Суддівська мантія: хто? де? коли?

Напевне найпопулярнішим питанням, яке часто задають громадяни є наступне: Де зміни? Де обіцяні нові обличчя в судовій системі??? Однак попри таку популярність чомусь тема добору кандидатів на посади судді місцевих судів цікавить лише самих кандидатів на суддівські посади та фахові ЗМІ, в той час, як наприклад тема конкурсу до Верховного Суду була на вустах у всіх. І тільки лінивий не коментував цей конкурс. Погоджуюсь, що формування найвищого суду держави шляхом відкритого прозорого конкурсу – резонанс, однак не до Верховного Суду в першу чергу звертається громадянин зі своїм болем, конфліктом, спором. Він несе позов до місцевого суду. І тільки в тому разі, коли не знаходить правди в судах першої та апеляційної інстанції, він йде до Верховного Суду. Тому на моє глибоке переконання, інтерес до теми кадрового наповнення судів першої інстанції повинен бути стабільно високим. Розуміючи важливість означеної тематики Українським інститутом майбутнього було проведено захід за участю народних депутатів України, представників Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Адміністрації Президента України, Асоціації помічників України, представників кандидатів на посади суддів місцевих судів, на якому обговорено наявні проблеми кадрового голоду місцевих судів та шляхи їх подолання.

Формат заходу був нестандартний. Вперше представники влади слухали кандидатів, а не навпаки. Примітно, що серед спікерів були представники всіх категорій кандидатів в судді: помічники суддів, працівники апарату, адвокати - представники другого, третього та четвертого суддівських доборів. В кожного з них своя історія та свій бій. Ви правильно прочитали – бій. Тому що життя в епоху змін не гарантує нічого, крім гартування характеру. Шлях до суддівської мантії тернистий та подекуди несправедливий: успішне складення кваліфікаційного іспиту ще не гарантує виграш в конкурсі, виграш в конкурсі на конкретний суд жодним не гарантує отримання рекомендації ВККС, зелене світло ВККС не гарантує успішне проходження Вищої ради правосуддя, а перепустка (подання) Вищої ради правосуддя не дає ніяких гарантій призначення на посаду судді. Так було не завжди. В радянські часи суддів обирали (народні судді), пізніше суддями призначали (спочатку на 5 років, потім обирали безстроково) без відкритих конкурсів, мав значення авторитет юриста та протекція, а починаючи з 2011 року суддями ставали через проходження процедури всеукраїнського добору. Кожен наступний добір був експериментальний. Методом проб та помилок віднаходилась універсальна формула, яка б забезпечила потрапляння до суддівських крісел лише кращих з кращих. Наразі триває четвертий суддівський добір, в якому по максимуму враховано помилки попередніх. Однак, за словами самих кандидатів і він не є ідеальним в основному через довготривалість процедур. Законодавець визначив так, що для допуску до кваліфікаційного іспиту потрібно пройти навчання в Національній школі суддів України. Для кандидатів, що мають стаж роботи помічників це 3 місяці навчання, а для всіх інших юристів – рік. Виходить так, що кандидатам з усіх куточків України потрібно їхати на навчання до НШСУ, залишати родини та домівки, втрачати роботу та жити в столиці на стипендію в розмірі 6838 грн. в місяць. Зауважу, без жодних гарантій бути призначеними суддями. А далі кваліфікаційний іспит та конкурс. Конкурувати доведеться не лише між собою, але й з суддями, які забажають перевестись до іншого суду. Зараз вакантними є 1147 суддівських посад. В доборі беруть участь 1309 кандидатів на суддівські посади (всіх категорій). Скільки з них успішно подолає досить високий 75% кваліфікаційний бар'єр? Невідомо. Очевидно лише одне – ці люди, що погодились проходити випробування, сміливці. Напевне саме таких суддів потребує судова система – здатних до прийняття сміливих нестандартних рішень. Залишилось їх дочекатись.  

І два слова про омріяний незалежний та справедливий суд. 

Де починається незалежність судді? Вона бере свій початок з незалежності кандидата на посаду судді. Ось чому так важливо, щоб процедура призначення на суддівську посаду була зрозумілою, прогнозованою та справедливою. 

Тільки чесно пройшовши всі випробування людина здатна відчувати внутрішню свободу та готовність сповідувати принцип верховенства права, судити по совісті, керуючись законом та внутрішнім переконанням.