Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.

Як забезпечували позови щодо "трудових" штрафів у Дніпрі в 2018 році.

Замість вступу.

Податківці тривалий час, по праву, очолювали рейтинг державних органів, яких найбільше страшиться бізнес. Однак, останні декілька років їм “у потилицю дихає” Державна служба України з питань праці та її клони, створені при органах місцевого самоврядування. Саме “трудовики” як їх у народі називають, змушують серця бізнесменів несамовито калатати. І, як ви можете зрозуміти, справа не в любові.

Цьому сприяють багато факторів. В першу чергу, анахронічність трудового законодавства. Адже роботодавці мають дотримуватись законодавства з вичерпаним терміном придатності, законодавства, яке писалося за часів Леоніда Брежнєва в умовах політичних та соціально-економічних прагнень держави до комунізму і яке з того часу не зазнало принципових змін.

Іншим фактором страху є дуже великі штрафи - неспіврозмірні з допущеними порушеннями, які в поєднанні з широкими (читати необмеженими) повноваженнями контролерів, створюють благодатне підґрунтя для корупційних проявів.

Підігріває градус суспільної напруги й соціальна реклама.

За дуже грубим підрахунком у 2018 році дніпровськими “трудовиками” накладено штрафів на суму більше ніж 120 млн. грн. і це лише за даними Єдиного державного реєстру судових рішень. Скільки ж всього було виписано штрафів залишається загадкою.

До такої активності контролерів бізнес виявився неготовим, свідченням чому є неймовірна кількість програних судових справ. Однак, заради справедливості, варто зауважити, що під кінець 2018 року суб'єкти господарювання все ж таки змогли адаптуватися і вибудувати більш-менш ефективних захист проти атак контролерів.

Слід нагадати, що відповідальність за порушення трудового законодавства була посилена на початку 2015 року і набула вагомого значення з підвищенням мінімальної заробітної плати. Направлене таке посилення було на боротьбу з “неоформленими” працівниками та зарплатами в “конвертах”, але використовується наразі з іншою метою: в якості покарання за дріб’язкові та формальні правопорушення та наповнення бюджету, а іноді кишень чиновників.

Хочу сказати, що я не проти діяльності контролюючих органів. На них покладається важлива місія. Проте, перед тим як посилювати відповідальність за порушення законодавства його слід було б привести у відповідність до вимог часу, та, найголовніше, змінити засади контролю та повноваження контролерів, оскільки система державного контролю повинна виконувати превентивну функцію, а не караючу.

Таке сталося і з підприємством, яке я консультую. Підприємством, в якому працює в середньому 400-500 осіб і  вся заробітна плата виплачується офіційно, тобто зі сплатою всіх податків і зборів. Підприємством, яке дотримується всіх розумних в умовах нашого часу вимог трудового законодавства. Підприємством, на яке було накладено штраф у розмірі близько 12 млн. грн. Підприємством, яке через свою принциповість не погодилося платити, як би це звучало. Звісно, ми не святі, але і порушень на таку суму ми “не напрацювали”.

Розуміючи, що правда на нашому боці, ми вирішили позиватися до суду. При цьому, оскаржуючи правомірність штрафів “трудовиків” у судовому порядку варто пам'ятати, що подання позову не зупиняє їх дію. І поки ви буде судитися - штраф може бути стягнуто примусово. А якщо розмір штрафу “непідйомний” для підприємства чи підприємця, його примусове стягнення призведе до арешту рахунків та/або майна і, як результат, ваша господарська діяльність буде паралізована. Це неодмінно призведе до неефективного судового захисту, позаяк у вас не буде коштів для оплати послуг адвоката, сплати судового збору (якщо його ще не було сплачено) тощо. Тому вкрай важливо розуміти, що поразка у цій битві може призвести до поразки у всій війні.

Аби цього не допустити, необхідно домогтися встановлення тимчасової судової заборони на стягнення штрафу або як це називається в процесуальному законодавстві - вжити заходи забезпечення позову.

При цьому, покладатися лише на власну розсудливість та фортуну я та мій колега не стали і спробували спрогнозувати поведінку суддівського корпусу Дніпра, провівши доволі детальний аналіз їх рішень з цього питання. Тож,  запрошую вас у світ цікавої статистики.

Хто з суддів та на що спромігся?

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень в  2018 році суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду було розглянуто 109 заяв про забезпечення позову у справах щодо оскарження штрафів “трудовиків”. Здебільшого суб’єкти господарювання просили зупинити дію постанов та/або стягнення за ними.  Загальний розмір штрафів накладених у 2018 році, дію яких намагалися зупинити, як я вже казав, склав більше 120 млн. грн.  Результати розгляду таких заяв наступні:

Майже в шістдесяти відсотках звернень судді Дніпра відмовляли і лише приблизно сорок відсотків - були задоволені.

Поіменно зазначена статистика виглядає наступним чином:

Від чого залежали ці рішення суддів? Чому одні судді відмовляли, а інші зупиняли дію штрафів?

Вирішуючи заяви із зазначених питань судді частіше за все звертали увагу на те, чи стягується штраф в примусовому порядку. Саме від наявності виконавчого провадження на думку багатьох Дніпровських суддів залежить позитивне вирішення забезпечення позову.

Із 65 випадків відмов в забезпеченні позову виконавчі провадження не були відкриті в 59 з них. Інфографіка з цього питання наведена нижче.

Із 44 задоволених заяв, в 26 випадках заяви супроводжувалися інформацією про здійснення заходів з примусового стягнення штрафів. Зазначена статистика наведена нижче.

З огляду на викладене, якщо у вас немає відкритого виконавчого провадження, то краще не мати справ з такими суддями як Боженко Н.В., Бондар М.В., Букіна Л.Є., Верба І.О, Віхрова В.С., Дєєв М.В., Ільков В.В., Кадникова Г.В., Кальник В.В., Конєва С.О., Кононенко О.В., Кучма К.С., Павловський Д.П., Прудник С.В., Рябчук О.С., Тулянцева І.В., Царікова О.В., Чорна В.В., Юхно І.В. Скоріш за все вони відмовлять вам у забезпеченні позову.

Натомість, такі судді як Жукова Є.О., Захарчук-Борисенко Н.В., Врона О.В., Голобутовський Р.З., Єфанова О.В., Неклеса О.М., Олійник В.М., Горбалінський В.В. можуть виявитися більш лояльними і не зважатимуть на вищезазначені обставини.

Загалом позиція суддів, за якою лише відкрите виконавче провадження, ба більше, активні дії з примусового стягнення штрафу є підставою для забезпечення позову, не витримує жодної критики.  

У такий спосіб судді ставлять під сумнів ймовірність примусового стягнення штрафу, у разі відмови суб’єкта відповідальності його сплатити добровільно.

На мою думку, сама наявність виконавчого документа, а постанова про накладення штрафу є виконавчим документом, є достатньою підставою вважати, що після спливу строку для добровільного його виконання та небажання суб'єкта господарювання його оплатити, він буде поданий до органів виконавчої служби для примусового виконання. Зазначене пояснюється тим, що дискреція “трудовиків” у даному випадку досить обмежена і не звернення штрафу до примусового стягнення протягом відведеного законом строку зробить неможливим його подальше отримання. Неподання органом влади виконавчого документа до примусового виконання є правопорушенням, яким завдаються збитки державі, а тому у суду мають бути розумні сумніви  для того, щоб допустити неправомірну поведінку “трудовиків” і як наслідок відмовити в забезпеченні позову. Однак, жоден суддя, відмовляючи в забезпеченні позову з цієї підстави, не спромігся навість слова з себе “видавити” аби обгрунтувати їх.

У свою чергу, сплата значного за сумою штрафу для більшості є неможливим через відсутність таких коштів, а їх примусове стягнення, по-перше, лише збільшить рахунок до сплати на суму виконавчого збору, який одразу буде нарахований при відкритті виконавчого провадження, по-друге, паралізує роботу заявника та зробить неможливим ефективний судовий захист, адже буде накладено арешт на його кошти та майно. Таким чином, підприємство не зможе ані функціонувати та виконувати свої зобов'язання у т.ч. щодо своєчасної та повної виплати заробітної плати, ані ефективно захищатися у суді, оскільки не матиме коштів оплачувати послуги адвоката. Тим більше, всі ми розуміємо, як легко держава забирає чужі кошти, і як важко з ними розстається, навіть якщо вони їй не належать.

Більш цікавою з правової точки зору виглядає причина відмови, яка полягає в тому, що, на думку деяких суддів, зупинивши дію або стягнення штрафу суд фактично задовольнить позовні вимоги без розгляду справи по суті. Нажаль, цей висновок судді також використовували без достатньої та належної аргументації. І лише деякі судді, на моїй пам'яті всього двоє, посилалися на те, що задовольнивши заяву про забезпечення позову, суд зробить неможливим подальше стягнення штрафу у разі відмови в задоволенні позову. Такий висновок вони пояснювали аналізом наслідків не лише від не вжиття заходів забезпечення позову, але й від їх вжиття. Зокрема, оскільки строк розгляду судом спору (з урахуванням апеляційного перегляду) складає від трьох до шести місяців, а строк звернення постанови про накладення штрафу - три місяці з моменту її винесення, то у разі забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови або стягнення за нею, Держпраці втратить можливість примусового стягнення штрафу.

Дехто може зауважити, що строк пред'явлення виконавчого документу є поновлюваним або переривається у зв'язку з зупинення дії постанови про накладення штрафу. Але, хочу звернути увагу, що поновлення строку на пред'явлення виконавчого документа до виконання можливе лише стосовно виконавчих документів, які видані судом. Відсутні й правові підстави вважати, що у разі зупинення дії постанови про накладення штрафу, строк для її пред'явлення до виконання переривається.

Питання поновлення та переривання строків пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання врегульовано в ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження”, згідно з положеннями якої стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Зазначені положення кореспондуються з положеннями ст. 376 Кодексу адміністративного судочинства. Щодо інших виконавчих документів, пропущені строки поновленню не підлягають.

У свою чергу, строки пред’явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред’явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Таким чином, зважаючи на те, що спори в порядку адміністративного судочинства розглядаються, як правило, від 3 до 6 місяців з урахуванням апеляційного перегляд, забезпечивши позов суд фактично позбавляє можливості Держпраці звернути штраф до примусового виконання.

Під час аналізу суддівських ухвал ми стикалися й з труднощами "прекладу". Так, якість написання процесуальних документів у деяких суддів на дуже низькому рівні, що завдало великого клопоту аби їх розшифрувати.

Деякі судді дуже поверхнево описували аргументи заявника, без необхідної деталізації, а іноді просто копіювали шаблонні фрази з інших своїх ухвал, в яких вирішувалися подібні питання, не адаптуючи текст до обставин справи.

Деякі судді не гребували навіть позичити цілі речення та абзаци з ухвал своїх колег. Це, можливо, не так сильно спадало на очі якби разом з текстом вони не копіювали допущені синтаксичні, пунктуаційні, а іноді й орфографічні помилки.

Є судді, які взагалі не описували зміст вимог заявника, або застосовували інші способи забезпечення позову, ніж ті, які просив заявник, не мотивуючи, при цьому, жодним чином свого рішення.

Цікавою з точки зору еволюції правової позиції виглядає практика Горбалінського В.В. та Голобутовського Р.З.

До 22.11.2018 Горбалінський В.В. задовольняв лише ті заяви, в яких були наведені доводи та надані докази про стягнення штрафів в примусовому порядку, та відповідно відмовляв, коли таких доказів надано не було. Він вважав, що реальна можливість початку державним виконавцем примусового виконання постанов не може само по собі свідчити про наявність очевидної небезпеки заподіянню шкоди правам і інтересам позивача.

Однак, 22.11.2018 в ухвалі у справі № 160/8039/18 він відступив від своєї позиції і, схоже, на це вплинула судова практика  Верховного Суду (постанова від 06.11.2018 року у справі №804/3555/18 (К/9901/57721/18).

Практика судді Голобутовського Р.З. у 2018 році була менш прогнозована та послідовна.

Так, 02.08.2018 у справі № 0440/5883/18 він забезпечив позов, зупинивши стягнення штрафу за відсутності виконавчого провадження. Як вбачається з ухвали, суддя Голобутовський Р.З. визнав достатніми доводи заявника-підприємця про те, що кошти для сплати штрафу в розмірі 111 690 грн. у останнього відсутні, через що є велика ймовірність звернення штрафу до примусового стягнення, накладення арешту на банківські рахунки, рухоме та нерухоме майно, що істотно ускладнить господарську діяльність підприємця, а також завдасть істотної шкоди діловій його репутації, адже інформація про перебування під арештом майна являється відкритою інформацією.

Згодом, 09.10.2018 у справі №160/7526/18 суддя Голобутовський Р.З. приймає діаметрально протилежне рішення за аналогічних обставин. Різниця лише в тому, що сума штрафу була майже в 2 рази більша за штраф у попередній ситуації. Підставою для такого рішення було те, що заява про забезпечення позову містить лише припущення, за якими підприємець вважає, що захист його прав, свобод та інтересів буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Дива-дивні, адже перша справа також будувалась на припущенні - припущенні, що штраф буде стягуватись в примусовому порядку, припущенні, що це завдасть непоправимої шкоди матеріальним правам та діловій репутації підприємця. Достеменно пан суддя не знав і не міг знати чи відбудеться це. А тому питання залишається відкритим: чому за одних і тих же обставин суддя Голобутовський Р.З. приймає різні рішення?

Загалом багато суддів полюбляє посилатися на припущення, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Проаналізовані ухвали про відмову в забезпеченні позову, дають можливість дійти висновків, що більшість суддів Дніпра при вирішення цих питань використовували критерій переконливості доказів, замість критерію високої ймовірності. Тобто мова йде про використання не належного для даної категорії питань критерію (стандарту) оцінки доказів й відповідно про помилковість прийнятого рішення.

Адже для того, щоб забезпечити адміністративний позов, достатньо дійти висновку, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі або є ризик невиконання рішення суду у разі задоволення позову. Таким чином, докази не обов’язково повинні переконувати у тому, що таку шкоду буде неодмінно заподіяно або ризик спрацює. У свою чергу, критерій переконливості обов’язково повинен бути дотриманий у судовому рішенні за результатами розгляду справи. Для встановлення обставин у справі при її вирішенні необхідно, щоб докази однієї сторони переконували (упевнювали) у наявності цих обставин більше, ніж докази іншої сторони переконували у протилежному.

Для ухвалення процесуальних рішень часто достатньо дотримання таких критеріїв, як «припущення», «висока ймовірність». На превеликий жаль, не всі судді Дніпра знають або пам'ятають про це.

Коли, як правило, заявники просили забезпечити позов?

Здебільшого заяви подавались разом з позовом або після звернення до суду. Останнє пов'язую з невиправданою надією на те, що “трудовики”  не звернуть штрафи до примусового виконання. І лише незначна частина бізнесу діяла на випередження і зверталася до суду із заявами про забезпечення позову до подання самого позову. Нагадаю, що задоволення такої заяви вимагає подання позову до суду протягом 10 календарних днів з моменту постановлення відповідної  ухвали суду, інакше заходи забезпечення скасовуються.

З цієї статистики вибивається лише один випадок, який неможливо та неприпустимо не помітити: забезпечення позову з ініціативи суду. На такий крок “наважився” суддя Голобутовських Роман Зіновійович і не лише “наважився”, але й, як того вимагає закон, обґрунтував його.

Наведена статистика проілюстрована на наступній діаграмі.

Замість висновків.

В якості висновків з викладеного матеріалу, слід надати наступні рекомендації, які можуть стати у нагоді особами, які будуть намагатися зупинити дію штрафів:

1. Подавайте заяву про забезпечення до подання позову. Це надасть вам можливість у випадку відмови “не оббивати пороги” апеляційної інстанції, витрачаючи дорогоцінний час, а подати заяву повторно, яка з дуже великою ймовірністю потрапить до іншого судді, можливо більш лояльного. Подаючи ж заяву разом з позовом або після відкриття провадження у справі, ви позбавляєтесь можливості “обрати” іншого суддю, у разі відмови в задоволенні заяви, адже всі процесуальні заяви будуть підлягати розгляду суддею, у провадженні якого перебуває ваш позов.

2. У заяві про забезпечення позову не намагайтеся посилатися на очевидну протиправність постанови про накладення штрафу в якості підстави для її задоволення. Як показує практика, це заздалегідь провальний варіант. Краще прямо написати, що підставою для задоволення заяви НЕ є очевидна протиправність винесеної постанови про накладення штрафу. Хоча в мене були випадки, коли судді за подібної фрази, все одно незважали на це і намагалися мене запевнити, що саме на цю підставу я й посилався.  Але можливо це мені траплялися якісь неправильні судді, які виносять неправильні рішення. Тим не менш, краще одразу розставити всі крапки над “і”.

3. Якщо заява про забезпечення позову обґрунтовується недостатністю коштів для сплати штрафу, то не зайвим буде надати цьому підтвердження: баланс, декларація про доходи тощо. Також, опишіть соціально-економічний ефект від припинення господарської діяльності, яке неминуче станеться у разі сплати надмірного штрафу  (звільнення працівників, недоотримання податків бюджетами різних рівнів, тощо), а також вкажіть про неможливість ефективно захищати свої права у суді через те, що не в змозі будете оплатити послуги адвоката.

4. Якщо у Вас вже відкрито виконавче провадження або вже вчиняються виконавчі дії, надайте відповідну постанову. Якщо ж штраф не звернено до примусового виконання, обгрунтуйте високу ймовірність звернення “трудовиків” до виконавчої служби, тим, що державний орган не може вчинити інакше,  оскільки така поведінка буде неправомірною і матиме наслідком нанесення збитків державі. Розумний, і це ключова характеристика, суддя має зважити на це, і, у разі відмови, обгрунтувати, чому така поведінка “трудовиків” можлива і правомірна, а це, на мій погляд, буде вкрай важко зробити. Також не зайвим буде підкріпити свої аргументи, практикою Верховного Суду (постанова від 06.11.2018 року у справі №804/3555/18 (К/9901/57721/18), який за відсутності відкритого виконавчого провадження визнав належним та можливим забезпечення позову “трудовиків”.

5. Просіть у суду забезпечити позов у різні способи: шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу, зупинення стягнення штрафу та забороною Держпраці вчиняти дії по стягненню штрафу тощо. Наразі, не існує одностайної позиції у який спосіб належить забезпечувати такі позови.

Терпіння та наснаги вам, колеги!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net