Окремі аспекти випробувального строку кваліфікованих робітників

   Суб’єктному складу безпосередніх учасниківтрудових відносин властиві відповідні ознаки. Зокрема він охоплює різних засвоїм юридичним статусом осіб, які володіють правами, гарантованими їм, а такожвиконують обов’язки, покладенимина них. Одними зі згаданих суб'єктів є кваліфікованіробітники. Чи може працедавець застосувати до цих працівників випробувальнийстрок, тривалість якого в свою чергу становить 2 календарних місяці? 

   Правове регулювання вищевказаного питання відбувається задопомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудовихвідносин, які функціонують щодо випробувального строку кваліфікованогопрацівника, здійснюється: Головним законом Українського народу (КонституціяУкраїни від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – КонституціяУкраїни)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)). 

      Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.  

    Схожу за свої змістом норма права вміщуютьв собі інші законодавчі акти, що в свою чергу охоплюють юридичні нормивітчизняного трудового права. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що правогромадян України на працю, -  тобто їхправо на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державоюмінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії,роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою. 

    Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особамизгаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішилипопрацювати зобов’язані вчинити відповідні діяння, які в свою чергу повиннівідповідати юридичним нормам, закріпленим національним законодавством, а такожморальним імперативам, загальновизнаним в демократичному суспільстві. Про щосаме йде мова?  

 

    Той чи інший працівник реалізовує правона працю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належнезакріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України. 

   Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст.26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодоюйого сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, якайому доручається. 

 Вказаній умові властива відповіднатривалість, що повинна бути розумною. Зокрема згідноз ч. 1 ст. 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті працівника нароботу, якщо інше не передбачає національне законодавство, не повиненперевищувати трьох календарних місяців, а в окремих випадках, за погодженням,досягнутого працедавцем з відповідним виборним органом первинної профспілковоїорганізації, - шести календарних місяців. 

    Але треба пам’ятати про те, що даномуправилу властиві істотні винятки. Зокрема ч. 2 ст. 27 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що строк випробування, який треба застосовуватипри прийнятті на роботу робітників, не повинен перевищувати одного календарногомісяця.

    Такимчином, працедавець, укладаючи трудовий договір, не може вчиняти відповідні діяння,що за своєю сутністю є аморальними та неправомірними.  Зокрема зазначеному учаснику трудових відносинзаборонено застосовувати до кваліфікованих робітників, що в свою чергупідписали вищезгадану угоду, випробувальний строк, тривалість якого становить 2календарних місяці.