и права автору такого шрифта принадлежат только на созданную им переработку, не включая основную часть, которая подверглась переработке.
То есть, автор нового шрифта не сможет запретить использовать весь шрифт, поскольку ему принадлежат права только на ту часть шрифта, которую он создал.
Автор производного произведения, основанного на произведении находящемся в общественном достоянии, не сможет в принципе запретить использование производного произведения, так как производное произведение является переработкой и содержит в себе переработанное произведение, находящееся в общественном достоянии, то есть – свободно используемое.
Автор такого произведения сможет лишь требовать возмещения своих убытков в связи с использованием его декоративных элементов в другом шрифте. При этом такому автору нужно быть готовым доказать новизну и оригинальность таких элементов, поскольку его самого могут обвинить в плагиате, найдя ранее известный шрифт, который мог послужить для него вдохновением. Ведь со времен изобретения Гутенбергом книгопечатания в 1445 году было создано довольно много шрифтов (по некоторым подсчетам – до четверти миллиона), некоторые из которых и сами, как производные произведения, уже стали общественным достоянием.
