Україна потребує стратегії цифрового суверенітету для захисту даних, незалежності інфраструктури та національної безпеки.
Україна стоїть на порозі нового етапу цифрового розвитку — коли питання технологій перестають бути технічними й стають політичними, економічними та безпековими водночас.
Ми переходимо від фази швидкої цифровізації до фази, де потрібно визначати фундаментальні правила: хто контролює критичні дані, за якими законами вони захищені, де розміщені ключові платформи та що робить державу стійкою у цифровому середовищі. Це момент, коли цифрова інфраструктура стає такою ж важливою, як енергетична чи оборонна, — і коли саме від рішень сьогодні залежатиме технологічна незалежність країни завтра.
Цьогоріч Мінцифри затвердило дві фундаментальні цифрові стратегії: Стратегію цифрового розвитку інноваційної діяльності України (WINWIN) та Стратегію розвитку сектору електронних комунікацій.
Перша окреслює бачення України як держави‑лідера у сфері технологій і інновацій, задає напрями політики у цифровій трансформації, підтримці бізнесу та стартапів, науковців, інвесторів і міжнародного співробітництва. Друга спрямована на відновлення та розвиток комунікаційної інфраструктури, забезпечення надійного інтернет‑покриття, підвищення якості та доступності зв’язку, важливого для цифрових сервісів і безпеки.
Це — непоганий фундамент, на якому можна будувати прозору, стійку та інноваційну цифрову державу. Але цього фундаменту недостатньо.
Світ стрімко змінюється: геополітичні ризики, кіберзагрози, спроби впливу на критичні цифрові активи та залежність від зовнішніх хмарних рішень роблять питання цифрової незалежності не технічним, а стратегічним. Цифрова незалежність стає питанням не технологій, а національної безпеки.
Правова база: є, але її недостатньо
Україна вже має закон «Про хмарні послуги», ринок набув базового регулювання. Це — важливі кроки, але вони не відповідають масштабам викликів.
Існуючі обмеження на обробку даних, які належать до державної таємниці або важливих реєстрів, роблять складним використання зовнішніх хмарних провайдерів для таких даних. Це підвищує потребу у потужній національній інфраструктурі.
Більше того, у нашому законодавчому полі з початку 2024 року відсутнє навіть саме поняття “резидентства даних”— принципу, за яким дані повинні зберігатися та оброблятися саме у українській юрисдикції. А це ключовий елемент цифрового суверенітету — розуміння, де фізично знаходяться критичні дані, хто може ними управляти та які закони їх захищають.
У законі і подальших нормативних актах відсутнє чітке визначення чи вимога резидентства даних — і саме ця невизначеність стає суттєвою правовою прогалиною, яку багато професіоналів й експертів вважають такою, що підриває ідею цифрового суверенітету.
Саме тому Україні цілісна державна політика, яка забезпечить незалежність даних, керованість інфраструктури й стандарти для приватного та державного секторів.
Нам потрібна стратегія цифрового суверенітету, що підсилить здатність держави керувати власною цифровою інфраструктурою, захищати дані та формувати політику, яка працює на її інтереси й майбутнє.
Як у наших європейських партнерів?
Під час стратегічного діалогу “Цифровий суверенітет України: виклики та точки співпраці”, що об’єднав державу, бізнес, міжнародних гравців і технологічні компанії, ми побачили спільний знаменник: і Україна, і Європа залежні від закордонних хмарних сервісів. Частка ринку європейських провайдерів — всього 15%, шість найбільших хмарних постачальників у ЄС повністю дублюють американський ТОП-6.
В Україні до початку 2022 року ситуація була трохи кращою, однак масова міграція українського бізнесу до закордонних хмар з початком повномасштабного вторгнення змінила ситуацію не на нашу користь.
ЄС уже активно інвестує у власні дата центри, стимулює розвиток інфраструктури й формує політики, що зменшують залежність від зовнішніх гравців. Україні варто робити те саме — але в нашому випадку це питання не лише конкурентності, а й безпеки. Ми маємо рухатися в тому ж напрямку — але швидше.
Цифровий суверенітет — це питання майбутнього країни
Сьогодні Україна опинилася у тому історичному часопросторі, де цифрові рішення стають частиною нашої безпеки так само як оборона й енергетика. Те, що ми обговорюємо на стратегічних діалогах, те, що закладаємо у проєктах законів, має перетворитися на цілісну державну політику. Політику, яка забезпечить, що наші дані зберігаються під нашим контролем, інфраструктура працює за нашими правилами, а бізнес і держава розвиваються в єдиному безпечному цифровому просторі.
Нам потрібна стратегія, яка об’єднає державу, бізнес і суспільство навколо ідеї цифрової незалежності. І саме зараз — момент, коли Україна може закласти сильний фундамент для свого цифрового майбутнього.
