Троєщина: міфи й реальність

Перш ніж почати свою правдиву й неупереджену розповідь про Троєщину, зазначу: це мій рідний район Києва, а тому я маю повне моральне право оцінювати все, що з ним пов’язано, усе, що тут відбувається.

Звісно, формально слід говорити про Деснянський район Києва. Але не хочеться зайвий раз засмічувати реальне життя бюрократичними формальностями. Тому не «Деснянський район», а саме «Троєщина».

Слід визнати, що в цій народній назві ніколи не було милозвучності. Але зараз район далеко не такий поганий, як про нього кажуть.

Величезна кількість міфів про Троєщину, мабуть, назавжди залишиться в київському фольклорі. Однак я хочу спробувати пропустити всю цю інформацію крізь сито здорового глузду й показати, що сьогодні є правдою, а що – давноминулою історією.

Структурно таку розповідь краще розділити за стереотипами, які мене щиро обурюють.

Міф №1: Троєщина – район невдах і голоти

У 80-х роках саме тут будували нове житло, розширюючи місто. Якщо люди отримували власну квартиру без блату, її давали в одному з будинків на Троєщині (за винятком ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, яких селили у Святошинському районі).

Отже, тут осідали приїжджі з інших регіонів. У такому контингенті немає нічого поганого. Розкрию «секрет»: лише половина киян – корінні мешканці міста (у третьому поколінні й більше). У кожній другій сім’ї ще збереглася пам’ять про життя «не в столиці». Тому безглуздо вдавати, що ми всі від народження «пронизані» міською культурою. Київ росте й розвивається лише завдяки вчорашнім «провінціалам» (демографічна ситуація в Україні всім добре відома).

На початку 90-х років, зі стартом розвитку ринкових відносин, стало зрозуміло, що найдешевше житло – на віддаленій від центру Троєщині, досі не охопленій метрополітеном. Переконаний, саме ці десять років (з початку 90-х до початку 00-х) і спотворили образ мого рідного району. Дешевизна житла прирекла Троєщину на долю кримінального центру столиці.

Ті часи давно минули. Зараз житло в цьому районі орендують переважно студенти й молоді сім’ї. Однак сморід кримінальних 90-х (з їхнім розквітом наркоманії) тут ще не повністю вивітрився.

Коротко кажучи, сучасна Троєщина – це молодіжний район, місце, де мешкають ті, хто обслуговує місто й не дає йому померти. Тут живуть найактивніші, найсміливіші люди з усієї України, які свого часу не побоялися покинути малу батьківщину й боротися за краще майбутнє. Тому цей район заслуговує на повагу, а не на цинічні усмішки.

Міф №2: Троєщина – інфраструктурна діра

 

Він частково правдивий. Район молодий, тому в ньому  ще не зношена базова інфраструктура й непогані дороги (хто б там що не казав). Головний мінус Троєщини в тому, що сюди не дотягуються печери метрополітену. Через це весь район немовби на годину відстає від київського часу.

П’єр Бурдьє, один з найвідоміших французьких соціологів, у книзі «Соціологія політики» дав дуже цікаву інтерпретацію «соціального простору». За словами автора, соціальна стратифікація суспільства накладається на реальний географічний простір.

В реальності є елітні новобудови біля Хрещатика, у яких живуть переважно мільйонери з кримінальним минулим, а є цілі спальні райони, заселені звичайними трударями.

Люди, які мешкають у серці Києва, економлять свій час, бо саме тут зосереджена ділова активність міста. І через це «центр» столиці дозволяє собі зневажати «переферію».

Подолати негативне ставлення до «периферійних районів» можливо. Але для цього потрібно максимально скоротити час, необхідний, аби дістатися до центру. Іншими словами, якщо від вулиці Оноре де Бальзака можна буде доїхати до Хрещатика за такий же час, як і від вулиці Героїв Дніпра, то проблему зверхнього ставлення до Троєщини буде розв’язано (принаймні в порівнянні з рештою «периферії»).

Отже, культурне несприйняття Деснянського району спричинене відсутністю в ньому конкретного виду інфраструктури, а саме – метрополітену.

Нещодавно під час відкриття станції метро «Теремки» вкотре оголосили нову дату запуску будівництва гілки метрополітену, що має забезпечити швидкий транспортний доступ до Троєщини. За словами будівельників, для створення пускових станцій потрібно 3-4 роки. Але після більше ніж 20 років очікування й марних обіцянок влади повірити в це дуже важко.

 

Міф №3: Троєщина – центр неосвіченості й кримінальної культури

 

Обурення викликає навіть не те, що район вважають столичним осередком безладдя (така думка дуже далека від правди), а те, що всіх тутешніх мешканців розцінюють як киян другого сорту, намагаючись розгледіти в їхньому мовленні й поведінці ознаки «неосвіченості», риси «нижчого стану».

Прикро усвідомлювати: контингент Троєщини майже нічим не відрізняється від населення Святошинського, Дарницького й навіть Оболонського районів, але саме «деснянців» сприймають як неповноцінних людей.

Разюча відмінність між мешканцями вищезгаданих районів – лише у постійному відчутті часової відсталості через відсутність ефективної системи громадського транспорту.

Осіб, винних у цьому, знайти неважко. Відповідальність лежить на непослідовних державних чиновниках, неспроможних виконувати свої обіцянки та пропорційно розвивати міську систему громадського транспорту.

Однак носіями столичного «орієнталізму» є самі кияни, які занадто зверхньо й упереджено ставляться до мешканців Троєщини. А культурну модернізацію Києва, що виведе Деснянський район з-під прицілу снобізму, провести набагато важче, ніж прокласти гілку метрополітену. Тому основний висновок матеріалу банальний, але правдивий: якісні зміни навколо можуть відбутися лише завдяки змінам усередині нас.