Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

Історія однієї містичної судової справи

Мені зателефонував клієнті повідомив, щоотримав виклик до суду. Назвав дату і час судового засідання. А про назву судуне сказав. Я вів кілька його справ у різних судах, тому уточнив, з якого самесуду прийшла повістка. На іншому кінці слухавки почулося шарудіння паперами.Після тривалого часу перебирання паперів у телефоні почулося: «Кудись подівсяцей лист… Не можу знайти. Пам’ятаю дату і час, а звідки він прийшов – незвернув уваги... Вони мені однакові усі ці суди… Але точно знаю, що не на божийсуд нас викликають! Знайду, передзвоню».

Про Божий суд булосказано з іронією, бо не справедливість суду малася на увазі. Це сказалалюдина, яка вже набула досвіду спілкування з українською Фемідою.

Після цієї розмовимені згадалася поїздка до польського міста Любліна. Там я почув цікаву легендупро чортячий суд, котрий відбувся у 1637 році у КоролівськомуТрибуналі (польською мовою Trybunal Koronny) –вищій судовій інстанції Речі Посполитої, де розглядали цивільні і кримінальнісправи.

Легенда повязана з однієюсудовою справою між багатим магнатом і вдовою. Магнат захопив землі вдови ізруйнував будівлі, що на ній знаходились. Вдова звернулась до суду з позовомпро повернення землі та відновлення будівель. Але магнат підкупив суддю, який винісрішення на користь магната. Вдова оскаржила це судове рішення. У КоролівськомуТрибуналі у Любліні магнат знову підкупив суддів, які проголосили рішення відімені Бога про відхилення скарги вдови. А та, як почула рішення, вигукнула: «Якбисправу розглядали чорти, то рішення було б справедливіше!» Тієї ж ночі доКоролівського Трибуналу підїхала розкішна карета, з якої вийшли троє осіб учервоних мантіях. Вони наказали писарю надати їм цю справу для перегляду. Писарзамітив, що замість ніг у них копита, а чорне волосся приховує роги. Ці суддіпередивились матеріали справи. Потому головуючий суддя проголосив рішення прозадоволення позову вдови і зобов’язання магната відшкодувати завдані збитки. Упідтвердження розгляду справи головуючий приклав долоню до суддівського столу. Настільниці залишився випалений слід долоні з довгими пазурами.

У залісудового засідання на стіні висіло розп’яття Ісуса Христа. Після проголошеннянічного рішення Бог заплакав кривавими сльозами і повернувся до стіни. Відсорому. Адже це рішення було справедливіше, за те, яке було проголошено у Йогоім’я.

Звістка проце поширилась Любліном. Зранку обурений наповп уже скандував біля Трибуналу.Судді Королівського Трибуналу, які прийняли несправедливе рішення, заходячи доТрибуналу, поламали ноги. Це було сприйнято люблінцями, як прояв кари Божої. ТожрозпяттяІсуса Христа було перенесено із зали суду до одного з соборів міста.А стіл ізвипаленим відбитком чортячої долоні начебто і до сьогодні зберігається в музеїЛюблінського замку. Але мені туди не вдалось попасти.

Легендацікава і повчальна. Однак коли я почув її від екскурсовода, то мені вонавідразу здалася надто спрощеною, немов би вигаданою для туристів. Не те, що яне вірю у втручання чортячого у справи судові. Вірю! Бачив достатньо судовихрішень, де без такого вручання не обходилось. Не даремно Лев Толстой ущоденнику за 1884 рік називав суди, так само як і війни, справами диявола. 1910року він побував на одному судовому засіданні у Тулі. Після у щоденникузаписав, що ледь не втримався, аби не вигукнути, що присяга на Біблії у суді єнасмішкою над Христом.

Як би тамне було, але після екскурсії по Любліну я засумнівався, щоб чорти втрутились ідомоглися справедливого рішення. Легенда спонукала мене передивитися її англомовніперекази, у яких виявив, що магната звали Курдавновським (Kurdwanowski). Він був із Житомира. Доречі, у ХVIIстолітті ця територія входила до складу Речі Посполитої.Ім’я вдови у англомовних переказах не називається. Але польський письменник ХІХст. Генрик Жевуський (HenrykRzewuski) у своїх творах описує історії з життя різних станів населення Речі Посполитої. Збірка таких оповідей «Щоденники Сопліци» (PamiatkiSoplicy)містить переказ історій, що мали місце у Королівському Трибуналі у Любліні. Водній Жевуський описує цивільнусправу за позовом вдови пані Глінкової (Glinkowej) до пана Курдавновського (W. Kurdwanowski). Опис цієї справи є дужеблизьким за змістом до легенди про чортячий суд.

Пан Курдавновський був заможною особою із численними звязками. Вінуподобав сусіднє село, яке належало вдові Глінковій. Спочатку пропонував купитиці землі, але вдова відмовляла. Тоді він через свого представника Рамовича (Ramowicz) підкупив повіреного вдови – Пазурковського(Pazurkowski). Той викрав і передав Курдавновському правовстановлюючідокументи на землю. Потім Рамовичдав хабаря писарю Роєцькому (Rojecki), який сфальсифікував і підмінив документи так, щоначебто село належало Курдавновському,а не Глінковій. Після підміни документів магнат захопив село і поруйнувавбудівлі. Глінкова подала позов до суду, де її представник Рамович зробиввсе можливе, аби програти справу. Глінкова оскаржила це рішення до Королівського Трибуналу. Курдавновський завчасно підкупив одного із суддів. Коли він їхав доЛюбліну, то йому приснився сон.

Начебто вінприходить до Трибуналу, але попадає на засідання, у якому розглядаєтьсякримінальна справа по обвинуваченню Пазурковського у викраденні та підробці документів,умисному вчиненні дій на шкоду довірительки. Пазурковського засудили до смертної кари. Такий же вирок буловинесено і щодо писаря Роєцького. Прокурор відзначив, що іншого вироку не можебути і щодо представника панаКурдавновського – Рамовича, оскільки ця оборудка сталася за його умиснихдій, а також і самого панаКурдавновського, бо він як сатана спокусив усіх грошима. Головуючий суддя нацьому засіданні у Королівському Трибуналі промовив: «Я відкладаю засідання до ВеликоїНочі», і сильно стукнув тростиною.

ПанКурдавновський прокинувся. Усю дорогу до Любліну він почувався зле, бувнеспокійний. Намагався заспокоювати себе, що через постійні думки про справувона йому приснилася. По прибутті до Любліну почув звістку про те, що кількаднів до того упав міст, який переїжджали його представник Рамович із писарем Роєцьким. Обидва загинули. Новинанеабияк нажахала пана Курдавновського.Він попросив перемир’я з пані Глінковою, публічно вибачався, повернув їйземлю і відшкодував збитки. А про свій сон розповідав як про Божу пересторогу.Після цього магнат змінився. Став вельми набожним християнином і дуже боявся,що слова зі сну про відкладення засідання до Великої Ночі означали різдвянуніч. Проте помер через 30 років під час Пасхальних свят.

Отже, у творі Генрика Жевуського не так уже й багато про вручаннябожого чи чортячого у справи людські. Це історія про спір за власність. Як намене, чортячого до цієї історії додають не копита з рогами суддів чи випаленийслід на стільниці, а людські чинники: намагання захопити чуже майно черезрішення суду, підкуп чиновників, підробка документів, обман… Прикро чути, щокоріння цьому тягнеться з українського краю. Виходить, що за 300 з гаком роківмало що змінилося. На жаль. Але чи була ця історія насправді чивигадана, сказати достеменно не можу. Запитуйте у свого екскурсовода, колибудете у Любліні. Як дізнаєтесь, то й мені повідомте.


Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи