Тема цінностей стара, як світ. Від Монтеня і Сковороди до Гузара, Грицака, Пасхавера вона не втрачає актуальності та інтерпритується залежно від часів та обставин. Сьогодні, в час швидких змін в українських реаліях, дискусії навколо ціннісного поля знову активізувалися.
Пропоную озирнутися навколо та й, для початку, у себе заглянути.
Чи задумуватися ви над тим, що для вас найважливіше? Під час однієї із зустрічей, де зібралися люди, які хочуть змінювати світ навколо, я запропонувала записати на аркуші 16 пунктів таких важливостей. Для присутніх це було непросто, потрібно було в себе заглибитися, напружитися, порефлексувати... Є у нас дефіцит таких навичок... Та після певних зусиль вдалося визначитися із тим, що справді є важливим для кожного з нас. Часто цінність визначається через її дефіцитність; той ресурс, брак якого відчувається найбільш гостро і стає цінністю.
Для когось - це здоров'я/енергія. Люди, які не "закрили" для себе базові потреби (одяг, харчування, житло), цінністю вважають гроші. Багато з них говорять: "Томос на хліб не намажеш". Є в нашому суспільстві ті, у кого присутній, так званий, синдром "ксіви". Це люди, для яких посада, звання, статус є надзвичайно важливими речами. Та люди, які живуть усвідомлено, отримуючи задоволення від кожної миті, які справді є самодостатнім і ментально вільними, вони цінують час. Свій і інших. Біг вранці, що заряджає енергією на весь день; крута автівка останньої моделі; кабінет, вхід до якого передбачає попередній запис у секретарки – "важливості"-цінності у кожного свої. Та вони природньо переходять у вартості громадянські і стають основою суспільної взаємодії.
Наші громадянські вартості – це наші особисті цінності.
Українці – волелюбний, сміливий, працьовитий народ – кліше, що у нас активно культивується. Глянемо на це трохи з іншого боку. Волелюбний (свобода – природна цінність) – так, ми неодноразово виборювали свободу і зараз воюємо, відстоюючи цілісність території. Та поряд з цим – питання продажу землі – як один із виявів ліберальності суспільства, права на приватну власність, у нас так і залишається неврегульованим. Ті, хто декларують категоричне «ні – продажу землі», поукладали договори емфітевзису (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) на 50 років. Сміливий - 90% українців вважають себе патріотами. Це чи не найвищий показник у Європі. Проте коли виникає запитання, а скільки з них хочуть іти на війну, то відсоток один із найнижчих у Європі – 30%. Це означає, що для 60% громадян України патріотизм – не справжня цінність. Вони заявляють так, бо вважають, що так добре говорити, так прийнято, такі є соціальні установки. Працьовитий – так…. У вихідний день у європейських містечках не знайдеш, де хліба купити, не говорячи про вирішення якихось інших побутово-сервісних потреб. Всі відпочивають. Ми ж продаємо свій час і здоров`я…за копійки…бо ми не ходимо до церкви у неділю, не любимо себе, не шануємо родинні стосунки, – гроші для нас важливіші.
Чому Польща у своєму розвитку сьогодні далеко від України? Польща 200 років була під Росією і Австро-Угорщиною, та їм вдалося вберегтися від «совка», вони зберегли свою гідність, свою ідентичність. Так, як і прибалти, до речі.
Нам, це не вдалося….
Патерналізм – став філософією нашого буття…і не одне покоління пройде, доки ми навчимося жити за принципом win – win. Відповідальне співробітництво, - це ще одна навичка, яка знаходиься у нас у зародковому стані. Нещодавно працювала в одному проекті із учнями київських шкіл. Знаєте, що я помітила? Діти не готові сприймати мене як рівного партнера. Вони вставали переді мною, відповідаючи. І коли я запропонувала їм цього не робити, сіла у коли поруч них, вони мене не зрозуміли, я для них була «дивакуватою вчителькою» (хоча вчителькою я не була). Вчитель – бог… Викладач, професор недосяжний небожитель…Ти – начальник, я – дурак…. Така, до болю знайома, парадигма стосунків.
Будь-які відносини формуються на рівні цінностей. Довіра, як цінність, у нас поки в тотальному дефіциті.
Та все ж на глибинному рівні потреба у свободі, у довірі, у партнерстві є. Майдан це підтвердив і «витіг» цю традицію із болота конформізму. Люди з потенціалом щось робити/змінювати стали явними, вони об’єдналися. Та потім звикли, зжилися, пристосувалися.
Кажуть, що громадянське суспільство програло старій політичній еліті після революції гідності. Побачимо, як воно зараз сприйме «нові-старі» обличчя.
Поки ми живемо в парадигмі цінностей виживання: гроші, корупція, брехня, постправда.
Та ми не живемо у вакуумі, – і в цьому нам заздрять сусіди. І це дає надію, що ми, зрештою, зрозуміємо, що для нас є важливим, а цінності не тільки нас мотивуватимуть, а й сприятимуть якості нашого життя.
