Подарунок для Марти з передової

Ця дивна, приємна історія починалася у листопаді 2014 року. Тоді з Броварів Київської області в протитанковий взвод, який обслуговує гармату МТ-12 «Рапіра» батальйону «Київська Русь» волонтери доставили подарунки й листи від школярів. У хвилини між боями, хлопці зібралися в бліндажі, стали читати послання дітей, розглядати малюнки. Особливо зворушило послання від школярки Марти Репніної. Вона написала. «Дорогі наші захисники! Мені дванадцять років, я кругла сирота. Мої батьки загинули в автокатастрофі, коли мені було лише сім місяців. Виховуюся дідусем і бабусею. Ми утрьох з пенсії моїх рідних зекономили тисячу гривень, які я вам передаю…»

                У конверті справді були кошти. Хлопці не соромилися сліз.  Міцніше стискали зброю. За що ж так страждає наш народ? Навіть діти і пенсіонери останнє відривають від себе, щоб допомогти армії…

                Командир взводу Василь Андронович Дяченко по хвилі роздумів заявив:

                -Я зі свої зарплати виділяю дві тисячі гривень, відсилаю їх дідусю Марти, нехай у День Святого Миколая їй купить усе, що вона забажає. Таку ґречну, люб’язну дитину я особливо хочу віддячити за сердечність і доброту…

                -А чому, «Діду» Василю, тільки ви, - почулося з гурту вояків? 

-І ми хочемо сказати Марті своє спасибі, - донеслося з різних кінців блінадажа.

                У взводі Василя Андроновича двадцять контрактників, вісімнадцять із них майданівці, тому у них залюбки працює золоте правило: усі за одне. Зібрали вони велику суму коштів. Вибрали гарний, потужний ноутбук, програмне забезпечення до нього. Придбали інших подарунків, і для Марти, і для дідуся з бабусею. 19 грудня молодший і старший сержанти Станіслав Маляренко та Віктор Черниш повезли презент до Броварів. Нагодилися якраз на вечерю у сім’ї.

                Можете лишень уявити, як усі приємно здивувалися. Дідусь і бабуся в сльози, Марта знітилася, не знає що й сказати…

                Цю історію сьогодні мені розповів відомий український письменник Микола Рябий. Він лікується в Вінницькому шпиталі, а поруч із ним поправляє здоров’я старший прапорщик, командир «Рапіри» Василь Дяченко. Сьогодні вранці він телефонував у Бровари до своїх нових родичів – Марти, його дідуся й бабусі.

                Микола Олександрович каже: «Напиши ж розповідь про цю історію. Про неї ніхто не знає. А це вірна запорука нашої перемоги в війні проти московітів…»

                Справді, не можна перемогти народ, якщо на захист своєї Вітчизни піднімаються і старі, і малі…