Тиха “енергетична анексія”: як європейські фонди через "дешеві" кредити отримують контроль над автономною енергетикою українських заводів
Українська промисловість входить у нову фазу енергетичної незалежності. Заводи масово інвестують у власну генерацію — сонячні станції, когенераційні модулі, біогазові установки. Але разом із гаслом “енергетична свобода” приходить інший феномен — тиха енергетична анексія, коли контроль над цими автономними активами поступово переходить не до українських власників, а до іноземних фондів, що пропонують “дешеві” кредити.
Економічна зброя XXI століття
Після 2022 року ЄС кардинально змінив фінансову політику щодо країн Східної Європи. Замість прямих інвестицій — фінансування через зелені фонди, грантові лінії та кредитні механізми ЄБРР, EIB, USAID. Звучить благородно. Але юристи, які супроводжують такі угоди, бачать іншу сторону:
“Кредит під 2,5% річних з обов’язковим застереженням про заставу у вигляді енергетичного активу — це не підтримка, це форма контролю.”
За оцінками Energy Community Secretariat, понад 40% автономних енергетичних систем, запущених у 2023–2025 роках, уже мають іноземне фінансування. І саме ці умови дають фондам право фактично втручатися у технічну та комерційну політику підприємства.
Як працює схема “м’якої анексії”
Фінансовий гачок Європейський фонд пропонує кредит на 5–10 років під низьку ставку. Але заставою виступає не просто обладнання — а сам об’єкт генерації. У разі прострочення фонд має право взяти його під управління або вимагати продажу електроенергії за фіксованим “партнерським” тарифом.
Управлінське втручання Більшість договорів містять положення про “моніторинг виконання ESG-показників”. На практиці це означає щомісячний аудит усіх фінансових потоків і можливість впливу на бізнес-рішення, які виходять далеко за межі енергетики.
Ліцензійна пастка Юридичний центр угоди — у ЄС. Тобто будь-який спір вирішується не в українському суді, а у London Court of International Arbitration або Paris ICC. У результаті — український бізнес втрачає не тільки актив, а й юрисдикційний захист.
Аналітика: масштаби “повзучого контролю”
У 2024 році понад 1,2 млрд євро інвестицій у промислову генерацію в Україні надійшли від європейських кредитних інститутів.
З них майже 65% структуровано через заставні інструменти.
За підрахунками DiXi Group, у 2026 році цей показник може перевищити 80%.
Інакше кажучи, через 2–3 роки кожна друга автономна енергетична установка в Україні може де-юре належати українському підприємству, але де-факто контролюватися європейським капіталом.
Юридична стратегія опору
Перегляд кредитних угод: вимагати локалізації юрисдикції арбітражу в Україні або нейтральній країні (наприклад, Швейцарії).
Двошарова структура власності активів: відокремити об’єкт генерації у SPV-компанію з українською мажоритарною участю.
Договори з розширеним правом викупу: передбачати можливість дострокового викупу активу за фіксованою формулою.
Аудит ESG-зобов’язань: уникати формулювань, які дозволяють фонду контролювати бізнес-процеси поза енергетикою.
Консолідація українських гравців: створення енергетичних пулів для колективного фінансування, що зменшить залежність від зовнішніх позик.
Висновок
Енергетична незалежність — це не лише про власні генератори, а про юридичну незалежність капіталу, який ними володіє.
Поки одні рахують мегавати, інші — отримують контроль над цілими галузями через кредитні договори. І якщо держава та бізнес не розроблять анексійну оборону, через кілька років “зелені кредити” можуть перетворитись на зелені кайдани.
