Штатні заявники у справах про хабарництво: між викриттям та провокацією

Як виявити систематичну співпрацю заявника із правоохоронцями, практика ВС та ВАКС, як стороні захисту сформувати аргумент про штатного заявника

Провокація злочину є найбільш дискусійною темою у справах про одержання або надання неправомірної вигоди. Однією із традиційних ознак провокації є статус так званого штатного заявника в особи, яка залучена до викриття злочину.

Якщо узагальнити практику національних судів, то штатний заявник — це особа, яка неодноразово зверталася до правоохоронних органів щодо фактів хабарництва та брала участь в операціях з викриття інших осіб.

Чому таку ознаку пов’язують із провокацією: цей досвід заявника може вказувати на залежність від правоохоронців та моделювання власної поведінки таким чином, щоб підбурити іншу особу на злочин.

Як виявити систематичну співпрацю заявника із правоохоронцями

Перевірка ознак штатного заявника є традиційним кроком сторони захисту у справах за статтями 368, 369 КК України. Виявлення цього факту породжує сумніви щодо ключового свідка та змушує захист проводити власне розслідування причин звернення особи із заявою та надання згоди на конфіденційне співробітництво.

З власного досвіду можу сказати, що правоохоронці ретельно приховують своїх агентів, а тому на практиці виявити факти систематичної співпраці досить складно.

Докази неодноразового залучення особи до викриття корупції можливо отримати через тимчасовий доступ до речей та документів. Цей механізм застосовується безпосередньо до правоохоронних органів, які володіють інформацією про заявників, або ж до Офісу Генерального прокурора, який є володільцем інформації з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Разом з цим, наразі поширеною є практика приховування в системах обліку та реєстрах справжніх анкетних даних заявників. В одній з останніх справ НАБУ за ст. 369 КК України замість анкетних даних заявника у витягу з ЄРДР було зазначено «П П П».

Крім цього, особа може не виступати саме заявником в інших справах. Існують випадки, коли особа бере участь лише як свідок та залучена до конфіденційного співробітництва. В такій ситуації є малоймовірним отримання відомостей за ухвалою про тимчасовий доступ.

Також правоохоронці часто застосовують до заявників заходи безпеки у вигляді зміни анкетних даних відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Додатково одним із способів виявлення систематичної співпраці заявника із правоохоронцями може бути тимчасовий доступ до закритої частини Єдиного державного реєстру судових рішень. Повний доступ до ЄДРСР дає можливість побачити справжні анкетні дані осіб у судових рішеннях замість «Особа_1». Правильні опції пошуку дозволять ідентифікувати заявника в інших справах та надалі перевірити цю інформацію через матеріали конкретних проваджень.

Доречним буде також проведення OSINT-дослідження щодо заявника. Наприклад, соціальні мережі можуть містити докази його зв’язків з представниками органів слідства. Крім цього, багато антикорупційних справ є предметом публікацій ЗМІ. Журналісти часто вказують анкетні дані свідків, зміст їх показань, а тому цю інформацію можна легко знайти через пошук в мережі Інтернет.

Практика Верховного Суду

Висновок щодо провокації злочину з посиланням на ознаку штатного заявника міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 368/556/16-к.

Аналогічна позиція у справі № 487/2403/18, де Верховний Суд залишив у силі виправдувальний вирок за ч. 3 ст. 368 КК України та вказав, що особа неодноразово залучалася правоохоронними органами та брала участь як заявник або свідок у різних, у тому числі аналогічних, кримінальних провадженнях. Зважаючи на це, суди попередніх інстанцій дійшли підставного висновку про моделювання правоохоронними органами злочину з використанням агента-провокатора (постанова від 05.02.2020).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 725/1375/19, співпраця з органами розслідування в інших кримінальних провадженнях сама по собі не свідчить про наявність провокації. НСРД, у тому числі, контроль за вчиненням злочину, можуть проводитися і штатними працівниками правоохоронного органу, тому багаторазова участь у таких операціях не може свідчити про наявність провокації.

У згаданій вище справі відомості до ЄРДР внесено на підставі рапорту поліцейського, а вже далі до НСРД було залучено свідка, який під контролем правоохоронців надав хабар. Касаційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції, що така обставина свідчить на користь провокації.

В іншій справі Верховний Суд дійшов висновку, що хоча неодноразова участь особи у різних кримінальних провадженнях у якості заявника може поставити питання про його залученість у якості агента до діяльності правоохоронних органів, у цьому випадку апеляційний суд не знайшов підстав для такого висновку (постанова від 26.11.2024 у справі № 676/6929/17).

Практика Вищого антикорупційного суду

ВАКС у справі за обвинуваченням судді в одержанні хабаря встановив, що заявник звертався до правоохоронців десятки разів, зокрема, й у справах про корупцію, отримував подяки від СБУ за громадянську позицію (вирок від 27.03.2023 у справі № 729/1248/18). Захист посилався на ці обставини в контексті провокації, але суд їх відхилив.

В іншій справі ВАКС врахував участь особи в інших кримінальних провадженнях як заявника та в сукупності з іншими обставинами критично поставився до його показань, але не встановив провокацію злочину (вирок від 06.08.2025 у справі № 991/1196/24).

У практиці Апеляційної палати ВАКС також є випадки відхилення аргументу про співпрацю заявника із правоохоронцями в рамках іншого кримінального провадження як ознаку провокації (ухвала від 02.01.2025 у справі № 758/3123/16-к).

Як стороні захисту сформувати аргумент про штатного заявника

Тенденції судової практики дають підстави для однозначного висновку — лише самої обставини залучення штатного заявника недостатньо для встановлення провокації злочину. Хоча серед адвокатів існує думка, що виявлення так званої «торпеди» гарантовано призведе до визнання доказів недопустимими та виправдувального вироку.

Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 у справі № 758/15672/15-к сформував позицію, що жодна з обставин, яка, за висновком ЄСПЛ, свідчила на користь або проти провокації в конкретній справі, сама по собі не може бути визначальною для такого висновку. Лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.

Стороні захисту потрібно, по-перше, пояснити суду значення ролі штатного заявника для конкретної справи, по-друге, представити суду й інші ознаки провокації, їх взаємозв’язок і вплив на поведінку заявника та обвинуваченого.

Я розділяю підхід Верховного Суду, що сама по собі ознака штатного заявника не свідчить на користь провокації. Ми не можемо обмежувати особу в праві звернення до правоохоронних органів через ризик подальшої дискредитації як штатного заявника. Більше того, на практиці трапляються випадки, коли через функціональні обов’язки є велика ймовірність систематичного отримання особою пропозицій надання хабаря.

На мій погляд, важливим є не сама обставина неодноразової співпраці заявника із правоохоронцями, а реальні причини такої співпраці та особливості поведінки цього конфідента в різних справах.

Часто причиною систематичної співпраці особи можуть бути власні кримінальні провадження. Тобто, органи слідства створюють ситуацію, коли вирішення власних проблем ставиться у залежність від успішності викриття інших осіб. Факт притягнення заявника до кримінальної відповідальності може бути встановлений через тимчасовий доступ до інформаційних систем Національної поліції України.

Слід зазначити, що суди не охоче приймають аргумент про зв'язок залучення особи як конфідента та його власних кримінальних проваджень. На практиці довести такий зв’язок є вкрай складно, оскільки домовленості особи з правоохоронцями приховані. Але, якщо можливо прослідкувати позитивні зміни у кримінальних провадженнях заявника саме після його залучення до викриття іншої особи, це може в сукупності з іншими ознаками свідчити на користь провокації.

Важливу роль також відіграє «почерк» заявника. Наприклад, з матеріалів різних справ вбачається, що вимагання неправомірної вигоди за дивним збігом відбувається за одним відпрацьованим сценарієм. Також існують випадки, коли заяви про злочин в різних справах містять тотожний виклад фактичних обставин та адресуються одному й тому ж органу розслідування.

Переконаний, що сукупність дивних збігів щодо поведінки заявника в різних справах може обґрунтовано свідчити про спеціальне моделювання вчинення злочину, а отже й вказувати на провокацію злочину. На практиці трапляються ситуації, коли особа систематично повідомляє про вимагання в неї неправомірної вигоди за начебто неперешкоджання здійсненню підприємницької діяльності, якою насправді особа не займається та не планувала займатися.

На завершення

Сучасні тенденції розгляд скарг щодо провокації не на боці захисту. Суди все частіше відхиляють аргументи захисників та навіть при встановленні класичних ознак провокації роблять висновок, що це не мало істотного впливу на вчинення злочину. Особливо це стосується ВАКС.

Як підтверджує Верховний Суд, статус штатного заявника може свідчити про ознаку провокації, але не за замовчуванням. Доведення цієї ознаки є складним завданням сторони захисту, яке полягає у збиранні доказів за обмежених процесуальних інструментів та обґрунтування суду значення систематичної співпраці заявника із правоохоронцями для конкретної справи.