Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ

Кінець моделі "танки й нафта" - військові витрати розхитують економіку - або чому Китай не рятує

Росія довгий час демонструвала одні з найвищих темпів зростання серед провідних економік завдяки масивним військовим витратам та нафтовому експорту. Проте зараз виробнича активність скорочується найшвидшими темпами за понад три роки, продажі нових автомобілів падають майже на третину, а споживачі жорстко економлять на фоні високої інфляції та напруженого бюджету. Ці виклики, поєднані з військовими витратами понад 6 % ВВП і обмеженими можливостями компенсації санкцій через перенаправлення нафти до Китаю, можуть стати каталізатором глибокої рецесії в разі нових шоків.

Що відбувається зараз?

• Виробнича активність знижується, а в червні скоротилася найшвидшими темпами за понад три роки, – ідеться у аналітичних матеріалах The Wall Street Journal.
• Продажі нових авто впали майже на 30% порівняно з минулим роком.
• Споживачі економлять, інфляція залишається високою, бюджет напружений.
• Компанії – від тракторів до меблів – урізають виробництво.
• Центральний банк готується знизити базову ставку після червневого рішення.

Чому це важливо?

• Військові витрати перевищують 6% ВВП (найвищий показник з часів СРСР) і складають близько 40% усіх державних витрат.
•  Перенаправлення нафтогону до Китаю допомогло згладити удар санкцій, але зростання обмежене.
• Будь-яке посилення санкцій або падіння цін на нафту може запустити реальну кризу.

Що далі?

• Кремль прогнозує бюджетний дефіцит щонайменше ще два роки.
• Захід може наростити тиск новими санкціями.
• Росія ризикує більше не мати ресурсів для тривалої війни в Україні.

На ранніх етапах війни президент росії налаштував країну на затяжне протистояння. Він переорієнтував економіку задля випуску рекордної кількості танків і гаубиць, а для формування масової армії запропонував контрактні бонуси на рівні річної заробітної плати. У пікові моменти щодня понад тисячу новобранців йшли на фронт.

У травні 2025 року у The Wall Street Journal з’явився комнетар, що росії необхідно й надалі покладатися на військову промисловість, яка стала основним двигуном економічного зростання. За словами старшого наукового співробітника Центру аналізу європейської політики Олександра Коляндра, у короткостроковій перспективі зменшити військові витрати країна не зможе, адже в останні роки оборонна галузь отримала багатомільярдні стимули для розширення виробничих ліній і безперервної роботи у 24-годинному режимі. Ці вливання підвищили зарплати – аби конкурувати з військовими виплатами – та покращили рівень життя тисяч людей у віддалених і малозабезпечених регіонах.

Рішення Кремля перетворити військову промисловість на головний локомотив економіки означає суттєву зміну пріоритетів: тепер процвітання країни залежить від безперервного виробництва озброєнь і постачання фронту. Підвищені зарплати й активне поширення контрактів могли короткостроково зміцнити соціальну стабільність, але надають важеля владі утримувати суспільство у стані воєнної мобілізації. Така економічна модель є радше пасткою, ніж стратегічним вибором: без відновлення цивільних виробництв і диверсифікації галузей вона прирікає росію на затяжну залежність від оборонних замовлень. Вихід із цієї колії вимагатиме величезних інвестицій у технології, інфраструктуру й освіту – але за нинішніх санкцій і політичного курсу це видається малоймовірним.

Росія опинилася в економічній пастці: модель «зростання через танки й нафту» вже виснажується. Падіння виробничої активності, обвал продажів авто та стрімке зростання витрат на оборону вказують на те, що колишній драйвер зростання перетворився на тягар. Бюджетний дефіцит, високі ціни та нерозвинені цивільні галузі загрожують країні глибокою рецесією, якщо зовнішні шоки – нові санкції чи обвал цін на сировину – посиляться.

Без капітальних інвестицій у диверсифікацію економіки, модернізацію інфраструктури й розвиток людського капіталу росія ризикує втратити можливість продовжувати війну на тому рівні, до якого її готував Кремль. Замість розбудови мирного майбутнього залежність від військово-промислового комплексу лише зміцнить циклічність криз і посилить соціальні напруження. Єдиний шлях уперед – поступовий відхід від монопрофільності на користь інновацій і відновлення цивільних виробництв, але для цього потрібна фундаментальна перебудова політичних та економічних пріоритетів.