Скасування усиновлення: що говорить закон і судова практика

Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних і гармонійних умов життя для дитини, тому припинення таких відносин - виняток.

Стаття підготовлена у співавторстві з юристом Адвокатського бюро "Лесі Дубчак" Мартою Роговик

За даними Міністерства соціальної політики, сім'ї та єдності України в 2024 році усиновили найбільше дітей за останні 5 років - 1270 дітей, 1268 з яких усиновлені українськими сім'ями, а в першому півріччі вже було усиновлено 589 дітей.

Така статистика під час воєнного стану, коли чи не щодня якась дитина залишається без батьківського піклування, не може не радувати, оскільки успішне усиновлення - це не лише юридичний акт, але важливий соціальний крок, що дає можливість дитині виховуватись в сім’ї.

При цьому, процедура усиновлення в Україні передбачає випадки, коли дитина, перебуваючи, наприклад, в закладі охорони здоров'я чи навчальному закладі, фактично не проживає в сім'ї до моменту прийняття рішення про усиновлення. Тобто кандидатам в усиновлювачі забезпечили контакт з дитиною з метою знайомства, а все далі - за “платною підпискою”, коли усиновлювачі вже юридично взяли відповідальність за дитину як за члена своєї сім’ї. У таких ситуаціях дуже непоодинокими є випадки, коли усиновлювачі та дитина не можуть знайти спільної мови, починаються конфлікти, що, в результаті, призводить до неможливості спільного проживання в одній сім'ї.

У таких випадках, а також за певних інших обставин, чинне законодавство України передбачає можливість скасувати усиновлення.

Згідно зі статтею 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

За положеннями статті 238 СК скасування усиновлення здійснюється лише в судовому порядку та лише в позовному провадженні за дуже обмеженим переліком підстав.

Зокрема, усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Існує також загальне обмеження на скасування усиновлення повнолітньої особи, з якого є певні винятки.

Зокрема, усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров'ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім'ї, або за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини між ними не склалися.

Скасування усиновлення в судовому порядку має наступні правові наслідки:

• припиняються на майбутнє права та обов'язки, що виникли у зв'язку з усиновленням між дитиною та усиновлювачем і його родичами;

• відновлюються права та обов'язки між дитиною та її батьками, іншими родичами за походженням;

• дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування;

• у разі скасування усиновлення з підстави, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, якщо дитина не передається батькам, за нею зберігається право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала після усиновлення, також суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу;

• дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення.

Після набрання чинності рішенням суду про скасування усиновлення суд у місячний строк зобов'язаний надіслати копію рішення до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про скасування усиновлення вносить відповідні зміни до актового запису про народження дитини.

Виходячи із проведеного аналізу судової практики, найбільш поширеною серед підстав скасування усиновлення за заявою усиновлювачів є пункт 3 частини 1 статті 238 СК України, а саме якщо між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

При цьому, ця підстава є найбільш “непередбачуваною” за наслідками для усиновлювачів та результатами судового розгляду.

Так, у переважній більшості випадків суди відмовляють в скасування усиновлення на зазначених підставах. Однак, це не єдиний негативний наслідок для усиновлювачів, оскільки в таких випадках в гру вступає орган опіки та піклування, який звертається із зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав і такі позови вже, зачасту, задовольняються.

Наприклад, в справі № 175/1713/20 батьки (усиновлювачі) звернулись із позовом про скасування усиновлення, в обґрунтування якого зазначили, що у їх родині з появою усиновленої дитини склалися стосунки, які унеможливлюють подальше спільне проживання хлопчика з батьками й сестрою та виконання ними своїх обов`язків, оскільки некерована поведінка дитини, не зважаючи на зусилля позитивно виховувати хлопчика, не змінюється.

У свою чергу орган опіки та піклування звернувся із зустрічним позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі заяв усиновлювачів дитина була тимчасово влаштована у їх родину, що надавало більшу можливість пізнати дитину. Усиновлювачам надавались рекомендації практичного психолога, в яких рекомендовано та звернуто увагу батьків, що дитина потребує регулярної особистої уваги з боку батьків, постійного проведення часу з мамою та батьком, регулярних розвиваючих занять, розвитку навичок самостійності відповідно віку, оскільки хлопчик має певні поведінкові особливості (активний, іноді проявляє агресію, важко будує контакт з однолітками, може вередувати та ігнорувати зауваження і прохання дорослих, а тому батькам-усиновителям особливо знадобляться доброзичливість, терплячість, врівноваженість та стресостійкість при вихованні дитини).

Рішенням суду І інстанції у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов в частині позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено.

Апеляційний суд в свою чергу скасував таке рішення, задовольнив позовні вимоги про скасування усиновлення, у задоволенні зустрічного позову відмовив.

Верховним Судом постанова апеляційного суду скасовується, а рішення суду І інстанції залишається без змін. Приймаючи таке рішення, Верховний Суд зауважив, що в контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов'язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах. З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення. Завдання інституту усиновлення полягає у формуванні стабільних та гармонійних умов життя усиновленої дитини, тому, насамперед, стабільними, незмінними повинні бути самі відносини, які виникли внаслідок факту усиновлення. Припинення таких відносин може тяжко травмувати дитину та істотно відобразитися на її інтересах.

Верховний Суд вважає, що, відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог про скасування усиновлення, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів правильно виходив з недоведеності позивачами обставин про те, що поведінка дитини, під час проживання в їх сім'ї, змінилась настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім'ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини та призвело до ускладнень стосунків між батьками та дитиною поза волею позивачів. Встановлені у справі обставини вказують на те, що саме поведінка позивачів вплинула на їх стосунки з дитиною, зокрема батьки (усиновлювачі) не вчинили жодних дій для налагодження гармонійних та сімейних відносин між ними та дитиною. Після усиновлення та погіршення стосунків між усиновлювачами та усиновленою дитиною усиновлювачі не зверталися до фахівців з метою встановлення причин неналежної поведінки хлопчика й ухилилися від надання допомоги щодо вирішення питання його психоемоційного стану.

Навпаки єдиним способом вирішення конфлікту між батьками та дитиною було звернення до суду з позовом про скасування усиновлення та до відповідного органу опіки та піклування з метою повернення дитини й влаштування її до комунального закладу, в якому вона перебувала раніше, на повне державне утримання. При цьому, батьки відмовились від рекомендацій співробітників відповідної служби у справах дітей щодо проведення роботи з дитиною та усиновлювачами з метою налагодження стосунків в родині.

Після влаштування малолітнього до комунального закладу подружжя дитину не відвідували, його здоров'ям та розвитком не цікавилися, хоча продовжували бути його батьками й мали відповідні як права, так і обов'язки щодо дитини. Тобто повинні були нести повну відповідальність за здоров'я та психоемоційний стан дитини, чого не робили.

Наявні об'єктивні і безсумнівні докази винної поведінки подружжя та їх свідомого нехтування своїми батьківськими обов'язками стосовно усиновленого, та враховуючи якнайкраще забезпечення інтересів дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для позбавлення усиновлювачів батьківських прав відносно малолітньої дитини.

В іншій справі № 343/1092/20 Позивач також посилався на те, що з дітьми не вдалось побудувати належний контакт.

Так у 2014 році він з дружиною усиновив дітей, які впродовж 6 років не сприймають їх батьками. Єдиної людиною, яку вони більш-менш слухали, була його дружина, яка несподівано померла. Після її смерті діти перестали зовсім його слухати, поведінка стала нестерпною, вони почали красти, вчиняти правопорушення, брехати, на зауваження не реагували, кричали на нього, вживали нецензурну лексику. Працівниками поліції та психологом з приводу такої поведінки неодноразово проводилась бесіда, однак жодних результатів це не дало. Позивач працював водієм-далекобійником, рідко буває вдома, не має змоги займатись дітьми та приділяти їм належної уваги. Через постійні конфлікти з дітьми він був змушений при сприянні Служби у справах дітей помістити дітей на навчання та проживання до Вигодської спеціалізованої школи Івано-Франківської обласної ради. Забирає їх тільки на вихідних, якщо буває вдома.

Суд І інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування усиновлення. Апеляційний та касаційний суди залишили скарги без задоволення, а рішення суду І інстанції без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та усиновленими дітьми склалися стосунки, які роблять неможливим їх спільне проживання та виконання ним батьківських обов`язків як усиновлювачем поза його волею. Аналізуючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що стосунки Позивача з дітьми дійсно є конфліктними, що має безпосередній вплив на відносини між усиновлювачем та усиновленими, при цьому ускладнені, з одного боку, особливостями перехідного віку дочки, а з іншого - небажанням позивача їх покращувати. Після смерті дружини, Позивач свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та своєю поведінкою показує дітям, що він не бажає спілкуватися з ними. Хоча усиновлені діти більшість свого часу проживають у школі, однак навіть у період спільного перебування батько уникає спілкування з ними, не намагається організовувати спільне дозвілля з дітьми.

Також судами враховано думку неповнолітніх дітей, які виявили бажання залишитися проживати у родині позивача та повідомили, що вважають його своїм татом, а також взяли до уваги висновок Служби у справах дітей щодо недоцільності скасування усиновлення.

Прикладом, коли поведінка усиновленої дитини дійсно робить неможливим проживання однією сім'єю поза волею усиновлювача можна назвати справу № 127/14854/21.

Згідно з обставинами справи подружжя у червні 2010 року усиновили малолітню дівчинку. Протягом 11 років дитина виховувалася в родині, не знаючи про усиновлення. На початку 2020 р. у підлітка виникли серйозні проблеми поведінки: вона розміщувала в соціальних мережах відверті фото й відео, не слухалася батьків, вдавалася до нестатевих вчинків (відеоінтим), чим створювала конфлікт в родині. У лютому 2021 р. дочка втекла з дому на кілька днів - батьки звернулися в поліцію, привели її до тями. Надалі стосунки стали остаточно напружені: вона відмовлялася заходити до їхньої оселі, вживала мат і самостійно ігнорувала родину. Батьки звернулися до комісії захисту прав дитини, яка 02.03.2021 вирішила направити дитину до «Жмеринського обласного центру соціально-психологічної реабілітації». Позивачі вказують, що неодноразово пропонували доньці повернутись додому але вона категорично відмовляється та не бажає з ними підтримувати відносини. З огляду на наведене позивачі також не мають змоги в належній мірі забезпечити подальше сімейне виховання цієї дитини. Просили позов задовольнити на підставі пункту 3 частини 1 статті 238 СК України.

Відповідно до інформації, наданої КЗ «Жмеринський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей» на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської ради 13 серпня 2021 року, дитина за період перебування у закладі не змінила свого ставлення до батьків та своєї поведінки, постійно повідомляє, що вона не хоче повертатись у сім`ю, мріє про повернення до біологічної матері, від спілкування та контактів з батьками відмовляється. Натомість, батьки постійно цікавляться справами дитини, її психологічним станом і надають необхідну допомогу.Дитина, яка була заслухана членами комісії з питань захисту прав дитини, повідомила про те, що не хоче проживати у сім`ї усиновлювачів і тому до них не повернеться. Будь-яких обставин, які б свідчили про неповноту вжитих позивачами виховних заходів та заходів з психологічної корекції поведінки дитини щодо дитини комісією питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вінницької міської не було встановлено та у зазначеному висновку не відображено.

З огляду на це, позовні вимоги про скасування усиновлення були задоволені.

На відміну від наведених вище справ, скасування усиновлення на підставі пункту 2 частини 1 статті 238 СК України не таке поширене, однак все ж трапляється.

Зокрема в справі № 293/1607/24 зазначається, що із самого початку проживання після усиновлення дитина почала проживати з позивачем.

Після усиновлення і при зміні дитиною місця проживання, орієнтовно протягом місяця, усиновлювач почала помічати поведінкові вади у дитини, а саме дитина ставилася зі спротивом, конфліктувала з усиновлювачем та її мамою. Вказані психічні відхилення у дитини не були виявлені при її усиновленні і вони не відображені в документах про дитину, поданих до суду разом із заявою про усиновлення.

Позивач зазначає, що дитина є некерованою, з нею неможливо про щось домовитися, на зауваження та на прохання не реагує, робить все, що збреде в голову, а про наслідки не думає. Якщо дитину щось не влаштовує чи не по її бажанню, відразу істерить і проявляє агресивний протест - кидає речі, іграшки, рве свій одяг, псує, ламає інші речі в будинку, вибігає на вулицю і кричить або може десь побігти і не повернутися, кидається під автомобілі. Якщо її щось не задовольняє, вона обов'язково помститься і приховає свій вчинок або скаже неправду. Має впертий характер, вважає себе особливою та важливою. Егоїстична, має зверхнє відношення до інших.

Письмовими доказами доводить, що усиновлена дитина має розлади поведінки та емоцій, зокрема, встановлено діагноз дитини: змішані розлади поведінки та емоцій, затримка психомовленнєвого розвитку з розладом поведінки у вигляді опозиційних-протестних реакцій внаслідок органічного ураження ЦНС.

Просить задовольнити позов з наявності підстав, передбачених п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 238 СК України, оскільки дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення, а також між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

Під час вивчення умов проживання та виховання дитини, служба у справах дітей відзначила наступне: процес адаптації усиновленої в родинні проходив складно. Дитина вела та веде себе збуджено та агресивно, вона не слухається, на зауваження не реагує постійно кричить, вибігає на вулицю без одягу. Усиновитель створила всі необхідні умови для проживання та виховання дитини. Сім'я проживає у власному будинку, з усіма зручностями. У дитини є окрема кімната, ліжко для сну, стіл для навчання, шафа зберігання особистих речей, іграшки. Дитина забезпечена взуттям та одягом відповідно віку та сезону.

Після усиновлення була влаштована до Черняхівського закладу дошкільної освіти N 1 відділу освіти, молоді та спорту Черняхівської селищної Житомирського району Житомирської області, та за висновком "Інклюзивно-ресурсний центр" Черняхівської селищної ради від 09 квітня 2024 N 85054/2024/502293 має третій рівень підтримки з закладі освіти.

При проведенні бесід неодноразово з'ясовувалося, що дівчинка вчиняє такі дії обдумано, чим намагається завдати шкоди сім'ї в якій проживає, розуміючи подальші наслідки.

Протягом останнього часу дитина агресивно відноситься до усиновлювача та баби, вживає нецензурні слова, схильна до обману, втікає з дому, зі школи, рве іграшки, книжки, зошити. Вказана поведінка унеможливлює подальше проживання дівчинки із родиною.

Враховуючи вищевикладене та рішення Комісії з питань захисту прав дитини Житомирської районної військової адміністрації N 3 від 24 грудня 2024, керуючись ст. 238 Сімейного кодексу України, орган опіки та піклування Житомирі районної державної адміністрації вважає за доцільним скасувати усиновлення, так як між усиновлювачем і дитиною склалися стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьків

З огляду на викладені обставини, судом було прийняте про скасування усиновлення.

У той же час існують випадки, коли для суду може бути недостатньо підтверджених лікарями діагнозів для скасування усиновлення на підставі пункту 2 частини 1 статті 238 СК України.

Так, наприклад, у справі № 214/7198/23 позивач посилається на те, що на момент усиновлення їй не було повідомлено, що дитина має психічне захворювання, що вона до усиновлення навчалася в класі інтенсивної підкорекції (для дітей із затримкою психічного розвитку), про наявність у дитини психічного розладу працівники органу опіки та піклування та КЗ "Центр соціально-психологічної реабілітації дітей" їй не повідомили: в акті про передачу дитини в сім'ю усиновлювача від 15.08.2017 зазначено, що дитина соматично здорова, а тому підписуючи цей акт вона не знала про наявність у дитини проблем з психічним здоров'ям. В інтересах усиновлюваної дитини в інтересах усиновленої вона звернулась за консультацією до дитячого психіатра КЗ "Криворізький психоневрологіний диспансер" ДОР", де знову було встановлено необхідність навчання дитини в класі ІПК. Жодних відомостей про психічний стан здоров'я дитини їй не було повідомлено, тому вважає, що неправомірними діями щодо ненадання відповідачем їй правдивої інформації про психічний стан здоров'я дитини порушено її законне право на усиновлення психічно здорової дитини. З 2017 року вона неодноразово зверталась до дитячого психіатра у зв'язку з погіршенням поведінки дитини - двічі в умовах стаціонару в 2019 та 2020 роках проходила лікування з діагнозом "змішаний розлад емоцій та поведінки з психопатоподібною поведінкою з анетичним сиптомокомплексом (прототипом гебоїдного синдрому) F92.8, змішаний розлад шкільних навичок F81.3". Психічний стан дитини стабілізувався у зв'язку з карантином та оголошенням воєнного стану і проходженням навчання дистанційно, однак з 2023 року її психічний стан погіршився, неодноразово почали виникати конфлікті ситуації, прояви агресії та домашнього насильства відносно неї зі сторони дитини, відмова від лікування. Працівники служби у справах дітей їй не допомагають, звинувативши її у невиконанні батьківських обов'язків, на теперішній час дитина у неї відібрана. Тому посилаючись на факт неповідомлення її про наявність в усиновленої дитини психічного захворювання, просила вимоги задовольнити.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди зазначили, що як на підставу заявлених вимог, позивач посилається на неповідомлення їй при усиновленні факту наявності в усиновлюваної дитини психічних розладів, психіатром у висновку про стан здоров'я зазначено "годна", однак вважає, що це твердження не відповідає дійсності і спростовується письмовими доказами. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що усиновлювана дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, у судовому засіданні відповідного клопотання про призначення експертизи сторона позивача не заявляла, заперечуючи в судовому засіданні проти відповідного клопотання сторони відповідача від 06.03.2024.

При цьому суд І інстанції погодився з доводами сторони відповідача щодо недоведеності також факту зміни поведінки дитини під час проживання в сім'ї позивача настільки, що негативно вплинуло на взаєморозуміння в сім'ї, з приводу чого виникли конфліктні відносини та призвело до ускладнень стосунків між позивачем та дитиною поза волею позивача.

Матеріали справи не містять доказів фахової допомоги малолітній дитині з метою вирішення питання її психоемоційного стану та встановлення причин такої поведінки. Тобто позивач, як матір дівчинки, не сприяла вирішенню конфліктних ситуацій між нею та донькою, звертаючись до суду із позовом про скасування усиновлення, навпаки єдиним способом вирішення конфлікту було звернення до суду з позовом про скасування усиновлення.

Із таким обгрунтуванням погодився і суд апеляційної інстанції.

Аналізуючи наведене, варто зауважити, що скасування усиновлення - це виключний та крайніх захід, який, виходячи із норм міжнародного права, має бути спрямований на захист прав та інтересів дитини. Судова практика послідовно виходить із пріоритету найкращих інтересів дитини та принципу стабільності сімейних зв'язків. Тому саме по собі погіршення стосунків між усиновлювачами та дитиною або побутові конфлікти не є достатніми підставами. Необхідним є переконливе підтвердження істотних обставин, що роблять подальше збереження усиновлення несумісним із благом дитини.

Аналіз судової практики свідчить про високий стандарт доказування: заявнику необхідно показати причинно-наслідковий зв'язок між конкретною поведінкою усиновлювача (або прихованими обставинами) та реальним порушенням прав чи інтересів дитини. Суди критично оцінюють формальні довідки, надаючи перевагу комплексним доказам: висновками органів опіки та піклування, психологічним оцінкам, шкільним характеристикам, медичним даним, свідченням соціальних працівників. Водночас суди ретельно досліджують тривалість проживання дитини в сім'ї, рівень емоційної прив'язаності, думку дитини з урахуванням віку та зрілості, а також наслідки зміни правового статусу.

У ситуації таких високих стандартів доказування та врахуванням інтересів у першу чергу дитини, права усиновлювачів практично залишаються десь у закуліссі. Судами постійно наголошується на тому, що усиновлення - це свідомий та виважений вибір. Проте, як діяти, якщо певна інформація про дитину була прихована від кандидатів в усиновлювачів або ж дитина до усиновлення не була обстежена належним чином на предмет наявності тяжких невиліковних хвороб. Свідомим вибір може бути тільки за повної інформаційної обізнаності про всім аспекти поведінки та здоров'я дитини.

На нашу думку, обов'язковою умовою усиновлення повинно бути тривале в часі проживання дитини разом із кандидатами в усиновлення після, наприклад, надання позитивного висновку органом опіки та піклування про можливість такого проживання та його відповідність інтересам дитини. Процедура усиновлення в такому випадку розтягнеться в часі, але проживання дитини в сім'ї протягом принаймні декількох місяців дозволить кандидатам в усиновлювачі краще познайомитись з дитиною, вивчити її особливості та навчитись справлятись з ними, а також виявити обставини, які можуть виключати бажання кандидатів в усиновлювачі продовжувати процедуру усиновлення. Належне виконання усиновлювачами своїх обов'язків та можливість дійсно прийняти дитину, яка втратила батьківське піклування, як свою рідну - запорука дотримання найкращих інтересів дитини. Натомість виявлення всіх цих обставин вже після усиновлення інтересам дитини не відповідатиме.

У травні 2025 року до Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 р. № 905, було внесено пункт 79-1, який дозволяє кандидатам в усиновлювачі встановити опіку, піклування над дитиною з подальшим усиновленням. Однак така заява може бути подана тільки після подання заяви про усиновлення дитини до суду, тобто вже після того як заявниками було прийнято, начебто, свідомий вибір про усиновлення конкретної дитини. Однак, якщо протягом цієї опіки/піклування кандидати виявляться обставини, яку зумовлять необхідність припинити процедуру усиновлення, то наслідком може бути виключення заявників з обліку кандидатів в усиновлювачі, оскільки навіть якщо саме дитина буде ініціатором, то служба у справах дітей може сприйняти заяву кандидатів в усиновлювачі про припинення опіки як відмову від усиновлення, так як іншої процедури законодавством у цьому випадку не передбачено.

Вважаємо, що наявна процедура усиновлення містить недоліки в частині врахування вищенаведених обставин та потребує удосконалення для того, щоб попередити в майбутньому необхідність скасування усиновлення. За інших обставин це завдаватиме шкоди як усиновленим дітям, так і усиновлювачам, що не сприятиме формуванню гармонійних відносин у сім'ї.