Сам закон досить продуманий та виважений. Ним доволі чітко окреслюються межі використання порівняльної реклами, умови, коли вона не порушуватиме законодавства та є дозволеною.
Так, порівняльна реклама дозволяється у наступних випадках:
1) реклама не містить ознак нечесної підприємницької практики, визначених законодавством про захист прав споживачів;
2) реклама порівнює однорідні (подібні) товари, які задовольняють одні й ті ж потреби або мають однакове призначення, чи порівнює діяльність, що охоплюється однією сферою чи одним видом діяльності;
3) реклама об’єктивно порівнює одну або кілька суттєвих, співставних та репрезентативних характеристик однорідного (подібного) товару, діяльності, в тому числі ціну, інформація про які може вплинути на рішення споживача при здійсненні вибору;
4) реклама не дискредитує, не містить неправдивої інформації про якість однорідних (подібних) товарів інших виробників або продавців, не дискредитує діяльність чи становище інших осіб, репутацію торговельних марок, комерційних (фірмових) найменувань, інші особливості конкурентів або зазначення місць походження товару;
5) щодо товару із зазначенням (простим або кваліфікованим) походження порівняння здійснюється щодо товару з аналогічним зазначенням;
6) реклама не створює змішування між рекламодавцем і конкурентом, між товарами, торговельними марками, комерційним (фірмовим) найменуванням та іншими позначеннями рекламодавця та конкурентів;
7) товар конкурента, захищений торговельною маркою або комерційним найменуванням, не зображено способом імітації.
Незважаючи на деталізацію, перелік дозволених підстав для застосування порівняльної реклами залишається значною мірою суб‘єктивним та дає простір для маневру і контролюючим органам, і рекламодавцям.
В Україні, на жаль, такий підхід може призвести до суттєвого порушення прав споживачів та випуску відверто дискредитуючої порівняльної реклами - принаймні про це свідчить практика. Сьогодні рекламні агентства просто не приймають до друку чи до випуску в ефір порівняльну рекламу. Після набрання чинності закону агентствам, так само як і рекламодавцям прийдеться щоразу оцінювати, наскільки порівняльна реклама відповідає вимогам законодавства.
Не секрет, що дискредитуюча реклама часто має суттєвий вплив на споживача та його вподобання – тому, скоріше за все, питання про використання такої реклами часто буде вирішуватися рекламодавцем з огляду на розмір потенційного штрафу.
Нагадаю, що в Європі ринок реклами розвивався багато років. На ньому були сформовані чіткі правила гри, які відомі та зрозумілі всім. В Україні й досі не вирішено питання відповідності реклами вимогам щодо недопустимості введення споживачів в оману. Зрозуміло, що ми, відчуваючи себе частиною Європи, хочемо жити по європейських правилах, а рухатись в бік допустимості порівняльної реклами від нас вимагає бізнес, зокрема транснаціональні корпорації, що працюють в Україні. А от наскільки ми ментально стали європейцями і чи готові ми відповідально застосовувати європейські правила гри у бізнесі – покаже час. Покаже це і практика застосування нових законодавчих положень, які дозволяють порівняльну рекламу.
