Оскарження рішень ДВС. Строковість

Чим далі в ліс, тим більше дров. З плином часу державна виконавча служба вже халатніше відноситься до виконання своїх прямих обов"язків. Викликано це багатьма факторами, як об"єктивними так і суб"єктивними. Та чи повинні потерпати від цього учасники провад

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби має відбуватись згідно зі ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу службу", ч.3 ст. 6, ч. 1 ст.12, ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувач та інші учасники виконавчого провадження (крім боржника) можуть подавати скарги до начальника відділу , якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або до керівника відповідного органу ДВС вищого рівня чи суду.

Та на пленумі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2012 року було встановлено, що оскарження стягувачем та іншими учасникам виконавчого провадження (крім боржника) рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби в адміністративному порядку не позбавляє їх можливості звернутися до суду зі скаргою.

Тобто, з урахуванням неквапливості та відвертої незацікавленості розгляду скарг вищестоячим керівництвом ДВС, не є обов’язковим чекати результатів розгляду звернення, яке майже у 100 % випадків не буде задоволено в повному обсязі. Окрім того, процедура притягнення до відповідальності за невиконання рішення начальника відділу або керівника органу ДВС є більш затяжною по часу та неефективною по суті, на відміну від ст. 382 КК України, якою передбачено відповідальність у вигляді штрафу чи позбавлення волі до 3 років.

Особливо гостро це питання постає в розрізі строковості подачі звернення до суду, так як скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК). При цьому, якщо в ЗУ «Про виконавче провадження» зазначений строк, протягом якого виконавець повинен здійснити певні дії і не здійснив їх, то таку поведінку державного виконавця слід розцінювати як відмову у здійсненні дії і відповідно до статті 385 ЦПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.

Якщо ж обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не зазначені (наприклад, виконавець за певних умов зобов'язаний звернутися до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини та ін.), то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим.

Відомо, що вразі пропущення встановлено строку з поважних причин суд може поновити його. Доцільно зазначити, що вичерпного переліку підстав, визнаних поважними ЦПК не містить, а тому вони у кожному конкретному випадку розглядаються в залежності від ситуації.

Також важливо знати, що з урахуванням положень Закону України від 4 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України….» в рамках цивільного судочинства можуть розглядатися скарги тільки сторін виконавчого провадження (стягувач і боржник ). Інші ж учасники провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій мають право на оскарження до відповідного адміністративного суду.