Окремі аспекти правового статусу, що гарантований працедавцю

    Правовий статус, що гарантований найманим працівникам, включає в себе різні за своєю суттю права та обов’язки, які є майновими або немайновими. Наприклад, вказані особи, працюючи працедавця будь-якої форми власності, водночас повинні дотримуватися трудової дисципліни. 

 

    В окремих випадках, не зважаючи на загальноприйняті правила поведінки, наймані працівники з тих або інших причин не виконують згадані обов’язки. Зокрема деколи вищезазначені учасники трудових правовідносин вчиняють відповідні дії, що суперечать юридичним нормам та моральних імперативам. Наприклад, в робочий час вищезгадані особи вчиняють без поважних причин грубий дисциплінарне проступок, який в свою чергу називається «прогулом». Чи зобов’язаний працедавець звільняти вказаних суб’єктів трудових відносин за умисне вчинення ними такого діяння?  

    Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, одним з безпосередніх суб’єктів яких є найманий працівник, що не перебував на своїй роботі більше 3-ох астрономічних годин  з неповажних на те причин, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).  

    Україна, в особі уповноважених нею центральних і місцевих органів влади, забезпечує якісну охорону різних за своєю юридичною суттю прав та свобод, які вітчизняним законодавством гарантовано фізичним особам, що працюють за строковим чи безстроковим трудовим договором на підприємстві, установі організації будь-якої форми власності, а також в фізичних осіб-підприємців. Зокрема згідно з ч. 6 ст. 43 Конституції України кожному з таких працівників гарантується належний захист від незаконного звільнення.  

    Чіткий зміст вищевказаної норми в частині розірвання трудового договору з найманим працівником, який вчинив прогул з причин, що в свою чергу не є поважними, конкретизується іншими законами. Як це розуміти?  

   Вітчизняне законодавство гарантує працедавцю різні за своєю суттю права. Зокрема згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вказана особа може розірвати не тільки строковий трудовий договір, термін чинності якого не завершився, а й трудовий договір, укладений на невизначений термін, у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше 3-х годин протягом робочого дня) без причин, що за своєю сутністю не є поважними.  

   Отже, чіткому змісту вказаної норми властивий диспозитивний характер. Вищезазначене судження пояснюється тим, що працедавець не зобов’язаний, а має право розірвати трудовий договір, який є строковим чи безстроковим, з найманим працівником, що в свою чергу визнаний винним у вчиненні прогулу з причин, яким не притаманний поважний характер.