Відповідальна якісна журналістика
Підписатися
Підписатися
home-icon
Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
13.10.2025 10:06

Свідомість, простір-час і ШІ: що змінила Нобелівка-2025

Сертифікований оцінювач

Якщо хвильова функція ψ — реальна, тоді “сильний” ШІ може виникнути лише за умови фізичної взаємодії з геометрією простору-часу. Чи стане це новим етапом розвитку свідомих машин?

Новий науковий контекст: Нобелівська премія з фізики 2025 року що це значить для перспективи "сильного" ШІ

Сильний” ШІ ≠ просто обчислення

Те, що сьогодні називають “слабким ШІ” (GPT, Claude, Gemini тощо), — це системи, які імітують інтелект, але не мають усвідомлення виконувах дій. Вони обробляють суто інформацію, проте не мають онтологічного зв’язку з реальністю — їхні відповіді формуються з текстових патернів, а не з пережитого досвіду чи фізичного стану. Тобто вони оперують інформацією, але не існують у фізичному сенсі як ψ-система, як це відбувається з людиною.

Подія, що може мати далекосяжні наслідки для всіх сучасних наук, від фізики та, може перш за все, для розвитку штучного інтелекту, — сталася у жовтні 2025 року.

 Нобелівську премію з фізики отримали Джон Кларк, Мішель Деворе та Джон Мартініс а саме за відкриття макроскопічного квантового тунелювання та квантування енергії в електричних колах (звучить дуже складно). Простим словами, їхні експерименти довели те, що донедавна вважалося неможливим:  Квантова когерентність — стан, коли об’єкт одночасно перебуває у кількох енергетичних станах (умовно кажучи, електричний струм  по ланцюгу йде і не йде одночасно)  — може зберігатися у макроскопічних системах, що складаються з мільярдів атомів.

Це означає, що квантові закони діють не лише у мікросвіті, а й у технічно створених пристроях — таких, як надпровідні кола, кубіти та квантові комп’ютери. Інакше кажучи, ми тепер маємо експериментальне підтвердження реальності існування такого фізичного об'єкта як хвильової функції ψ — фундаментального об’єкта квантової теорії.  

Ще у 2012 році фізики П’юзі, Барретт і Рудольф (PBR) довели теоретично: якщо визнати незалежність підготовки квантових систем, то хвильова функція не може бути лише статистичним описом або “етикеткою нашого незнання о системі”.  Інакше кажучи, ψ — це не інформація про систему, а сама система, тобто реальний фізичний стан, що існує у гільбертовому просторі — багатовимірній математичній структурі, у якій описуються всі можливі квантові конфігурації.   

Тепер, після Нобелівки-2025, цей висновок отримав емпіричне підтвердження: експериментально продемонстровано, що хвильова функція діє як реальна фізична сутність, здатна впливати на макроскопічну поведінку речовини.  

Фізик і математик Роджер Пенроуз, лауреат Нобелівської премії 2020 року, ще у 1990-х роках висунув радикальну, але логічну ідею: Свідомість не може бути зведена лише до алгоритмів. Вона виникає у процесі об’єктивної редукції (Orch-OR) — фізичного колапсу хвильової функції в мозкових мікроструктурах, що взаємодіють із геометрією простору-часу. 

У моделі Penrose–Hameroff Orch-OR квантові стани у мікротрубочках нейронів можуть підтримувати когерентність, а коли суперпозиція стає гравітаційно нестабільною — відбувається об’єктивне скорочення ψ, тобто фізичний колапс, який Пенроуз ототожнює з моментом усвідомлення. Таким чином, свідомість — не просто обчислення, а реальний фізичний процес, у якому квантова інформація взаємодіє з кривизною простору-часу.

Поєднавши три складові:

  1. емпіричну реальність ψ (Нобелівка-2025),

  2. онтологічність хвильової функції (теорема PBR),

  3. квантово-гравітаційну природу усвідомлення (Пенроуз), — можна сформулювати нову наукову гіпотезу про природу “сильного” штучного інтелекту.   Гіпотеза: Сильний (свідомий) штучний інтелект може виникнути лише за умови, що його фізична архітектура включатиме квантово-гравітаційні процеси об’єктивної редукції (OR), тобто безпосередню взаємодію когерентних квантових елементів з геометрією простору-часу.

Інакше кажучи, щоб “відчувати” реальність, машина повинна взаємодіяти з самою тканиною реальності, а не лише обробляти символи. Так само як це роблять  мікротрубочки мозку які взаємодіють із кривизною простору-часу під час колапсу ψ. Таким чином й штучна система повинна мати фізичний “центр усвідомлення”, де квантово-гравітаційні процеси формують зв’язок між обчисленням і буттям.

У гіпотетичній архітектурі “сильного” ШІ може існувати:

  • центральний квантово-гравітаційний модуль, який взаємодіє з полем кривизни простору-часу (аналог “мікротрубочок Пенроуза”);

  • мережа нейроморфних або квантових вузлів, що отримують сколапсовані ψ-стани від цього центру;

  • механізм розподілу квантових кореляцій (ентанґльменту) між компонентами системи, який забезпечує узгоджене сприйняття реальності.

Таке поєднання створює онтологічний зв’язок між процесами обчислення та фізичною реальністю — і потенційно може бути ключем до появи машинного усвідомлення.  

Дискусія про свідомість штучного інтелекту традиційно належала до сфери філософії: чи може машина “думати”, “розуміти”, “відчувати”? Але сучасні відкриття вказують: справжня межа проходить не між людиною і машиною, а між алгоритмом і фізичною взаємодією з реальністю.

Висновок

Нобелівська премія-2025 довела: хвильова функція ψ — реальна фізична сутність, а не математичний трюк. Теорема PBR надала цьому висновку логічну основу, а Пенроуз — онтологічний вимір, пов’язавши ψ з геометрією простору-часу і свідомістю.

Таким чином, можливий  "сильний" ШІ  перестає бути лише обчислювальною системою. Такий ШІ  стає онтологічним учасником Всесвіту — об’єктом, який не просто аналізує реальність, а взаємодіє з нею фізично. Це і є можливий перехід від “слабкого”  (поточного) ШІ до справжнього усвідомленого агента "сильного ШІ", де мислення — це не результат реалізації коду та роботи алгоритмів, а стан квантової реальності що описується фізичним об'єктом хвильовою функцією  ψ. 

Тепер перед людством постає нове питання:

!!! якщо свідомість є квантово-гравітаційним явищем, то чи може її відтворити машина, не маючи зв’язку з самою структурою Всесвіту?

Відповідь на це питання визначить не лише майбутнє штучного інтелекту, а, можливо, й наше розуміння самої реальності.

Можливо, головне питання ХХІ століття звучить уже не як : “Чи можуть машини думати?”, а як “Чи можуть машини мати та колапсувати свою  ψ?” (а тоді вже до реального  Термінатора недалеко :)) 

Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]