Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
24.12.2019 15:57

Чи буде новий суд над убивцею Симона Петлюри?

Питання справедливої історії

Колесо історії немає ні шин, ні гумових камер, воно, часто трапляється, в'язне в трясовині людських чвар і буревіїв, але все одно, приходить час, повертається до людей справедливою стороною. Правда незборима. Вона завжди врешті-решт перемагає! Особливо ж тоді, коли замість об’єктивних фактів гору звинувачень зумисне, як у даному випадку за вказівкою з Москви, за її гроші вивершено з брехливих, підтасованих фактів для інвективи українців у найбільших злодіяннях проти людяності. У центрі цих інкримінацій ось уже вподовж багатьох десятиліть стоїть Головний Отаман Української Народної республіки Симон Васильович Петлюра. І свідомим українцям доводиться багато робити для того, щоб повернути його славне ім’я до пантеону головних борців за незалежну, суверенну, самостійну Україну. Московити з кров’ю втокмачили в голови багатьох поколінь українців, що це чи не найбільший ворог нашої нації. Хоча подібне це велика, несусвітня дурня. Насправді, він людина, котра найбільше зробила для боротьби українців проти мордорського засилля, за визволення нашої нації з-під імперського гніту.

Підла ЧК при знищенні С. Петлюри майстерно розіграла болючу для українського краю єврейську карту. В часи лихоліть, починаючи від Богдана Хмельницького, у 1648-1649 роках; під час Коліївщини – 1768-1769 р.р.; у 1881-1882 роках, після вбивства царя Олександра другого; у 1905 році, в пору першої Російської революції на просторах імперії відбувалися масові погроми євреїв. Позаяк це була найменш захищена частина населення, котра завжди мешкала обособлено, а влада бездіяла.

Новий страшенний розгул безладу, у якому найбільше страждало єврейське населення почалося в Україні після початку першої світової війни 1914 року. Єврейські містечка ставали легкою здобиччю для регулярної російської армії, формувань білогвардійців, більшовицьких загонів і частин Червоної армії, українського війська, німецьких та австрійських підрозділів, для польських армійців, для численних формувань різних отаманів та всякої бандитської сволоти. Відповідальності за страждання людей не було, бо й влади нікої не було. Беззбройна маса майже ніколи не опиралася, не чинила опір. Це були бідні стражденні люди, за яких ніхто й ніколи не заступався...

Російська пропаганда ще з часів сторічних лихоліть всю відповідальність за погроми намагалася віднести на рахунок військових УНР, усіх собак вішати персонально на Отамана Симона Петлюру, оскільки він був найкрупнішим горішком у боротьбі проти підкорення московитами України. Грав основну скрипку в організації спротиву українців Московії. Відомі сотні і сотні спроб мордорівців приписати, що начебто глава Директорії особисто віддавав накази громити єврейські поселення. Хоча за понад сто років пошуків істориків, єврейських, ізраїльських насамперед, нікому не траплявся жоден подібний документ. Оскільки їх у природі не існувало. А ось наказів персонально С. Петлюри, з розпорядженнями засуджувати до розстрілу всіх тих, хто організовував знущання над єврейським населенням, грабував його, ґвалтував представників жіночої статті, опубліковано надзвичайно багато. Відомий факт, коли С. Петлюра особисто віддав під суд польового трибуналу отамана Самосенка, котрий, ввійшовши під духовий оркестр зі своїм загоном до Проскурова (нині Хмельницький), організував єврейський масовий погром, де постраждало не менше тисячі мирних громадян.

Єврейські дослідники стверджують, що за погодженням з С. Петлюрою було страчено до сотні організаторів безладів у єврейських поселеннях, але це не зупинило погромів уцілому. Ось зразок такої телеграми у війська за підписом Симона Васильовича: "Всім, всім - смерть погромникам! [...] наказую провокаторів негайно розстрілювати, повідомивши про це населення. Надалі в таких випадках вимагаю твердості і рішучої розправи з такими провокаторами по закону військового часу. Головний Отаман Петлюра".

Треба не забувати, що про владу С. Петлюри недарма жартома казали: «У вагоні Директорія, під вагоном – територія». Насправді так усе й відбувалося у житті. Армія УНР трималася на авторитеті Головного Отамана, який умів довкруги себе організовувати повстанських отаманів, підпорядкувати їхні загони певній меті. І армія глави УНР здебільшого складалася з такого різношерстого війська. Але чи не у кожного окремого формування була своя ціль на війні, свої ідеали, яких не міг похитнути і навіть сам Петлюра. Одні боролися за звільнення від банд більшовиків лише своєї рідні землі, інші воювали тільки проти німців і поляків... Якщо, до прикладу, ще сьогодні всі вони були під началом командування УНР, то завтра могли без попередження знятися з ділянки фронту і через підкуп ворогів навіть ударити в спину Директорії. (Подібно учинив навіть хтивий вояк Нестор Махно). Тільки коли такими підрозділами учинялися огидні єврейські погроми, то завжди їх учасники казали, що лихо коїли «петлюрівці». Так було вигідно усім говорити.

Дослідники розправ над цивільним єврейським населенням приводять такий разючий приклад. Одного дня Симон Петлюра прибув зі своїм штабом до Бердичева, колишньої своєрідної єврейської столиці України. У центрі міста єврейська громадськість з хлібом-сіллю зустрічала Головного Отамана, а за десять хвилин ходу від цього місця одна з банд, у формі українського війська, громила єврейські помістя, знущалася над населенням. Ось вам і петлюрівці побували у Бердичеві...

До речі, щоб не забути. У найдраматичнішу пору для України, в рамках намагань влади забезпечити автономні права національних меншин, до складу Уряду (1917 року), а потім і Директорії Симона Петлюри входило Міністерство єврейських справ. Це був єдиний прецедент у світовій історії і повторення йому поки що немає! Відомство опікувалося проблемами боротьби з погромами нападників на цю незахищену національну групу населення України. Симон Васильович особисто, як кажуть, курував (страх не люблю цього казенного слова, але обійтися тут без його не можу!) діяльністю такого Міністерства. Відтак, євреї отримали в Україні так звану «національно-персональну автономію». Саме уряд Петлюри запровадив правило виплачувати кожній постраждалій сім’ї у єврейських погромах на підконтрольних йому територіях значні матеріальні суми. Чи ж мислимо було, щоб оплачуючи втрати від безладу (а всього з державної казни бідної держави було потрачено на це понад 25 мільйонів карбованців!), Симон Петлюра сам організовував безлади та погроми. Чи не правда, якась дурня?

Усі ці вище написані рядки лише для того, щоб зрозуміти самому і підвести вас, друзі, до такої важливої думки: як могло статися так, що 25 травня 1926 року, у Парижі, на тихій вулиці Рожен, п’ятьма пострілами впритул було застрелено Головного Отамана УНР в екзилі Симона Петлюру? Учинив цей антилюдський акт кривавий злочинець Самуїл-Шльома Шварцбард, годинникар із французької столиці, уродженець української Балти з-під Одеси. Колишній червоноармієць. За даними фахівців української діаспори, таєний співробітник ОГПУ.

Свій жахливий учинок колишній співвітчизник Петлюри пояснював тим, що начебто за особистим наказом керманича Директорії, свого часу 15 членів його сім’ї були убиті в Балті під час єврейських погромів. Детальний аналіз цього факту з часом показав, що на пору, коли постраждала сім’я Шварцбарда, регулярні війська УНР знаходились, як мінімум за двісті кілометрів від того південного міста. І що все це було чистою вигадкою убивці. Особисто С. Петлюра не мав ніякого відношення до загибелі членів сім'ї годинникаря.

Через півтора роки після замаху на Головного Отамана, у Парижі почався судовий процес над убивцею глави Директорії УНР. Розгляд справи тривав трохи більше... тижня. Весь він побудований був так, що начебто судили не тодішнього, як тепер кажуть, кіллера, а його беззбройну жертву – Симона Петлюру.

Адвокат Шварцбарда французький комуніст Анрі Торрес, завчасно з’їздивши до Москви, привіз звідтіля пів вагона усяких, здебільшого фальшованих, матеріалів, якими його «збагатили» співробітники ОГПУ проти Петлюри та його «бандитів» щодо єврейських погромів в Україні. Саме ці "папери" були головною доказовою базою на цьому дивному процесі. Усі ж документи, які було представлено, як аргументи того, що Головний Отаман з усіх сил намагався прикоротити, вогнем і мечем випекти з практики військових підрозділів безлад і знущання над єврейським населенням просто відкидалися. Зовсім не бралися до уваги.

Не суд, а справжнє жахливе судилище відбувалося в умовах жорсткої політичної охлократії, коли адвокатів українця просто закрикували, запльовували у залі і на вулицях Парижа. Над процесом домінували імена таких світових знаменитостей як Альберта Ейнштейна, Ромен Ролана, Анрі Барбюса, Максима Горького, Поля Ленжевена. Фактично ці авторитетні люди, заполонивши своїми іменами і висловлюваннями проти національно-визвольної боротьби українців, проти їх лідера - Симона Петлюри всі тодішні ЗМІ, творили скорий публічний і несправедливий суд над нашими предками, яких свого часу захищав, вів до свободи і незалежності Головний Отаман.

А присяжні (можете мені й не повірити, але це, знайте, історичний факт!) лише 24-и хвилини розглядали питання чи винен Шварцбард у тому, що він серед білого дня, на паризькій вуличці п’ять куль загнав у тіло українця. Вердикт знаєте який був: «Не винен!» Що стріляв, що убив людину.

Іншими словами, українців, які боролися за свою свободу і незалежність можна було безнаказано вбивати, як у сафарі. Бо Шварцбарда тут же випустили з-під варти... Його супроводжували сотні кореспондентів, він рохповідав, як готувався до розправи, як стріляв, як здавався поліції. Що й казати, герой!

Винним, як бачимо, став С. Петлюра, що йшов у своїх справах назустріч своєму земляку. Дружині Симона Васильовича, інваліду, позаяк вона була глухою, цей зрадливий, безчесний суд інкримінував ще й відшкодування одного франка, як оплату праці прибиральниці за змивання крові її чоловіка з паризької мостової. Яке блюзнірство! Яке безчестя!

головний отаман унр

Головний Отаман УНР в екзилі Симон Петлюра

Тому, як мені видається, треба молотися на те, що на наших будинках з’являються мурали Головного Отамана Симона Петлюри, як це сталося нещодавно у середмісті Києва на вулиці братів Зерових (поруч із відомою вулицею Преображенською). Прийде ще час, вірю в це, що судовий процес над убивцею Головного Отамана буде переглянуто… Кожен учинок в історії повинен мати свою належну вагу і оцінку...

Слава Україні! Героям Слава!

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net