1 вересня для дітей з особливими потребами

Інклюзивна форма освіти сьогодні – нові можливості чи нездійсненна мрія

Кабінет міністрів ухвалив рішення про продовження адаптивного карантину в Україні ще на один місяць – до 31 серпня 2020 року. Але точно не відомо, коли та в яких регіонах почнеться навчання, чи саме з 1 вересня. Цим питанням переймаються всі батьки дошкільнят та школярів. Але серед них є і ті, кого турбують дещо інші проблеми. Це батьки особливих дітей.

Діти з особливими потребами. Від самого народження вони відчувають на собі несприйняття світу. Мізерна забезпеченість, відсутність елементарних пристосувань соціально-побутового характеру, не адаптованість медичних і навчальних закладів.  Так вже склалося, що одного разу позбавлені природою деяких звичайних людських можливостей, вони заразом все життя вимушені терпіти несприйняття оточення. 

До тих пір, поки дитинка з батьками, вони захищають її від негативу. Але, рано чи пізно, діти мають стати частиною суспільства, і цей період здебільшого, починається з освітніх закладів. На даний час освіта особливих діток перебуває в стадії реформування.  

Пропоную розібрати деякі аспекти цієї реформи і почнемо з визначення. Інклюзивне навчання – це система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

А тепер про «гарантії» та «недискримінацію».

Нормативно-правова база. У 2018 році Законом України від 6 вересня 2018 року № 2541-VII внесено зміни до низки освітніх нормативно-правових актів та законів України, які по суті передбачають те, що з першого січня 2019 року діти з особливими потребами мають право на навчання у загальноосвітніх закладах, а батьки дітей з інвалідністю матимуть змогу обирати, чи віддавати дитину на навчання в загальноосвітній заклад, чи довірити її навчання і реабілітацію інтернатним закладам для дітей з особливими потребами, які в МОН поки вирішили не ліквідовувати. Реформа інклюзивної освіти досі триває.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про освіту» у разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків до закладу освіти інклюзивна група або клас утворюється в обов’язковому порядку незалежно від форми власності та підпорядкування.

Іншими словами всі школи та садочки відкрили свої двері особливим діткам. Прекрасні зміни й мета чудова, але що далі.

Механіка реалізації цього процесу мене приголомшила. 

По-перше, кількість. Для забезпечення ефективності освітнього процесу в інклюзивних групах кількість дітей з особливими освітніми потребами має становити не більше трьох осіб, зокрема:

одна - три дитини з числа дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку, зниженим зором, слухом, легкими інтелектуальними порушеннями тощо;

не більше двох осіб з числа дітей сліпих, глухих, з тяжкими порушеннями мовлення тощо;

не більше однієї дитини із складними порушеннями розвитку.

По-друге, особливі умови. Освітні заклади мають забезпечити маленькі класи, індивідуальний підхід, увагу і турботу вчителя, а також, зокрема, безперешкодний доступ до 1-го поверху, пандуси, кнопки виклику, інформаційні вказівники, ліфти та підйомники, спеціально обладнані туалетні кабіни тощо. А також наявність шкільних автобусів, відповідних фахівців з навчання, в тому числі жестовою мовою, шрифтом Брайля.

Кошти. Профінансувати це повинна місцева влада через субвенцію з держбюджету, відповідно до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами, затвердженої постановою КМУ від 14.02.2017 №88.

А тепер давайте об’єктивно оцінимо ситуацію.

Для того, щоб особливі дітки комфортно інтегрували у суспільство, воно, суспільство, перш за все, має бути готовим їх прийняти. Маю на увазі політику держави на формування у людей правильних поглядів, культури сприйняття. Потрібно готувати перш за все доросле населення, бо деякі з цих дорослих, виховуючи своїх дітей, не пояснюють значення таких речей, як толерантність, допомога, недискримінація. А потім маємо булінг та інші неприємні наслідки і дивуємось, звідки. За відсутності таких соціальних заходів, маємо зворотний ефект: несприйняття, насмішки, знущання. Це реалії, які відбуваються між здоровими дітьми. А якщо до них попаде особлива дитина?

Про технічну готовність закладів говорити не доводиться. Ну які ліфти? Де пандуси? В якому стані туалети? Люди, про що ми говоримо. Нашим школам та садочкам по 40 з лишніх років, їх технічні можливості ніколи в житті цього не передбачали. Шкільні автобуси – взагалі космос. То що далі? Можемо реалізувати ці зміни?

І на останок, уявімо, що у звичайному до цього класі з’явиться три дитини із зоровими, слуховими чи психічними вадами. Хто із вчителів буде готовий з ними працювати, враховуючи і відповідну професійну підготовку і відповідний рівень зарплатні. Запитайте у керівництва звичайної загальноосвітньої школи, чи є у них фахівці по роботі з особливими дітьми, і не забудьте запитати про жестову мову і шрифт Брайля.

І ви отримаєте чітку відповідь про те, що всі ці зміни із нашими реаліями не мають нічого спільного.

А між тим, потрібно зауважити, що багато таких особливих квіточок нереально обдаровані світлі дітки і, зазвичай, їх інтелектуальним здібностям може позаздрити не один дорослий. Держава має забезпечити їм можливості розвитку, і не тільки на папері. Але в цьому питанні багато залежить і від нас самих.