Доцільність покладення легату на державу

      Вітчизняне законодавство гарантує заповідачу різні за своєю сутністю права, яким в свою чергу притаманний майновий або особистий немайновий характер. Чи дозволено згаданому суб’єкту цивільно-правових відносин в своєму заповіті встановити легат на користь держави? 

      Станом на сьогоднішній день, офіційна доктрина спадкового права охоплює чимало малоз’ясованих питань. Зокрема наразі в юридичній літературі присутні поодинокі розвідки про з’ясування доцільності включення до когорти легатаріїв окремих учасників правових стосунків, одним з яких в свою чергу є держава. Ознайомимося детальніше з непростим змістом таких праць.  

       Як наголошує Л. Шевчук, заповідач може в своєму заповіті встановити легат на користь держави. Наведену точку зору вказаний вчений намагається довести за допомогою таких суджень. 

       Чинне законодавство закріплює, що відказоодержувачами можуть бути особи, як ті, що належать, так і ті, що не належать до когорти спадкоємців за законом. Тобто, відказоодержувачем є особа, що входить до кола спадкоємців за законом,  утриманець померлого, будь-яка стороння особа чи держава [1, с. 152]. 

        Крім Л. Шевчук, концепцію про доцільність встановлення заповідачем легату на користь держави в своїх працях схвалюють інші науковці. Такими вченими, наприклад, є: М. Барщевський [2, с. 81], В. Дроніков [3, с. 91] та ін. 

      На нашу думку, заповідач може покласти на спадкоємця обов’язок виконати легат на користь держави. Доцільність вказаного підходу ми спробуємо довести за допомогою таких доводів. 

       По-перше, національним законодавством передбачено дуже широкий перелік різних за своїм юридичним статусом учасників цивільно-правових стосунків, яким в свою чергу гарантовано право на отримання вигоди, охопленої легатом. Зокрема у відповідності до вказівки, яка передбачена ч. 2 ст. 1237 ЦК України, відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до когорти спадкоємців за законом [4]. 

       Держава за своєю суттю є одним з особливих учасників цивільних відносин. Зазначеного суб’єкта публічного права вітчизняним законодавцем не включено до юридичного складу жодної з 5-ти передбачених ст. ст. 1261-1265 ЦК України черг спадкоємців за законом [4]. 

      По-друге, незалежна Україна за своєю суттю є постсоціалістичною державою. 

Якісна та своєчасна трансформація її в демократичну країну європейського типу потребує від численних осіб обдуманого залучення ними до наведеного процесу не тільки інтелектуальних, а й майнових ресурсів. 

      Порядні громадяни суверенної України, бажаючи принести їй значну користь, здійснюють різні за своєю суттю діяння. Зокрема вищенаведені особи вчиняють ті чи інші правочини, безпосереднім предметом яких в свою чергу є отримувана їхньою соборною Батьківщиною майнова вигода. 

    Таким чином, враховуючи зазначені доводи, держава може бути легатарієм. Тобто, вказаний учасник правових відносин, не будучи спадкоємцем за законом, водночас володіє правом на отримання у власність або в користування вигоди, що в свою чергу охоплена спеціальним розпорядженням - легатом. 

  

ЛІТЕРАТУРА 

  

1.    Шевчук Л. В. Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві: Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 // Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2001. – 223 с. 

2.    Барщевский М. Ю. Если открылось наследство. – М.: Юрид. лит., 1989. – 182 с. 

3.    Дроников В. К. Наследственное право Украинской ССР. – К., Вища шк., 1974. – 160 с. 

4.    Цивільний кодекс України від 16 січня 2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.