Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
04.07.2015 18:13

Ще один Мінстець і Україні капець…

Коли нікчеми береться за справу...

Написав пост для свого блогу на міжнародній радіостанції «ЭХО Москвы».Ось він, короткий, але вельмизубатий:

«За год с лишним со временипленения украинской летчицы Надежды Савченко Следственный комитет РФ сотни разофициально заявлял о том, что офицера задержали на территории России. Она,якобы, была арестована после несанкционированного пересечения государственнойграницы без каких-либо документов. Иначе как объяснить, что девушка оказалась вследственном изоляторе Воронежа, а затем и Москвы. Об этом читайте здесь.

Это версия есть одной изглавных в обвинении, следствие по которому уже закончено. Дело вот-вотпередадут в суд.

Но вот неожиданно ясность вдело публично внесло «самое правдивое» телевидение так называемой ЛНР, котороерассказало об одном из героев Новороссии – Гегаме Айрапетяне, командире 2-ойбригады «народной милиции» - смотритеи слушайте тут. Этот вождь боевиков, похоже, совсем забыв о версии Москвы в«деле Савченко», живописуя о своих подвигах, на полную губу хвастает тем, что17 июня 2014 года, возглавляемая им рота арестовала летчицу Надежду Савченко.Обратите внимание: он несколько раз повторяет то, что это произошло в поселке Металлист, расположенном, как подтверждаетИнтернет система Della, которая определяет расстояние на карте, в девяти километрах от главпочтамта Луганска– убедитесь сами.

Неужели это и есть территорияРоссии, о которой постоянно утверждают московские следователи устами генералаВладимира Маркина? Более того, «новоиспеченный» полковник «народной милиции»называет конкретно того, кто непосредственно пленил девушку – это сепаратист покличке «Комар».

Из какого же болота, с какойгрязи вылупился этот «комар» - новороссийского, или российского? Вот вопрос…Хотя вряд ли в российской армии военнослужащие прячутся за кличками… Пустьтеперь это доказывает СК РФ. 

А вообще-то, огромное спасибосепаратистскому телеканалу из Луганска за внесение ясности накануне суда того,кто и самое главное, где как раз в Украине пленил летчицу Надежду Савченко. Этополностью подтверждает ее рассказ о том, что в Россию ее доставили с мешком наголове. Мир еще раз убедиться в том, как можно доверять московскому следствию…»

Як ви гадаєте, друзі,що з ним сталося? З постом моїм? Звичайно ж, після прочитання в зореносній меніприслали «отказ» на публікацію. Як пояснили в ЕМ, за цих 292 слова, сайт можутьзакрити без розмов. За екстремізм. Хоча все у тексті відповідає істині: язумисне кожен логічний посил підтверджував документально. Це ж видно.

Як донести цю правду долюдей Росії, до світу, допомогти на судовому процесі Надії Савченко?

В Україні, на забаганкукума глави держави Ю. Стеця, під його особисто створено так зване Міністерствоінформаційної пропаганди. Такі урядові органи, до речі, є ще в лише  країнах світу – Пакистані, Індії та Замбії.Позаяк у світ Інтернету Мінінформ для держави, це як дзеркало для сліпого.

Але коли вже воно є, тоце б йому якраз і займатися цим – розвінчувати недолугість звинувачень протиукраїнської льотчиці, коли фактаж практично сам йде до рук. Але ви гадаєте, тамє хтось, хто б міг навіть з таким матеріалом виступити в пресі? Тим паче, взарубіжній? Привернути увагу до подібних фактів світову громадськість, щобпоставити суд перед фактом невинуватості українського офіцера?

Створене 2 грудня 2014року, міністерство восьмий місяць Бог знає чим займається. Якби туди прийшлитолкові люди, вони б за тиждень-два створили б сайт, який би верстався вперекладі українською, російською, англійською, французькою, німецькою мовами,який могли б читати у режимі реального часу і на Капітолійському  пагорбі, на Даунінг-стріт у Лондоні,  в канцелярії канцлера ФРН, у Кремлі, наЄлисейських полях.  

Я уже другий рікпоспіль пишу про те, що треба було не плодити чиновників, а на базі, приміром,Укрінформу – державного інформаційного агентства, створити групу журналістівпрофесіоналів, які могли б дохідливо в контрпропагандистському стилі розповідати,доносити аудиторії ось такі ганебні проколи агресорів щодо випадів проти нашоїдержави, українських патріотів, давати достойну інформаційну відповідь на коженагресивний закид  московітів, які всюсвою пропагандистську роботу шиють переважно білими нитками. Як і у справі йНадії Савченко. Для цього потрібно лише зорганізувати групу писучих журналістів,і запустити сайт з онлайн-перекладом на декілька головних мов світу. І в дошкульнійформі спростовувати головні безглузді обвинувачення. Відтак, усяким кисельовим,соловйовим уже давно можна було закрити рота і щодо «хунти», щодо «фашистів» укиївській владі і т.п. Але ж цю справи поклали на кума президента Ю. Стеця, ітільки цим відомого діяча. І сміх, і гріх. З нього й журналіст, і організатор,і пропагандист, як з клоччя батіг. Лише величається совїм міністерськимпортфелем, як заєць хвостом. А все залишається на місці: російська експансія ідалі нищівно душить наш газетний ринок. Жодних контрпропагандистських акцій вінформаційному просторі не здійснюється. Окуповані території і прифронтові зонипо-старинці залишаються під дією московської контр брехні.

Я знаю, як може діятислово на вождів-правителів.

На початку двохтисячнихроків, коли злочинний режим бузувіра Л. Кучми переслідував мене за випускопозиційної газети «Правда України», котра за популярністю випередила біла навіть«Сільські вітсі» (за станом на 1 січня січня наклад склав 732000 примірників),мені не давали змоги будь-де влаштуватися на роботу в українських ЗМІ. Тоді ястав першим в Україні власкором зарубіжного Інтернет видання. Була цемосковська газета ПРАВДА.Ру. Якраз цієї пори в Україні розпочиналися акції протестівпроти рижого правителя, які згодом перетворилися в рух «Україна без Кучми!». Ядень і ніч підтримував контакти з протестуючими, писав по десятку матеріалів щодоби,так би сказати, з передової. Їх читало замало не пів світу, бо тоді вказане вищемосковське видання єдине в реальному часі перекладалося на англійську,французьку та італійську мови одночасно. Я в редакції забирав практично всіголовні творчі премії, бо цим я жив, можливо, через ненависть до режиму Л.Кучми.

І ось якось вранцізателефонував головний редактор видання Євгеній Горшенін. Заявив, пробач, мовляв,колего, але ми вимушені тебе звільнити. Таке високе повеління зверху. Вчораприлетів до В. Путіна ваш Л. Кучма і зажадав вигнати тебе з роботи. «Ти зісвоїми статтями на три доби випереджуєш повідомлення американського посольстваз Києва. На Капітолійському пагорбі Вашингтона читають всі твої публікації іКучма вважає, що ти його, пробач, дуже обсираєш…»

Життя саме розсудилоправий я чи недорікуватий Кучма, справедливий я зі своїми бойовими публікаціямипро бурхливі події в Києві чи ПРАВДА.Ру, яка згодом буквально лягла під АдольфаПутіна.

Просто, слово сильнішеза кулю й снаряд, бо воно далі летить і не руйнує світ, а наводить у ньому лад.Тільки ж справою пропаганди мають займатися не нікчеми, які нині дорвалися довлади і котрі по-старинці працюють на манер Замбії й Пакистану, ажурналісти-патріоти, блискучі майстри пера. Знайти таких в Україні можна. Якби жне сірість, що засіла нині на міністерських верхах. І її вже потрібно змітати…   

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи