Київ та ковід: хто кого?

Чи ефективно протистоїть місто епідемії?

14 березня у Києві не було зроблено жодного щеплення, а от 17-го їх було найбільше – 880. Якщо вивести середнє арифметичне (як у тому анекдоті: ви їсте капусту, ваш сусід – м'ясо, а в середньому виходять голубці), то щоденно в столиці вакцинують десь із чотири сотні людей. Що називається, «плюс-мінус». Багато це чи мало? І скільки триватиме столична кампанія з імунізації, якщо вона й надалі йтиме такими темпами?

Щоб відповісти на це питання, треба знати точну кількість мешканців міста. Але нас вже давно ніхто не рахував і не переписував. Вважатимемо, що киян – 4 мільйони (у 2009-му Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ оцінював населення Києва у 3 144 тис. осіб, але додамо ще один мільйон з урахуванням фактору часу та наявності розбудованих передмість). А якщо 4 мільйони містян розділити на 400 щоденних щеплень, вийдуть акуратні 10 тисяч днів або 27 з гаком років.

27 років знадобиться, аби провести вакцинацію всіх киян при збереженні нинішніх темпів. Якщо пришвидшитися вдвічі, вийде 13,5 років. І навіть якщо пришвидшитися вдесятеро, буде все одно біля трьох років. Але хтозна, що іще станеться у 2024-му? Крім, звісно, запланованих президентських виборів (якщо тільки вони не відбудуться раніше). Чи не прийде на Землю ще якась «болячка», чума ХХІ століття, про яку колись попереджав Нострадамус, Ванга чи ВООЗ?

…Не так давно я вже писав про те, як по-різному тече час в наших широтах та у закордонні. Якщо десь у Сеулі будуть по 10 станцій метро на рік мінімум, то у Києві за десять років можуть не збудувати жодної. Якщо Маск планує у тому ж таки 2024-му висадити перших колоністів на Марс, то наша столиця (дасть Бог!) до того часу відремонтує ескалатори на трьох станціях, бо в середньому на одну станцію підземки потрібен один рік.

Із ковідом та вакцинацією відбувається приблизно те саме. Наприклад, Ізраїль, який на даний момент має найвищий показник вакцинації в світі, почав вакцинувати також і палестинців із західного берегу ріки Йордан та сектору Газа. (От коли зайвий раз пожалієш, що маєш в сусідах Росію, а не Ізраїль!). Україна ж була 95 країною світу, котра приєдналася до кампанії. Щодо того, яке місце ми посідаємо у світі за темпами щеплення, то тут статистика трохи умовна, бо рухома. Але наші показники все одно не вражають.

Попереду йдуть Ізраїль, ОАЕ, США та Британія, а також Сейшели, Мальдиви, Монако, Мальта, Бахрейн, Катар, за ними усіма підтягується Євросоюз, а десь далі (дуже-дуже далеко) плентається Україна. Ми в одній компанії з Гондурасом, Пакистаном, Іраном, Кенією, Угандою, одним словом, ми перебуваємо у колі держав, які спромоглися вакцинувати 0,1% свого населення. Хотілось би грати за іншу лігу, але наші реалії є саме такими. А якими є справи у Києва, винесеного в заголовок? Приблизно такими же, як і в середньому «по палаті», чи то пак по країні.

То чи лежить відповідальність за темпи вакцинації (і її фактичний провал в столиці) на мерові Києва?

Однозначну відповідь на це питання дати не можна, позаяк воно несе складову загальнодержавної відповідальності та локальної. Так, це було завдання уряду – вчасно укласти договори на постачання вакцини, і не з одним, а кількома виробниками, аби громадяни мали вибір. Крім цього, щоденно, ба навіть щогодинно роз’яснювати бажаність щеплення для кожного, принцип дії вакцини, плюси та ризики імунізації, а також – переважання плюсів над ризиками.

Але нічого подібного зроблено не було, і мужній торс президента Зеленського, який підставляв своє плече від укол шприца, не міг нівелювати негативного враження від того, що головний санітарний лікар Ляшко захворів на коронавірус на 13-тий день після зробленої йому ін’єкції. І це вже не кажучи про те, що наразі в Україні представлена тільки одна вакцина, до якої частина населення ставиться скептично, а альтернативних варіантів просто нема.

Що стосується Києва, то і на міському рівні відчувається брак аргументації, мотивації та агітації. Але, окрім цього, у Віталія Кличка є спільна з Володимиром Зеленським проблема – їм більше не довіряють. Або довіряють не в тому обсязі, що донедавна. Колись міський голова обіцяв привезти до Києва 1 мільйон доз вакцини раніше, ніж це буде зроблено в цілому по країні. Ніхто, певна річ, нічого не привіз. Власне, було б навіть дивно, якби Кличко домовився з виробниками вакцини в обхід державних програм та закупівель. Але свою непотрібну і не підкріплену реальними можливостями обіцянку він дав. І люди це запам’ятали.

До речі, нюанс: про вакцину Кличко заговорив тоді, коли його – після тривалої перерви – почали включати у президентські рейтинги. Бажання відіграти втрачені у 2014-му можливості затьмарило раціональність вчинків, і це було особливо помітно на тлі того, що початок локдану Кличко зустрів із зовсім іншим настроєм. Навесні 2020-го, коли країна вперше пішла на карантин, столичний градоначальник не намагався оскаржити таке рішення, як це зробили мери інших міст. Тоді він йшов у ногу з урядом, не випереджаючи події абощо. І це також запам’яталося.

Натомість 18 березня 2021-го Кличко де-факто сам перевів Київ до «червоної» зони, оголосивши посилення карантинних заходів. Він не чекав, коли відповідне рішення спустять згори, але слів вдячності від киян не почув. Йому резонно зауважили, що закриття кав’ярень, куди щоденно ходять максимум 20% містян, ніщо порівняно із працюючим транспортом, яким користуються всі 80%.

А щодо «суворих» вимог возити пасажирів за умови заповнення салону лише на 50%, то всі ми прекрасно знаємо, як дотримуються цих вимог. Особливо якщо йдеться не про комунальний транспорт, а про відому «проказу» під назвою «маршрутки». Втім, і міський транспорт не відстає від злісних порушників – це якщо говорити про метро. Кличкові варто спуститися під землю в «час пік» і оцінити, як дозволені ним 50% переростають у всі 500%. Він може пройтися бодай по тих станціях, які побудовані до нього (оскільки сам він не побудував жодної), та оцінити їхню перевантаженість.

А перевантаженість метрополітену не була б такої катастрофічною, якби до 52-х (лише 52!) станцій 3-мільйонного міста додалася розгалужена мережа наземних маршрутів. І якби муніципальні автобуси великої місткості (які теж обіцяв Кличко!) замінили нарешті маршрутки, які не так розв’язують проблему, як ускладнюють трафік.

Так, транспорт не має безпосереднього відношення до коронавірусу, до вакцини та щеплення. Але він має стосунок до безпеки міста, в тому числі – й епідеміологічної. Тут вже прямий зв'язок: чим менше людей на квадратний метр контактуватимуть між собою, тим менше їх заразиться. Але всі ми, як і раніше, дихаємо один одному в потилицю – це якщо фігурально. А якщо буквально – то прямо в обличчя, стоячи і висячи у гостро дефіцитному транспорті.

Ось із таких нібито другорядних речей і складається атмосфера міста. Просякнута – в нашому випадку – небезпечними патогенами. Україна наразі перебуває в п’ятірці країн Європи, де коронавірус поширюється швидше всього. І руку до цього доклали керівники всіх рівнів – від мера до президента.