Холодна Європа і далі мовчить

Нині нарешті з’явилося повідомлення про те, якого ж, даруйте за відвертість, дідька прилітав до Мокви великий європейський друг оскаженілого путлєра, його неприхований прихильник генеральний секретар Ради Європи (РЄ) Турбйорн Яґланд. Холодний норвежець, звичайно ж, з нордичним характером, і відверто показними гарячими почуттями лише до нового біснуватого фюрера ВладімВладіміріча. Саме з ним він провів приязну і тривалу двосторонню зустріч ще 20 червня ц.р. Але про головне у бесіді, як повідомляється сьогодні офіційно, ради чого він, колишній вихованець університету Осло, полишивши всі європейські справи добирався до білокам’яної, , так і не сказав. Чи то забув через поважний вік (усе-таки 68 літ за спиною!), чи посоромився з ними тривожити кремлівського боса. Йдеться про вимогу Європи і всіх чесних людей світу – звільнити від тортур у камерах і підвалах 90 українських в’язнів і насамперед Сенцова та Балуха, про яких тривожно гримить усе прогресивне людство.

Чого ж тоді колишній заступник голови Соціалістичного інтернаціоналу опинився в лігві петлєра? Напевне, їздив пообідати смачно у Кремлі і побувати на футболі. Своєю появою на стадіоні підтримати авторитет гнилої і злочинної російської влади: он, мовляв, які високі гості до нас ходять на футбол.

Як заявила прес-служба Ради Європи, пан Турбйорн Яґланд пекучу проблему звільнення з ув’язнення українця Олега Сенцова, котрий закатований з надуманих причин, порушив під час зустрічі з міністром закордонних справ Московії Сергієм Лавровим та обдусменкою Тетяною Москальковою.

Запитується: а з натирачами паркетів у Кремлі він з цього приводу не спілкувався? Не дивно, що як заявляється європейською службою, ці двоє (Лавров і Москалькова) нічого не відповіли генсекретарю Ради Європи. Просто у відповідь промовчали. А що ж вони могли відповісти? Хіба навіть ці люди там будь-що вирішують?

Лише повернувшись до Страсбургу, тільки з свого шикарного робочого кабінету Турбйорн Яґланд віддав розпорядження підготувати офіційного листа до п. Путіна з проханням про звільнення з ув’язнення протиправно утримуваного в далекому містечку Лабитнангі Ямало-Ненецького автономного округу Московії українського кінорежисера Олега Сенцова, котрий на знак протесту голодує вже без малого сорок діб.

Виявляється, як керівник Ради Європи, генсек має законне право відповідно до Європейською конвенції з прав людини звертатися до керівників держав світу з проханням про помилування засуджених людей, рятуючи їхні душі. З цього приводу мій висновок такий: ох, і зажиріли вони там у своїй Норвегії, в тому Страсбурзі, у тій Хевропі! Давно їх сталіністи не «лохматили». Навіть не уявляють собі, як це складно бодай п’ять хвилин побути під засовом у Мардорі. Та ще ж протиправно ув’язненим, за надуманими звинуваченнями. А тут демонструється показна неспішність, дурновата розважливість, безберега ставність, потішне позерство. Турбйорне, проснися нарешті!

Прес-служба РЄ безапеляційно заявляє: лист пана Яґланда зі Страсбурга відправлено, коли його отримають у Кремлі, нам, мовляв, не відомо. Задаваки бездарні…

Тут мимоволі згадуєш слова великого українського поета Олександра Олеся з його вікопомного вірша «Європа мовчала». Ось він, нагадаю всім нам:

Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров'ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на Пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

Цю поезію виболів поет 22 серпня 1931 року. Нічого з тих пір, на жаль, не змінилось. Європа до болів України глухо-німа й по нині…