Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється?
Життєстійкість – це не те, з чим людина народжується.
Це не талант і не характерна риса. Це внутрішня здатність адаптуватися до складних обставин, знаходити сенс попри втрати й невизначеність, поступово повертатися до життя після болю. Вона формується в досвіді, через зустрічі з кризами, через зв’язок з іншими людьми, через підтримку і прийняття.
Життєстійкість - це соціальний ресурс
У часи тривалих викликів, особливо у воєнні роки, потреба в життєстійкості стала майже універсальною. Якщо раніше йшлося про окремі випадки життєвих труднощів, то сьогодні мільйони людей водночас перебувають у стані втрати, стресу або хронічної тривоги. Щоранку суспільство прокидається в умовах невизначеності. І саме в цьому середовищі життєстійкість перестає бути лише особистою навичкою і стає соціальним ресурсом.
Психологи описують життєстійкість як поєднання кількох компонентів: усвідомлення власних емоцій, навички саморегуляції, наявність підтримуючих стосунків, відчуття сенсу, гнучке мислення. Все це можна розвивати, навіть якщо на певному етапі людина почувається виснаженою або спустошеною. Більше того, життєстійкість не означає уникнення болю чи заперечення страху. Вона передбачає наявність внутрішнього простору, де ці почуття можна визнати й прожити і водночас не зникнути в них.
Дослідження у сфері ментального здоров’я вказують: люди, які мають навіть мінімальні навички емоційної самодопомоги або хоча б одну підтримуючу людину поряд, краще переживають кризи. У цьому сенсі життєстійкість – не героїзм, не ідеальна поведінка, а здатність залишатися в контакті зі своєю вразливістю, не втрачаючи при цьому прагнення до життя.

У суспільстві, що переживає колективну травму, життєстійкість виконує ще одну важливу функцію: вона об’єднує. Люди починають говорити про складне, підтримувати одне одного, шукати нові формати спільної дії. Навіть коротка розмова, звичайна присутність поруч, увага без порад: усе це може стати поштовхом до відновлення.
Не менш важливо, що життєстійкість не заперечує слабкості. Вона приймає її як частину людського досвіду. І саме в цьому глибока її цінність. Адже суспільство, яке вміє турбуватися, визнавати біль і працювати з ним – не втрачає майбутнього.
У найтемніші періоди ми не завжди можемо змінити обставини, але можемо змінити те, як ми до них ставимося. Коли людина усвідомлює, що її реакції нормальні, що вона не одна, що навіть після втрати можливе життя – це вже акт внутрішньої сили. Це і є прояв життєстійкості.
Життєстійкість дозволяє залишатися людьми в часи надлюдських викликів
У щоденній взаємодії з близькими, у роботі з дітьми, у розмовах із самими собою ми можемо плекати цю здатність. І саме вона дозволяє залишатися людьми в часи надлюдських викликів.
Тому цілком закономірно, що саме в Україні – країні, яка вже стільки років щодня проживає травму, втрати й боротьбу, з’явився запит на такі простори підтримки, які називають Центрами життєстійкості.
Це не клініки, не притулки і не кабінети «для обраних». Це простори, куди може звернутися будь-хто: мати з дитиною, яка щойно приїхала з прифронтового міста; чоловік, який пережив полон і не знає, як повернутись до себе; підліток, якому страшно щось розповісти вдома. У Центрах працюють психологи, соціальні працівники, юристи. Але найголовніше – там працюють люди, які вміють бути поруч і давати опору без осуду й умов.

Знаєте, я часто думаю про те, що життєстійкість – це не про те, щоб завжди триматися або не плакати. Це про здатність не зникати з власного життя, навіть коли важко. Про вміння залишатися собою, не відмовляючись від мрій. Це не броня і не байдужість – це, навпаки, жива, гнучка внутрішня опора, яка дозволяє витримати і не втратити себе.
Центри життєстійкості – це відповідь суспільства, що вчиться не лише вистоювати, а й дбати про себе. Тому я переконана, що такі місця мають бути у кожній громаді, особливо в регіонах, де доступ до психологічної та соціальної допомоги є обмеженим, а потреба – критично високою.
Життєстійкість, якою ми так пишаємось, потребує системного підживлення
І коли вона посилюється не лише на рівні окремої людини, а й через простір, фахову підтримку, щире ставлення – вона перетворюється на суспільну силу, яка здатна витримати навіть найтяжчі часи.
- Журнал засідання як ключ до перевірки правомірності негласних слідчих дій Діна Дрижакова вчора о 14:10
- Самосаботаж: коли твій найбільший ворог – це ти сам Олександр Скнар вчора о 14:00
- Бюджет-2025: "закордон нам допоможе" Любов Шпак вчора о 13:33
- Революція безпеки Валентин Митлошук вчора о 10:20
- Кабмін-шатл: змінилися крісла, але не пілоти Дана Ярова 14.07.2025 17:12
- HR-документообіг: коли кожна хвилина – це репутація Олександр Вернигора 14.07.2025 16:52
- ЗЕД і валютний контроль у 2025 році: що варто знати бізнесу Юлія Мороз 14.07.2025 15:05
- Виклики і успіхи у врегулюванні авіаційних страхових спорів Сергій Дзіс 14.07.2025 14:32
- Що означає URC2025 у Римі для енергетики України та ЄС: підсумки та аналітика Ростислав Никітенко 14.07.2025 11:11
- Молдавський експеримент: коли іноземні експерти замінюють народний суверенітет Юрій Григоренко 14.07.2025 10:19
- Заметки по итогам Римской конференции: вопросы возрождения Украины Вільям Задорський 13.07.2025 18:59
- Что меняется в отсрочке для преподавателей: разбор законопроекта №13193 Віра Тарасенко 13.07.2025 15:30
- Що означає історичне рішення ЄСПЛ у справі "Україна та Нідерланди проти росії" Юлія Овчинникова 12.07.2025 20:59
- Пенсійна рулетка Андрій Павловський 11.07.2025 19:35
- Чому у відпустках приймають рішення про звільнення? Ольга Малахова 11.07.2025 17:10
-
Американці отримали контроль над одним з найбільших зернових терміналів в Одесі
Бізнес 56201
-
50 000 грн при народженні та 7000 грн щомісяця: уряд схвалив нову підтримку родин з дітьми
Фінанси 12835
-
У медзакладах Києва відбулися обшуки: БЕБ розслідує махінації з eHealth – фото
Бізнес 8593
-
На Київщині запустять зразкові автобусні маршрути: пілот – до Білої Церкви
Бізнес 7221
-
Zeekr зникне з Нью-Йоркської біржі: Geely викуповує компанію повністю
Бізнес 6911