Практика протидії незаконній «реанімації» мертвих кримінальних проваджень і захист прав особи.
У практиці кримінального адвоката майже неминуче настає момент, коли він стикається з так званим «мертвим» кримінальним провадженням. Це справа, в якій досудове розслідування фактично завершилося не ухвалою суду і не вироком, а спливом процесуального часу. Строки минули, слідчих дій не здійснювалося, підозра роками не отримувала жодного розвитку, а держава фактично самоусунулась від виконання власного обов’язку - здійснювати кримінальне переслідування в розумні строки. І саме в таких провадженнях найчастіше відбувається те, що можна назвати процесуальною «реанімацією».
Раптово, після місяців або навіть років тиші, з’являється активність, виклики, повістки, клопотання про застосування запобіжного заходу, інколи навіть ініціатива щодо затримання. Усе це подається під соусом «актуалізації ризиків», «суспільного інтересу» або «необхідності забезпечення кримінального провадження». Проте за зовнішньою активністю дуже часто приховується проста річ - строки досудового розслідування давно спливли, а продовжені вони не були або були продовжені з грубими порушеннями.
Кримінальний процесуальний кодекс України не залишає тут простору для довільного тлумачення. Строки досудового розслідування - це не формальність і не рекомендація для сторони обвинувачення. Це процесуальна гарантія, яка безпосередньо пов’язана з правом особи на правову визначеність і захист від свавільного переслідування. Після спливу таких строків слідчий і прокурор втрачають право здійснювати будь-які процесуальні дії, а саме досудове розслідування вважається завершеним у силу закону. КПК не передбачає можливості «мовчазного» продовження строків, їх поновлення заднім числом або легалізації бездіяльності сторони обвинувачення шляхом пізнішої активності.
Непродовження строків досудового розслідування має чіткі і жорсткі правові наслідки. У такій ситуації будь-які подальші слідчі дії є незаконними, а процесуальні рішення - нікчемними. Це означає, що клопотання про застосування запобіжного заходу, подане після спливу строків, не просто є необґрунтованим - воно подане особою, яка фактично вже не має процесуальних повноважень у цьому провадженні. І це фундаментальна позиція, яка повинна звучати в суді.
Особливої уваги заслуговує практика подання «раптових» клопотань про запобіжний захід у справах, які роками перебували без руху. Якщо особа весь цей час не переховувалася, не впливала на свідків, не знищувала докази і не перешкоджала слідству, то твердження про наявність ризиків виглядають не як результат аналізу, а як спроба виправдати власну процесуальну бездіяльність. Запобіжний захід у таких випадках використовується не як інструмент забезпечення провадження, а як засіб тиску та демонстрації активності.
Завдання адвоката в подібних справах полягає не в емоційній реакції, а в холодному і системному процесуальному аналізі. Перш за все необхідно витребувати і перевірити всі рішення щодо продовження строків досудового розслідування, зіставити дати, повноваження посадових осіб та фактичний перебіг подій. Кожен день після спливу строку має бути зафіксований як період процесуальної порожнечі. Саме ці «порожні» проміжки згодом стають ключовими аргументами захисту.
Не менш важливо ставити стороні обвинувачення питання, на які вона зазвичай не має переконливих відповідей, а саме: чому клопотання подається саме зараз, які дії вчинялися протягом попередніх місяців, у чому полягає реальність, а не декларативність заявлених ризиків. Акцент повинен робитися не лише на фактах, а й на принципах правової визначеності, пропорційності втручання у права людини, заборони свавільного кримінального переслідування.
На жаль, судова практика показує, що не всі суди належним чином перевіряють питання строків досудового розслідування. Іноді ухвали будуються на формальному відтворенні позиції прокурора без аналізу законності самого провадження. У таких випадках роль адвоката полягає ще й у створенні якісної процесуальної фіксації порушень для апеляції, касації та, за потреби, подальшого звернення до міжнародних інстанцій.
Проблема «реанімації» мертвих кримінальних проваджень виходить далеко за межі конкретної справи. Коли держава дозволяє собі ігнорувати строки, то цим вона підриває довіру до правосуддя і формує небезпечну практику, за якої будь-яку особу можна роками тримати у стані правової невизначеності. Саме тому позиція захисту в таких справах має принципове значення.
Якщо держава пропустила строки досудового розслідування, це є проблемою держави, а не людини. Кримінальний процес не допускає виправдання бездіяльності за рахунок обмеження прав особи. І обов’язок адвоката - не дозволити, щоб незаконна «реанімація» стала звичною практикою. Право існує для того, щоб його дотримувалися вчасно, а не згадували про нього тоді, коли зручно.
