Загальні тенденції ринку праці: на що зважати у пошуці талантів

Пошуковий ритм пришвидшується із середини вересня, коли і роботодавці готові активно заявлятись із вакансіями, і пошукачі відчувають більше сил та натхнення ходити на інтерв’ю.

Воєнне літо 2023, очевидно, не буде винятком. Але, водночас, це дуже показовий період  певних тенденцій, що усе більше стають реальністью і новим патерном взаємодії між кандидатом та роботодавцем. Пропоную їх розглянути та зробити відповідні висновки. 

Загальна картина

Уцілому на популярних пошукових сайтах все  не так вже й погано по кількості опублікованих вакансій. Вона активно росте ще з квітня, і у червні досягнула 85% від довоєнного стану. 1 лютого 2022 – 103 000 опублікованих вакансій, 1 липня 2023 – біля 88 000 (дані robota.ua).

Звичайно, на популярних пошукових ресурсах є чимало неактуальних вакансій, та неіснуючих вже запитів, але тенденція зросту відслідковується.

Основною проблемою як і до війни так і під час роботодавці вбачають є дефіцит кваліфікованих кадрів. Про це голосно заявляють 48% відсотків опитаних роботодавців. Останні 17 років ця тенденція не тільки не вирішується, а й сильно поглиблюється у часи війни та погіршиться після перемоги. Причин декілька. Від’їзд за кордон та неповернення, службав армії, повна або часткова втрата працездатності, втрата необхідності у певній кваліфікації (через відсутність або самого виробництва або переміщення в інший регіон України, де на таких спеціалістів запиту нема).

Не забуваймо і про більш розягнуті у часі невідворотні речі, які впливають на активний робочий ресурс країни. А саме: скорочення народжуваності, перевага людей похилого віку над молодими та працездатними. Кожні 5 років населення зменшуэться на 1,5 мільйони. Враховуючи наслідки війни загальна кількість популяції може не дотягти до 30 млн, а працездатних буде і того меншн – близько 11-13 млн.

Повертаючись у сьогодення, спостерігаємо насиченість ринку молодими, але недосвідченими або малодосвідченими кадрами. Це молодь у віці від 17 до 25 років, випускники вузів та так  звані світчери, які шукають себе у новій професії. Усіх їх об’єднує одна проблема – відсутність досвіду. І ця проблема відштовхує роботодавців. Привілеї  усе ще віддаються сеньйорним, ну максимум – «міцним» мідлам!

Нікуди не зникло питання знання англійської мови. У світлі масштабування деяких галузей та бізнесів у інші країни знання іноземної мови наьуває підвищеного значення. Згідно літніх опитувань, біля 60% респондентів знають англійську лише ДО рівня преінтермідіат. Хоча важливість вивчення англійської мови визнають 96% від загального пулу.

Тож, перед роботодавцем і досі стоїть одвічне питання: шукати місяцями, або навіть роками! досвідченого менеджера з продажів, який прийде і порве ринок? Чи найняти та навчити недосвідченого  джуніора?

Якщо перевага поки що на боці рішення номер один: варто принаймні готуватись до вигорання команди, яка тягне надмірне навантаження, поки йде пошук омріяного спеціаліста або менеджера. Особливо складно на ринку з готовими управлінцями. Іх вибір невеликий та й цінник зазвичай такий, що місяці ретельних пошуків закінчуються нічим.

 Якщо ж роботодавець робить ставку на недосвідчену молодь і вкладається в її навчання, він може отримати пул лояльних та активних працівників, які із вдячністю відпрацьовуватимуть науку та вкладені знання. Проте, може і недовго. Покоління Y та вже й Зумери, що з’явились на ринку праці з початку війни швидко знуджуються і легко приймають рішення поринути у нові пошуки... Без зобов’язань.

Можливо третім варіантом буде звернути увагу на світчерів, які мають певний життєвий досвід за плечима (хоч і в іншій галузі)та готові вчитись, доводячи свою потрібність.

Якби то не було із зовнішнім пошуком, але згідно статистики, пріоритетом для сучасних компаній стає внутрішній рекрутмент. Роботодавець робить ставку на вже лояльних наявних працівників, даючи їм шанс до просування та розвитку. Це дійсно економить гроші, людський ресурс та час, якщо штат має певний розмір, різноманіття задач та розвинену орг. структуру. 

До геополітичних питань.  Найбільша концентрація робочих місць наразі у Києві та київській області, куди переїхало багато внутрішньо переміщених осіб з інших регіонів. Друге місце посідає  Львівська область. Потім Дніпропропетровська, Одеська та Харківська області. Тож, міста-мільйонники своїх позицій не здають, а Харкову респект за стійкість. Щодо внутрішньої міграції, то вона наразі призупинилась. 

Ну і про зарплати. На жаль, динаміка змін у цьому напрямку залишає бажати кращого. Якщо порівнювати з інфляційними явищами в економіці та загальним здорожчанням життя, спостерігаємо розрив, який лише збільшується. За першу половину 2023 року середня зарплата в Україні збільшилася на 13% — з 15 000 до 17 000 грн  а прогнозована інфляція на 2023 рік (за прогнозами НБУ) сповільниться та становитиме 14,8%. Про розрив у процентах говорять і цифри: у червні середня пропонована зарплата на robota.ua дорівнює 19 110 грн, а  середній запит на заробіток еквівалентний 22 000 грн.

39% роботодавців відмічають, що з їх точки зору у кандидатів завищені вимоги до зарплат.

Звісно, що у результаті торгів та домовленостей вдається знайти консенсус. Але буває і таке, що, погоджуючись на пропозицію, невідповідно очікуванням, люди так і залишаються невдоволеними та демотивованими. Бо основними страхами та побоюваннями респондентів на даний момент є чисто людські зрозумілі фактори: подальше непомірне зростання цін, зменшення доходу, втрата джерела доходу та суттєве зростання комунальних тарифів. Можливі блекаути, які займають  4 місце, ми вже якось переживем.

(У підготовці статті були залучені дослідження пошукових сайтів work.ua та robota.ua, Дослідження від компанії «Нью Імідж Маркетинг Груп» на замовлення Українського інституту майбутнього).