Закон про незаконне збагачення знову можуть визнати неконституційним

Норми закону про незаконне збагачення суперечать міжнародним договорам та Конституції України.

Верховна Рада ухвалила законопроект, який передбачає кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.

Нагадаю, що цей злочин вже був передбачений раніше у Кримінальному кодексі (ст. 368-2). Це було однією з вимог ЄС на виконання Плану дій з візової лібералізації, а також одним із зобов’язань України перед МВФ, закріпленим меморандумом.

Проте 26 лютого цього року така норма була визнана Конституційним судом України неконституційною, що спричинило значний суспільний резонанс. Тоді суд вирішив, що положення статті не відповідають принципам верховенства права та презумпції невинуватості.

На мою думку, ухвалений документ може спіткати аналогічна доля, що і його попередника. Найбільшим і найсуттєвішим його недоліками є встановлення кримінальної відповідальності не лише за ті активи, які перебувають у власності чиновників, але і за майно, яким володіють будь-які треті особи.

За що каратимуть?

Відтепер про незаконне збагачення можна говорити, якщо посадова особа отримала у власність активи, які більше ніж на 6 243 250 грн перевищують його законні доходи. Кримінальна відповідальність очікуватиме і на чиновника, якщо доведено, що за його дорученням відбулося набуття майна у власність іншою фізичною або юридичною особою.

Або ж якщо чиновник може прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

І тут відразу виникає декілька запитань. По-перше, що варто розуміти під набуттям майна у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням чиновника? Прокурорам необхідно буде встановити наявність договору доручення, що укладений відповідно до всіх вимог глави 68 Цивільного кодексу?

Чи для кримінального переслідування достатньо просто встановити наявність усного доручення, на зразок поради чи вказівки, третій особі про придбання майна? І чи можна буде в такому разі притягнути до відповідальність чиновника, якщо він порадив своєму другові купити майно, а він раптом взяв і скористався такою порадою?

По-друге, які дії посадовця будуть означати, що він прямо чи опосередковано здійснює розпорядження майном третьої особи? Виходить, якщо батько дав пожити в своїй квартирі сину, який є державним службовцем, то його вже можна, відповідно до букви закону, вважати злочинцем, який вчинив незаконне збагачення.

А ще, якщо він запросить гостей і сплатить за таку квартиру від свого імені комунальні послуги – то вже жодних сумнівів у тому, що він розпоряджується таким майном, не буде.  

Норми закону суперечать міжнародним документам

Такі положення аж ніяк не відповідають ст. 8 Конституції. Вона, зокрема, передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенству права. Конституційний суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року у справі за конституційним поданням про незаконне збагачення зазначив, що одним із основних елементів принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8  Основного Закону України, є юридична визначеність.

Суд наголосив на важливості вимоги визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до свавілля. 

Цікаво, що аналогічну позицію висловлювала і Венеційська комісія. Так, у  доповіді "Верховенство права" від 25-26 березня 2011 року зазначено, що одним із неодмінних елементів верховенства права є юридична визначеність; юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини були передбачуваними.

Норми нової статті 368-5 Кримінального кодексу України аж ніяк не відповідають вимогам визначеності і прогнозованості застосування закону та допускають їх неоднакове застосування. Більше того, ухвалена редакція цієї статті ККУ суперечить і положенням ст. 20 Конвенції ООН проти корупції.

Оскільки в цьому міжнародному договорі передбачено, що за умови дотримання своєї Конституції та основоположних принципів своєї правової системи кожна держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути  необхідними для визнання  злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.

Таким чином, Конвенція встановлює відповідальність лише за значне збільшення активів посадової особи і жодним чином не передбачає, що він може відповідати за майно, яке йому не належить і перебуває у власності третіх осіб.

Однак українським парламентарям, які працюють в турборежимі, не до вивчення норм власної Конституції та положень міжнародних договорів. Головне, щоб щось прийняти з гарною назвою і потім цим вихвалятися у своїх звітах.