На варті енергетичної безпеки: США, ЄС і Україна мають спільні пріоритети

З дня проголошення незалежності України у 1991 році Сполучені Штати Америки були справжнім другом і захисником суверенітету нашої держави.

Незалежно від того, яка політична партія контролює Білий дім, двопартійна підтримка України ніколи не слабшає. Те саме стосується і Євросоюзу.

Оскільки нова адміністрація Байдена формує свою трансатлантичну енергетичну стратегію, важливо акцентувати увагу на трьох пріоритетних проблемах: повне та безповоротне закриття газопроводів «Північний потік-2» і «Турецький потік-2», припинення монополістичного контролю «Газпрому» над експортом газу з Росії і зміцнення нашого трансатлантичного партнерства з енергетичного переходу. Європа значною мірою солідарна з цими пріоритетами, але є кілька суттєвих заперечень щодо російських потоків в обхід України. Трансатлантичний імператив зупинити ці «трубопроводи обману» ніколи не був потужнішим.

Зі свого боку прихильники «Північного потоку-2» намагаються переконати, що остаточний результат майже очевидний. Проте такий фаталізм не має однозначних підстав: раніше введені санкції США відносно Росії спрацювали, а з ухваленням Закону про державну оборону на 2021 фінансовий рік вони стали ще жорсткішими.

Попри численні кампанії з дезінформації, покликані створити видимість безперервного прогресу, з грудня до «Північного потоку-2» вдалося добудувати лише 2,6 км підводного трубопроводу. Та й ця ділянка знаходиться на мілководді виключної економічної зони Німеччини, тому й не підпадає під санкції США.

У своєму недавньому звіті Дослідницька служба Конгресу зазначила, що «Північний потік-2» «зробить деякі країни більш уразливими до припинення газопостачання або цінових маніпуляцій з боку Росії і підвищить вразливість України перед російською агресією». Такий результат може підірвати безпеку країн НАТО в Центральній і Східній Європі та створити ще більшу загрозу для суверенітету України. Час Сполученим Штатам, ЄС, Німеччині та України об'єднатися і назавжди покласти край зусиллям РФ реалізувати «Північний потік-2» і «Турецький потік-2». Будь-який інший результат зробить трансатлантичне співтовариство слабким і роз'єднаним.

Заявлена мета ЄС – диверсифікація поставок газу, а не транзитних маршрутів. Для досягнення цієї мети трансатлантична спільнота має просувати ідею відмови від монопольного володіння транзитними трубопроводами «Газпрому» всередині Росії і надати безперешкодний доступ іншим виробникам: будь то з сусідніх центральноазіатських держав, що володіють газом, або з найбільших російських енергетичних компаній, таких як Новатек і Лукойл. Європа зацікавлена у зниженні цін на газ. Ми теж і це можна досягти збільшенням пропозиції товару, а не кількості марштрутів.

Ми бачимо сигнали ЄС щодо готовності покінчити з ринковими маніпуляціями Москви. Під керівництвом комісара ЄС з питань торгівлі Валдіса Домбровскіса Євросоюз опублікував звіт з докладним описом викривлення ринку в Росії, в якому висвітлюються кричущі приклади ринкових маніпуляцій, таких як монополія «Газпрому» на експорт газу. Україна відокремила транзит від видобутку попри сильний внутрішній опір, і зробила це з дотриманням правил ЄС. Європа має поставити Росії такі ж умови доступу на свій ринок.

Поза іншим Україна сподівається й на тісну співпрацю як зі Сполученими Штатами, так і з Європейським Союзом з питань енергетичного переходу. В Україні Оператор ГТС прагне внести свій вклад в пріоритети Зеленого курсу ЄС. Та, як відомо, в найближчі десятиліття природний газ продовжить відігравати ключову роль в декарбонізації Європи. Міжнародне енергетичне агентство (International Energy Agency) оцінює світовий попит на газ на рівні близько 40% від загального споживання енергії протягом наступних двадцяти років. І декарбанізоване майбутнє не станеться за одну ніч.

Важко переоцінити позитивну роль скрапленого природного газу (СПГ) з США, Катару, Алжиру та інших країн в посиленні конкуренції на європейському ринку й забепеченні енергетичної безпеки. Наразі ОГТСУ (Оператор газотранспортної системи України) вивчає можливості підключення до терміналів СПГ в Туреччині, Греції, Хорватії та Польщі для подальшої диверсифікації портфеля поставок України. Трансатлантична синергія у цьому просторі практично безмежна.

Повний перехід на відновлювальні джерела енергії залишається завданням у довгостроковій перспективі, але відмова від вугілля у виробництві електроенергії вже принесла значні кліматичні дивіденди. За підрахунками Міжнародного енергетичного агентства, в 2019 році «перехід з вугілля на газ для вироблення електроенергії дозволив уникнути викиду 100 [метричних тон] CO2 в країнах з розвиненою економікою, результат був особливо значним у Сполучених Штатах». А галузева асоціація Газова інфраструктура Європи (Gas Infrastructure Europe) стверджує, що природний газ і, зокрема СПГ, матимуть ключове значення для реалізації Зеленого курсу ЄС.

Очевидно, що розгалужена мережа зберігання і транзиту газу в Україні має зіграти свою роль в наближенні Європи до декарбонізації до 2050 року. Галузь транспортування енергії в цілому розглядає своє призначення не тільки в полегшенні переходу з вугілля на газ. З появою нових технологій, таких як зберігання і транзит водню, Україна готова задіяти свою інфраструктуру для боротьби зі зміною клімату. Разом з США та ЄС ми можемо прискорити енергетичний перехід.

Трансатлантичне співробітництво в галузі енергетики протягом багатьох років є запорукою колективної безпеки і процвітання США, Європи та України. Жодні тактичні розбіжності, нові технології або конкретні трубопроводи не зможуть завадити досягненню спільних цілей з підвищення енергетичної безпеки, диверсифікації поставок газу і в підсумку – декарбонізації наших економік. «Сильніші разом» – ось девіз, який нам не раз добре послужився. Україна як країна й ОГТСУ як державна газотранспортна компанія прагнуть реалізувати цю спільну ідею.

Оригінальний матеріал опублікований на Wilson Center 29.01.2021