Не все те золото, що блищить

У контексті підписання та ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла на себе зобов'язання з імплементації значної кількості актів законодавства ЄС. Так, на сьогодні урядом України прийнято 118 планів імплементації із запровадження до національного законодавства 159 актів права ЄС. Відповідно до даних уряду України всього у рамках Угоди про асоціацію з ЄС необхідно імплементувати більше 350 актів, із них 180 - до кінця 2017 р. Такі дані свідчать про потенційне регуляторне навантаження на суб'єктів господарювання, особливо малий та середній бізнес, який найбільше відчуває на собі всі зміни у законодавстві. Досить часто регуляторний орган, намагаючись забезпечити відповідність регуляторного акту положенням законодавства ЄС, перевищує вимоги, які передбачені правовим актом ЄС, намагаючись добросовісно та зразково імплементувати положення актів законодавства ЄС, що іноді призводить до додаткових регуляторних витрат для суб'єктів господарювання. При цьому, у деяких випадках враховується лише ступінь виконання таким органом свого зобов'язання з приведення у відповідність національного законодавства до права ЄС, тобто вирішується технічна сторона цього питання, задовольняються відповідні показники виконання роботи тощо. Інтереси суб'єктів господарювання, а особливо регуляторне навантаження, яке тягне за собою перевищення вимог актів ЄС, при цьому не завжди враховуються.

У країнах-членах ЄС до такого питання відносяться дуже серйозно, особливо до наслідків національної імплементації законодавства ЄС саме для суб'єктів господарювання. Все частіше у контексті імплементації законодавства ЄС у сфері господарської діяльності зустрічається таке поняття як “ позолочування права ЄС” (gold-plating). Дане поняття вживається у випадках неефективної національної імплементації актів законодавства ЄС, коли приймається регуляторний акт, який встановлює більше вимог, ніж це передбачено у відповідному правовому акті ЄС, що тягне за собою додаткові витрати для суб'єктів господарювання, яких можна було уникнути. Найбільш часто воно вживається у контексті імплементації вимог саме директив, оскільки даний інструмент політики ЄС є найбільш гнучким і є обов'язковим для країни лише щодо очікуваного результату, залишаючи право вибору форм і методів досягнення цього результату за національним органом влади. Тобто країни-члени ЄС мають певний рівень свободи під час імплементації вимог саме директив ЄС, коли вони можуть збільшувати кількість зобов'язань, підвищувати відповідальність тощо, що часто призводить до надмірної деталізації вимог і додаткових витрат для бізнесу, яких можна було уникнути.

В якості прикладу можна навести імплементацію у Швеції Директиви про наближення законодавства країн-членів ЄС щодо ліфтів 95/16/ЄС від 29 червня 1995 р., яка була прийнята з метою зменшення травм у ліфтах. Згідно з даною Директивою нові ліфти мають бути обладнані внутрішніми дверима, попереджувальними знаками або фотоелементами для захисту людей від заподіяння шкоди. Швеція виступила однією з декількох країн, які встановили вимогу адаптувати вже існуючі ліфти до вимог, які висуваються до нових ліфтів, тим самим розширюючи сферу дію Директиви. Це стало результатом того, що велика кількість добре функціонуючих ліфтів мали бути модифіковані, на що виділено значну суму коштів. Так, генеральний директор одного з підприємств зазначив, що вартість зміни ліфтів у приміщеннях, які належать цьому підприємству, склала 5 млн євро. Для всієї індустрії підприємств, які здійснюють операції з нерухомістю, проведення таких змін коштувало аж 222 млн євро. Тобто за наявності можливості уникнення вказаних витрат Швеція нею не скористалася.

Тому з метою запобігання таких випадків у деяких країнах-членах ЄС було закріплено вимоги до регуляторних органів у разі перевищення мінімальних вимог, визначених у правовому акті ЄС, надавати обґрунтування та аналіз переваг і витрат такого рішення для суб'єктів господарювання. Під час національної імплементації актів законодавства ЄС деякі країни-члени ЄС мають уникати наступних заходів:

1) встановлення вимог додатково до тих, які закріплені у відповідній директиві;

2) розширення сфери дії директиви;

3) не використання переваг від будь-яких виключень, які зводять вимоги до мінімуму (наприклад, для певних видів діяльності або суб'єктів), встановлених у директиві;

4) збереження національних регуляторних актів або вимог, які є більш повними та складними, ніж вимагає відповідна директива;

5) імплементація вимог директиви раніше встановленого у ній строку. І якщо регуляторний орган все ж таки вдається до одного із вказаних заходів, він має провести оцінку його регуляторного впливу на суб'єктів господарювання.

Отже, у контексті реалізації положень Угоди про асоціацію України з ЄС слід встановити вимогу до регуляторних органів під час імплементації положень законодавства ЄС у національне законодавство у сфері господарської діяльності не перевищувати , де це можливо, мінімальні вимоги, визначені у правових актах ЄС, зокрема директивах. У разі перевищення регуляторним органом мінімальних вимог надавати обґрунтування та обов'язкову оцінку впливу такого рішення на суб'єктів господарювання. У контексті необхідності імплементації значної кількості актів законодавства ЄС слід шукати будь-яку можливість пом'якшення регуляторного середовища для вітчизняних суб'єктів господарювання, особливо коли така можливість наявна.