Стягнення коштів з боржника та виконання законного рішення суду взагалі, є досить проблемними питаннями правосуддя нашої держави. Постановлення законного, повного та обгрунтованого рішення суду складає лише половину успіху, оскільки дане рішення ще потрібн
Стягнення коштів з боржника та виконання законного рішення суду взагалі, є досить проблемними питаннями правосуддя нашої держави. Постановлення законного, повного та обгрунтованого рішення суду складає лише половину успіху, оскільки дане рішення ще потрібно виконати.
Актуальність зазначеної проблеми підтверджується великою кількістю звернень громадян України до Європейського суду з прав людини. На розгляді ЄСПЛ перебуває більше дванадцяти тисяч заяв українців, які походять від тієї самої проблеми, яку було встановлено в пілотному рішенні Іванов проти України, а саме невиконання або несвоєчасного виконання рішень національних судів у поєднанні з відсутністю ефективних внутрішніх засобів правового захисту щодо подібних недоліків правової системи держави.
Незважаючи на значний проміжок часу, що минув після винесення пілотного рішення по справі Іванов проти України 15 жовтня 2009 року, уряд нашої держави досі не забезпечив всіх необхідних заходів, здатник виправити системну проблему, яка була встановлена Європейським судом з прав людини.
Велика кількість випадків коли з боржника, в якого відсутнє рухоме, нерухоме майно необхідно стягнути грошові кошти. Набагато простіше коли боржник є юридичною особою, в якої завжди є майно яке потім можливо реалізувати. Але ж як бути з фізичними особами?
Найпростішим та найпоширенішим способом, яким користується більшість державних виконавців є повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження" якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, або заходи щодо розшуку майна виявились безрезультатними.
Однак, фактично, у боржника може бути майно, яке за допомогою сумнівних операцій "переписане" на дружину, родичів або знайомих.
Для з'ясування вказаних обставин державному або приватному виконавцю необхідно встановити обсяг майна, набутого боржником у шлюбі, власником якого може бути дружина або чоловік боржника. Так чи інакше вказане майно є об'єктом спільної сумісної власності і на підставі ст. 379 ЦПК України державний або приватний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Також, боржником для відчуження майна, до накладення виконавцем на нього арешту, можуть вчинятись фіктивні угоди або інші сумнівні операції за якими боржник "переписує" власне майно на родичів або знайомих, але фактично користується ним.
Проте, чинне законодавство прямо не регламентує діяльність виконавця в цьому випадку, не наділяє його правом звернення до суду з заявою про визнання правочину фіктивним.
В свою чергу законодавство України передбачає деякі негативні наслідки для боржника, який ухиляється від виконання судового рішення. Відповідно до ст. 3771 ЦПК України, за поданям державного виконавця, суд вирішує питання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Також існує кримінальна відповідальнісь за невиконання рішення суду, що набрало законної сили (ст.382 КК України). На сьогоднішній день сформувалась гарна судова практика, яка дозволяє, в певній мірі, вплинути на працездатного боржника, який не має роботи, та спонукати його кримінальним покаранням до пошуку заробітку, з якого, потім, і будуть відраховуватись грошові кошти в рахунок виконання майнового рішення.
Таким чином, проаналізувавши вище викладене, можемо побачити повну відсутність ефективних засобів правового захисту щодо недоліків невиконання або несвоєчасного виконання судових рішень.
