Істерика лише наслідок

Українське суспільство продовжує скачуватись в істерію, пов’язану з коронавірусом. Істерія ця викликана багатьма факторами. Тут і бомбезні сюжети журналістів, які про професійну етику чули хіба, що зі спогадів Гебельса і натовпу блогерів/політологів/активістів, які за копійку в церкву в туалет сходять.

І все це разом із безпорадністю влади та її не можливістю пояснити, чи готова Україна до боротьби з епідемією, і які наслідки спричине коронавірус для держави і кожного її громадянина. Така ситуація занурила суспільство в доволі специфічний стан «емоційного гроггі», коли ноги-руки ніби працюють, але голова вже не варить остаточно.

Про невміння влади комунікувати з українцями мабуть вже говорити не слід, бо  це вже аксіома. Та й це не головна проблема, коли говоримо про епідемію. Головною проблемою тут все ж є тотальний розвал сфери охорони здоров’я за часів незалежної України. До війни вона якось шатко-валко існувала, із початком російської агресії Україна рухалась єдиним шляхом – зменшення видатків і сподівання, що українці не будуть хворіти. Врешті-решт українці почали приходити до лікаря лише тоді, коли страх перед смертю долав страх перед українською медициною.

Уряд О.Гончарука ускладнив ситуацію ще більше скоротивши місцевим бюджетам субвенцію на 70%, виділивши обласним бюджетам 388 млн грн, місцевим - 378 млн грн. Тобто відбулось скорочення видатків на 1,5 млрд. грн. Певні компенсатори були передбачені у вигляді грошей, які мали надійти від легалізації азартних ігор. Передбачалось, шо ті 4,1 млрд.грн мали піти на розвиток спорту, медицини і культури, але…як виявилось це були лише мрії. Адже процес легалізації наштовхнувся з одного боку на неграмотність Уряду, а з іншого на численні лобістські інтереси всередині Комітету.

За той час, що законопроект знаходиться на другому читанні, його вже можна було п’ять раз відшліфувати і прийняти, відкривши можливості для сотень підприємців вийти з тіні, а робітникам почати в білу сплачувати податки, а бюджету наповнюватись на відповідні мільярди, яких зараз катастрофічно не вистачає українській медицині.

Звичайно це б не вирішило ситуацію на сто відсотків, але це могло б вирішити питання із апаратами штучного дихання, яких зараз так не вистачає.

Бо коли Президент країни своїм головним досягненням в сфері боротьби з коронавірусом вважає те, що він попросив у олігархів 500 машин швидкої допомоги, то це означає, що державній системі переламали ноги. Є певний набір органів державної влади і тих самих олігархів, які періодично не проти з «барського плеча» скинутись на допомогу країни, в якій мають певні бізнес інтереси.

Але це практики колоніальної епохи. Так взаємодіяли торгові-компанії метрополії і уряди тубільців в Індії. І навіть там ця практика вважається анахронізмом вже років 80. Україні потрібні не олігархи, яких можна періодично про щось просити, а нормальна економіка, яка працює і наповнює бюджет.

Вірус, та істерія пов’язана із ним це лише вершина айсбергу тих проблем із якими зіштовхнувся світ і наслідки, яких для України до кінця не зрозуміло.

Коронавірус вражає держави, як і простих людей. І імунітет держави у боротьбі з епідеміями складається з сильної економіки, профіцитного бюджету, сильної системи охорони здоров’я та потужної система громадської безпеки, робота якої базується на засадах законності. Що з цього є в Україні?...Нічого

А якщо в Україні немає імунітету для боротьби з коронавірусом, то його наслідки для здоров’я державного організму будуть непередбачуваними і фатальними. І владі зараз слід думати не про карантин, який врешті-решт доб’є економіку України, а про те, як цю економіку створювати фактично «з нуля».