A. Зниження витрат Сил оборони на розвиток (створення нових, розширення існуючих) та підтримку виробничих потужностей, розпорошуючи витрати на тривалі виробничі процеси (economies of scale), частково компенсуючи витрати експортними продажами;
B. Генерування прибутку, за рахунок чого можливо здійснювати НДДКР (дослідження та розробки);
C. Отримання інформації щодо вимог збройних сил інших країн – задля вдосконалення власного ОВТ та розроблення нових зразків; і
D. Зменшення фінансового впливу оборонних витрат на власну економіку шляхом зменшення витрат та припливу іноземної валюти.
Тому вітчизняна оборонна промисловість повинна мати доступ до міжнародного ринку задля сприяння підвищенню рентабельності та зменшенню собівартості одиниці продукції, виробленої для власних Сил оборони.
На стратегічному рівні експорт озброєння та військової техніки може сприяти досягненню взаємодії між збройними силами союзних або дружніх країн.
Це також слугує інструментом в сенсі отримання більшої незалежності в зовнішній політиці від провідних країн.
---------------------------------------------
Продавати чи ні ?
Питання - чи є важливим здійснення певної експортної операції - повинне розглядатися у світлі наступних факторів:
1. Стратегічні міркування: чи будуть в стратегічних інтересах України конкретні експортні та подальші довгострокові зв'язки з відповідною країною, та які стратегічні наслідки та альтернативні витрати (витрати упущеної вигоди або витрати альтернативних можливостей)?
2. Політичні міркування. Чи буде конкретний експорт чинити вплив на зовнішньополітичну позицію України, як буде сприйматися Україна, і які наслідки такого експорту?
3. Економічні міркування. Яка вигода від конкретного експортного контаркту для всієї економіки країни, та чи буде економічна альтернативна вартість, оскільки контракт може негативно впливати на відносини з іншими країнами?
4. Промислові міркування. Значення конкретного експорту для оборонної промисловості, та який позитивний (або негативний) потенціал це має?
---------------------------------------------
Іноземний приклад
Важливо також розуміти, що практично у всіх країнах, які мають оборонну промисловість, існує потужна державна підтримка експортних зусиль для цієї галузі саме завдяки викладеним вище перевагам. Що стосується основних країн, що виробляють озброєння та техніку, то ця підтримка зосереджена на найвищому рівні – Президент, Прем’єр-міністр та Кабінет Міністрів в цілому, Парламент.
Крім того, більшість основних країн, що виробляють озброєння, мають урядові установи та відомства для полегшення та підтримки експорту зброї.
Наприклад в США є кілька експортних програм, якими керує Департамент оборони:
1. Програма "Іноземне оборонне фінансування" (FMF) фінансує закупівлю американського обладнання дружніми країнами;
2. Програма "Іноземні оборонні продажі" (FMS) відповідальна за реалізацію угод між урядом США та урядами інших країн, а іноді між компаніями США та іноземними урядами;
3. Програма "Надлишкове військове майно" (EDA) дозволяє продавати надлишкове обладнання дружнім країнам;
5. Агентство співпраці з оборонної безпеки (DSCA), реалізує програму FMS, а також відповідає за надання допомоги американським компаніям у зарубіжних країнах.
В інших країнах: Великобританія - The Defence and Security Organisation of the Department for International Trade (DSO DIT); Росія - Rosoboronexport; Франція - The Direction du développement international (DI) та The Défence Conseil International (DCI); Швеція - The Swedish Defence Matériel Administration (FMV); Турція, Автралія і т.д.
---------------------------------------------
Українські реалії
Україна повинна забезпечувати пряму та суттєву підтримку свого оборонного експорту, включаючи розробку та впровадження системи продажів оборонних товарів між урядами України та країн-партнерів, подібно до системи, що використовуються десяткою найбільших країн-експортерів зброї.
Міжнародне співробітництво з питань національної безпеки відповідно до ЗУ «Про національну безпеку України» здійснюється під загальним керівництвом Президента України.
З метою підвищення ефективності військово-технічного співробітництва України з іноземними державами Указом Президента України від 8 липня 2000 року № 868 був утворений Комітет з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України (персональний склад Комітету), на який були покладені функції розроблення пропозицій і рекомендацій щодо концептуальних засад, пріоритетних напрямів державної політики, з інших питань військово-технічного співробітництва з іноземними державами та експортного контролю, забезпечення політичних, економічних та військових інтересів України в цих сферах.
-готує рекомендації щодо посилення державного протекціонізму у сфері військово-технічного співробітництва;
-аналізує ефективність державного регулювання діяльності у сфері військово-технічного співробітництва та експортного контролю і розробляє пропозиції щодо його вдосконалення;
-виробляє рекомендації щодо координації дій на міжнародних ринках озброєнь, військової та спеціальної техніки органів виконавчої влади і суб'єктів здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання;
-опрацьовує пропозиції щодо вдосконалення системи державного експортного контролю з метою спрощення процедур такого контролю та інш.
Поряд з цим в країні досі не прийнято закон про військово-технічне співробітництво, який повинен визначити основні принципи державної політики та правові засади військово-технічного співробітництва, його види, способи державного регулювання, напрями державного контролю у сфері військово-технічного співробітництва, а також повноваження учасників та суб’єктів військово-технічного співробітництва. Проект закону зареєстровано в ВРУ ще в 2016 році. Зміст проекту закону потрібно переглянути, а закон - терміново прийняти.
Подібно до прикладу деяких країн, в Україні було створено конгломерат підприємств – Державний концерн “Укроборонпром” «з метою забезпечення ефективного функціонування та управління суб’єктами господарювання державного сектору економіки, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами». При цьому на Концерн покладено, серед іншого, наступні завдання:
- здійснення централізованого регулювання, контролю та координації діяльності учасників Концерну, зокрема тих, які в установленому порядку одержали право на експорт, імпорт продукції та послуг військового призначення та подвійного використання, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю;
- сприяння підвищенню ефективності використання і розвитку експортного, виробничого та науково-технічного потенціалу учасників Концерну;
- створення експортно-орієнтованих структур в оборонно-промисловому комплексі, розроблення документів, необхідних для їх створення, а також розроблення і реалізація маркетингових стратегій в інтересах зазначених структур;
- освоєння міжнародних ринків озброєння, військової та спеціальної техніки, проведення маркетингових досліджень, зокрема із залученням на договірній основі представників інших підприємств та організацій та інш.
Отже в Україні існують структури, які відповідальні за державне лобіювання експорту оборонної продукції на зовнішніх ринках. Питання лише в ефективності функціонування цих структур.
