Безсоромні оптимісти: що не так з бюджетом-2019?

Тренд останнього часу полягає у нестриманому бажанні уряду видавати бажане за дійсне. Кабмін Гройсмана (а до того – Яценюка) продовжує марити «великою приватизацією», не менш великими доходами від арешту активів корупціонерів, а також небувалим розквітом економіки, котрий не зрозуміло, звідки візьметься. Було б півбіди, якби прем’єр-міністр мріяв про такі речі на одинці із собою, у затишному кабінеті та домашніх капцях, як гоголівський Манілов, але ж ні – свої фантазії Володимир Борисович та його команда видають за головний фінансовий документ року – бюджет-2019.

           Сам Гройсман називає своє творіння «реалістичним», заснованим на макроекономічному прогнозі зростання ВВП в 3% при інфляції 7,4%. Але річ у тому, що раніше МВФ і Світовий банк спрогнозували інфляцію в Україні на рівні 10% – мова про поточний, 2018-й, рік. За даними Держстату, зараз вона перевищує 9%, що відповідає прогнозу. Однак Держстат – Держстатом, а альтернативні підрахунки показують інфляцію на рівні 12-13%, тобто офіційні дані є заниженими. А тепер замислимося, як від сьогоднішніх 12-13% інфляції ми перейдемо у наступному році до 7%, тобто зіб’ємо цю «температуру» майже вдвічі?

           Ба навіть й 7% – ще не кінець історії. За словами Національного банку, «гра на пониження» може тривати й надалі, а показник інфляції до кінця 2019 року може бути знижений до 5%. За підрахунками регулятора, в березні наступного року інфляція скоротиться до 5,75%, в червні –до 5,5%, у вересні – 5,25% ... Якби це стало дійсністю, то після сінгапурського чуда можна було б зі спокійною совістю говорити про гройсманівське диво, але за рахунок чого на нас чекатиме подібний злет?

          Вочевидь, сподівання покладаються на радикальне зростання ВВП, але навіть якщо це зростання – як обіцяє Гройсман – матиме місце у межах трьох відсотків, це ніяк не компенсує «просідання» економіки України протягом перших постреволюційних років. Підраховано, що у період 2014-2016 рр. Україна втратила 38% внутрішнього валового продукту. А відтак щоб зростання ВВП позначилося на ситуації, воно повинно становити не менше 6-8% щорічно. А щоб «дострибнути» хоча б до 4%, необхідно виконати ряд умов, зокрема, дійсно запустити приватизацію, відкрити ринок землі (що є складним контраверсійним питанням), сформувати ринок газу, забезпечити притік інвестицій, але головне – подолати корупцію.

           Остання перспектива в українських реаліях виглядає особливо примарно. Але все таки: як бачить наповнення бюджету очільник уряду? Передусім деякі цифри. Очікується, що в 2019 році доходи України становитимуть до 1,2 трлн. гривень, витрати – до 1,094 трлн. гривень, граничний рівень дефіциту складе 89,989 млрд гривень, а граничний обсяг держборгу – 2,449 трлн. гривень. Влада розраховує поповнити казну шляхом отримання податку на додану вартість, податку на прибуток та акцизів. Водночас очікувані доходи постраждають від скорочення надходжень плати за надання адміністративних послуг – на 6,607 млрд гривень, або в 5 разів.

           «Повз касу» також підуть й 75% надходжень акцизу на паливо і транспортні засоби, а також три чверті ввізного мита на нафтопродукти – ці кошти будуть направлятися в Дорожній фонд, створений для фінансування будівництва та ремонту доріг. Суттєво звузиться й ще одна стаття прибутків. Мова про ставку ренти на видобуток газового конденсату, яка знизиться з 45% до 29% (до 5 тисяч метрів залягання надр) та з 21% до 14% (понад 5 тисяч). При цьому 5% ренти на видобуток будуть направлятися в місцеві бюджети.

           Всі ці цифри добре ілюструють стан речей, за якого навряд чи варто розраховувати на високі прибутки. При цьому ми іще не врахували окрему епопею з держборгом України та зі співпрацею з МВФ, яка зараз поставлена на паузу. Що стосується держборгу, то й тут уряд демонструє найбільш райдужні сподівання з усіх можливих: на вулиці Грушевського сподіваються, що в 2019 році вдасться збити боргове «напруження» з наявних 60% ВВП до 52,2%. А станом на 2020 рік й поготів вийти на 49%. Як то кажуть, поживемо – побачимо, але зараз реальністю є те, що Україна продовжує робити борги.

           Зокрема, на наступний рік Кабмін запланував зовнішні запозичення на рівні 122,745 млрд. гривень, а внутрішні – 202,019 млрд. гривень. При цьому очікується, що витрати на обслуговування боргу виростуть на 12%. Держборг Україні допомагають обслуговувати зовнішні запозичення, серед яких, наприклад, уряд розраховує на 500 млн. євро від ЄС. З іншими джерелами буде непросто – в країні грядуть вибори, як президентські, так і парламентські, й наші партнери позичатимуть гроші неохоче, не знаючи, з чим (і з ким) їм доведеться мати справу через півроку та через рік.

           А що ж із МВФ? Тут й справді є деякі обнадійливі новини. Міжнародне рейтингове агентство S&P Global Ratings прогнозує, що Україна отримає черговий транш від Міжнародного валютного фонду до кінця 2018 року в рамках нової програми співпраці. Але перед тим, щоправда, необхідно, аби ця нова програма також була ухвалена до кінця поточного року. Можливо, так і буде, адже головна вимога МВФ – створення Антикорупційного суду – Україною виконана. Більше того, уряд йде й на здорожчання газу для населення, всіляко підкреслюючи, що це також умова Фонду.

           Згадавши збільшення тарифів на комуналку, не можна не звернути увагу на ще одну особливість нинішнього бюджету. Ним пропонується скоротити обсяг субсидій на оплату житлово-комунальних послуг на 15,9 млрд. гривень. І це доволі дивно, особливо на тлі слів прем'єра Гройсмана, котрий запевняє, що якою б не стала ціна на газ для населення, буде зроблено все, щоб українці, які отримують субсидії, не відчули її збільшення. Але якщо планується підвищення цін на газ, то обсяг субсидій повинен зростати. Або цей нюанс в бюджеті-2019 не враховано, або правила отримання соціальної допомоги зміняться настільки радикально, що претендувати на виплати зможуть лише обрані громадяни.

           …Якось непомітно для нас для всіх український «уряд камікадзе» перетворився на уряд відчайдушних оптимістів, оптимістів без ручки «стоп». Маючи цілком конкретну «матчасть», ці самі оптимісти мріють про золоті гори та повітряні замки. А населення тільки спостерігає за фонтануванням ідей, не розуміючи, чому в гаманцях не додається грошей. Лишається хіба що сподіватися на те, що самогубство від вчорашніх камікадзе нікуди не втече. Принаймні, політичне – скажемо «спасибі» й на тому.