Судді-антиподи

Захист соціальних і трудових прав викривачів корупції в українських судах: міф чи реалії? Розповідаю на прикладах. Із власного досвіду. Максимально персоніфіковано.

24 червня Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Міждисциплінарний науково-освітній центр протидії корупції (ACREC), що діє при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», провели Міжнародну конференцію «Викривачі корупції в Україні: успіх та виклики».

Захід потрібний і важливий.

Однак, я так і не зрозуміла, за яким критерієм організатори обрали учасниць панельної дискусії «Захист трудових прав викривачів: міф чи реалії?»

У результаті на одній сцені поруч опинилися дві судді Касаційного адміністративного суду, що діє у складі Верховного Суду, – Мирослава Білак та Людмила Єресько.

Обидві вони відіграли вагому (але дзеркально протилежну!) роль у моєму житті як викривача.

Завдяки рішенню колегії суддів, в якій пані Мирослава виступила доповідачем, уперше на рівні Верховного Суду було чітко позначено мій статус викривача та набутий у зв’язку з цим імунітет від переслідувань (які Закон називає негативними заходами впливу).

Наведу кілька виразних цитат із постанови суду від 11 червня 2020 року:

«Під негативним заходом впливу може розумітись також і позбавлення або обмеження певного права викривача в порівнянні з іншими працівниками. Наприклад, відмова йому в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, в той час як іншим працівникам в такому праві відмовлено не було».

«Про наявність зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою може свідчити, зокрема, але не виключно такі обставини: […] відсутність в минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких ним повідомлено».

Найцікавіше, що ухвалене таке рішення в справі за позовом …Олександра Струкова, тодішнього голови Октябрського райсуду, до НАЗК, в якій Вища рада правосуддя і я виступали третіми особами.

ВРП залучалася на стороні Струкова, я – на стороні НАЗК.

Рішенням суду Струков намагався скасувати адресований ВРП припис НАЗК щодо притягнення його до відповідальності за порушення моїх прав.

Ще раніше як суддя-доповідач Мирослава Білак визначила чітку позицію Верховного Суду також в іншій відомій викривацькій справі – одеського митника. У революційній постанові від 15 серпня 2019 року.

Знана суддя Білак багатьма своїми рішеннями.

Зовсім нещодавно цілком заслужено, й уже не вперше їй було вручено символічну премію ЧЕСТЬ тижня, започатковану Фундацією DEJURE.

Разом із двома членкинями суддівської колегії Мирослава Білак відмовила у задоволенні претензій заступника голови Окружного адмінсуду Києва Євгенія Аблова стосовно збільшення йому розміру суддівської винагороди.

У судді пані Мирослава прийшла з науковців.

На відміну від неї, Людмила Єресько – плоть від плоті судової «системи» (у найгіршому розумінні цього терміну).

На конференції за браком власного позитивного досвіду з захисту прав викривачів пані Єресько вирішила розповісти про судову справу з Молдови.

Дочекавшись часу на запитання спікерам, я нагадала пані Єресько, як вона, ще суддею Полтавського окружного адміністративного суду, розглядала справу за моїм позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області.

Я намагалася повернути суддівську винагороду, яку з 2016 по 2019 рік за примхою Струкова мені виплачували в істотно урізаному обсязі.

Суддя Єресько 1 березня 2019 року в задоволенні мого адміністративного позову вирішила – відмовити повністю.

Не зарадили ні мої як позивача посилання на статус викривача та декларовані державою гарантії захисту від утисків, ні висновки НАЗК та безпосередня участь у судовому процесі представниці цього органу, ні результати перевірок, проведених ще й Радою суддів України, Вищою радою правосуддя, Державною службою України з питань праці, котрі засвідчили відсутність порушень трудової дисципліни з мого боку.

Відповідаючи мені як панелістка, суддя Єресько стала казати, що її рішення було законним і єдино можливим. Адже накази Струкова я не оскаржувала окремо, а ТУ ДСА – то не більше ніж бухгалтерія (дарма, що орган цей названо Державною судовою адміністрацією, а Конституція України передбачає, що посадові особи органів державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України).

У ситуації ж переслідування викривача про законність апріорі не йдеться. І суду адміністративному надано широкі повноваження для відновлення справедливості, включно з можливістю залучення співвідповідачів і обрання найбільш ефективного способу захисту порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом у публічно-правових відносинах.

У тому то й річ, що суддя Єресько орієнтувалася не на реалізацію завдань адміністративного судочинства.

Вона захистила «право» голови суду і далі знущатися наді мною, вчиняючи «формально правомірні рішення і дії керівника або роботодавця, які носять вибірковий характер, зокрема, не застосовуються до інших працівників у подібних ситуаціях та/або не застосовувалися до працівника у подібних ситуаціях раніше» (так Закон України «Про запобігання корупції» визначає нині, що може вважатися негативними заходами впливу на викривача).

Припускаю, що подбала суддя Єресько і про інтереси тодішнього очільника полтавського ТУ ДСА Івана Клочка, син якого працює суддею в тому ж Полтавському окружному адміністративному суді. Аби не псувати судово-адміністративному начальникові почесний вихід на пенсію.

Панові Клочку я неодноразово, усно та письмово, повідомляла, що Струков переслідує мене за викриття корупційного злочину, та закликала – не долучатися до цих збиткувань і не виконувати незаконні накази голови суду.

Зрозуміло, що особисто звертатися до чиновника я могла тільки в робочий час. Струков за візити до начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області виписував мені чергові «штрафи».

Голова суду вимагав від мене документального обґрунтування «поважності причин відсутності на робочому місці».

Клочко ж, «бухгалтер» у розумінні судді Єресько, відмовлявся надавати довідки чи якісь інші офіційні підтвердження того, що я перебувала в нього на прийомі. А тоді на підставі наказів Струкова і табелів про облік робочого часу не виплачував мені суддівську винагороду.

Не складна для розуміння комбінація – згодні?

На жаль, рішення судді Єресько, яка на той час уже потрапила до Верховного Суду, підтримали судді апеляційної інстанції, а потім і її колеги з Касаційного адміністративного суду.

Коли пані Єресько заявила, що всім суддям зарплатню (суддівську винагороду) виплачують «пропорційно відпрацьованому часу» (насправді, це ноу-хау, винайдене Струковим для мене), я не змогла стримати емоції та вийшла з зали конференції.

…Постановою від 4 травня 2016 року Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі головуючого судді – Канигіної Т.С., суддів – Бойка С.С., Єресько Л.О., відмовив мені у задоволенні позову до Октябрського районного суду м. Полтави (в особі його голови – Струкова О.М.) щодо відпусток.

Таким чином, суд визнав правомірними дії Струкова щодо примусового випихування мене, судді без повноважень, у відпустки (відразу – основну та додаткову) посеред зими.

Відновлення прав тоді мені вдалося добитися завдяки постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року та ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 травня 2017 року

Хоча Струков іще кілька років відмовлявся виконувати рішення суду, що набуло законної сили. Нібито голова суду, суддя з 30-річним стажем не розумів порядку виконання цього рішення.

Хто знає, якби свавільні дії Струкова отримали відкоша відразу, ще на рівні адмінсуду першої інстанції, може й глум його припинився б раніше?

…Ухвалою від 2 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача – Соколова В.М., суддів Губської  О.А.,  Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г.,  Калашнікової О.В., вирішив, що я пропустила строк для звернення до суду з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя про визнання її рішень негативними заходами впливу стосовно викривача корупційного злочину, визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди.

(Дещо про це рішення написала нещодавно.)

…Виступ пані Єресько на панелі конференції зайвий раз переконав мене: відновлювати порушені права викривачів корупції вона ментально не готова. Сутності цих правовідносин не розуміє. Утвердження справедливості не прагне. Шукає формальні зачіпки, аби захистити інтереси «системи», у цілому налаштованої вороже до викривачів.

Знову ж таки, йдеться не лише про мене.

29 жовтня 2020 року з’явилася постанова колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі відомої викривачки Ганни Соломатіної за її позовом до НАЗК про поновлення на роботі.

У цій справі пані Єресько виступила суддею-доповідачем.

…Добре, що стосовно мене НАЗК винесло другий припис. На підставі якого вже новий голова суду 9 жовтня 2020 року скасував ганебні накази Струкова, а апарат суду виправив табелі обліку робочого часу.

Якби не це, я б і досі – за кожним із безлічі «епізодів» – доводила в Полтавському окружному адмінсуді, натхненному рішеннями пані Єресько, що мала право взяти участь у публічному заході, навчанні, слідчій дії у справі мера Мамая / його колишнього заступника Трихни, в судовому засіданні у справі останнього.

І що не я, а Струков порушував Закон, відмовляючись надавати мені відповідні дозволи.

Голова суду не вбачав «виробничої необхідності» в тому. Хоча я тоді, позбавлена повноважень, судочинства не здійснювала. І мала десятки днів невикористаних через забаганки Струкова відпусток, котрими не могла скористатися.

Не беручи участі в усіх тих заходах, я б не змогла донести своєї позиції суспільству, а значить – прирекла себе на поразку (чого голова суду та інші зацікавлені особи й прагнули).

Тим часом Струков оформлював мені прогули та порушення трудової дисципліни.

А судді, Єресько та їй подібні, підставляли свавільнику в мантії турботливо плечі.

При тому, що саме «відповідач (суб’єкт владних повноважень) зобов’язаний був довести відсутність причинного зв’язку між повідомленнями про корупцію та застосуванням негативних заходів впливу або загрози таких заходів впливу» (даруйте, знову цитую постанову в справі одеського митника, де суддею-доповідачем була Мирослава Білак).

…Можливо, мій виступ зіпсував організаторам конференції свято. Що ж, викривачі такими незручними і є. Та й роки втраченого життя не повернеш. На відміну від гіркого болю несправедливості.