Лобіювання по-українськи: як працює новий закон і чому це не корупція

Новий закон створює правила гри, що дозволяють бізнесу чесно представляти свої інтереси і бути почутим. Це важливий крок до європейських стандартів і зміцнення довіри між владою та суспільством.

У США, Канаді чи країнах Європейського Союзу лобіювання давно стало частиною політичного процесу. У Вашингтоні [1] лобісти відкрито представляють інтереси корпорацій, профспілок, неурядових організацій чи навіть іноземних урядів, маючи власні асоціації, кодекси етики та звітність. У Брюсселі Єврокомісія веде Transparency Register [2][3] — публічний реєстр, у якому зареєстровані всі, хто має намір впливати на ухвалення політичних рішень.

Україна ж лише зараз формує власну модель цього процесу — з 01 вересня 2025 року набув чинності Закон України «Про лобіювання» №3606 (далі за текстом – Закон) [4].

Що таке лобіювання і чому воно потрібне?

Лобіювання — це діяльність, спрямована на вплив (або спробу впливу) на органи державної влади чи місцевого самоврядування в комерційних інтересах певної особи або групи осіб. Йдеться про легальний механізм просування інтересів бізнесу або професійних спільнот у сфері нормотворчості — наприклад, під час розробки законів, постанов, регуляторних актів тощо.

Його головна мета — зробити процес ухвалення рішень прозорим, підзвітним і зрозумілим для суспільства. Якщо раніше вплив бізнесу на політику відбувався «за зачиненими дверима», то тепер він має бути офіційно зареєстрованим і контрольованим державою. Таким чином, лобіювання переводиться з тіні у правове поле.

Закон № 3606 визначає основні принципи, суб’єктів і межі лобістської діяльності.

Основні поняття:

• Лобіст — фізична або юридична особа, зареєстрована у Реєстрі прозорості, яка здійснює лобістську діяльність на підставі договору.
• Клієнт — той, хто замовляє послуги лобіювання.
• Бенефіціар — особа, в чиїх комерційних інтересах відбувається вплив.
• Об’єкт лобіювання — орган або посадова особа, що має правотворчі повноваження.
• Предмет лобіювання — нормативно-правовий акт чи його зміни, ухвалення або скасування якого становить інтерес клієнта.

Ключовим інструментом контролю стане Реєстр прозорості, який веде НАЗК. У ньому публікуються дані про всіх лобістів, клієнтів, предмети лобіювання, суми винагороди, укладені договори та форми взаємодії з представниками влади. Доступ до реєстру є відкритим і безоплатним — це дає громадськості можливість бачити, хто і в чиїх інтересах впливає на законотворчі процеси.

Кожен лобіст зобов’язаний раз на пів року подавати звіт про проведену діяльність, зустрічі з посадовцями та отриману винагороду. Для професійної етики НАЗК також затвердило Правила етичної поведінки лобістів, що регулюють стандарти доброчесності, заборону конфлікту інтересів і навіть правила взаємної поваги між колегами.

Що не є лобіюванням?

Закон чітко відмежовує лобіювання від інших форм комунікації з владою. Не вважаються лобіюванням:

• дипломатична діяльність;
• адвокатська діяльність;
• звернення громадян, участь у громадських слуханнях або петиціях;
• робота некомерційних громадських організацій чи волонтерських ініціатив, якщо вони не переслідують комерційної вигоди;
• діяльність політичних партій у межах виборчого процесу.

Таким чином, лобіювання — це завжди діяльність за винагороду, у комерційних інтересах і з метою впливу на конкретні рішення.

Комерційний інтерес — ключова ознака лобіювання

Комерційний інтерес, за Законом, — це гроші, майно або будь-які вигоди матеріального чи нематеріального характеру, які особа може отримати в результаті лобіювання. Саме ця ознака відмежовує лобіювання від громадської або політичної активності.

Разом із тим, експерти застерігають: через широке визначення цього поняття можуть виникати ризики неоднозначного трактування — наприклад, коли громадська організація просуває зміни, що опосередковано впливають на економічні інтереси певної галузі. У таких випадках саме НАЗК та суди визначатимуть, чи є це лобіюванням у розумінні закону.

Обмеження та відповідальність

Законом встановлено низку обмежень:

• лобіювання заборонене для державних службовців, суддів, військовослужбовців, посадових осіб місцевого самоврядування та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави;
• не можна лобіювати питання мобілізації, оборони, використання Збройних Сил, територіальної цілісності, оголошення воєнного чи надзвичайного стану, амністії або змін території України.

Порушення вимог закону тягне адміністративну відповідальність — від штрафів до виключення з Реєстру прозорості. Повторні порушення можуть бути підставою для заборони здійснювати лобістську діяльність у майбутньому.

Відмінність між лобіюванням, корупцією та адвокацією

Головна різниця між лобіюванням і корупцією полягає у відкритості. Лобіювання — це легальний, публічний процес, який контролюється державою і відображається у звітності. Корупція — це тіньові домовленості, хабарі, зловживання владою заради приватної вигоди.

Водночас важливо не плутати лобіювання з адвокацією. Адвокація — це вплив на рішення влади заради суспільно важливих цілей, без комерційного інтересу. Наприклад, кампанії за екологічні ініціативи, прозорі вибори чи гендерну рівність — це адвокація, а не лобізм.

Європейський контекст і значення для України

Ухвалення Закону про лобіювання стало однією з ключових рекомендацій Європейської комісії для України в межах процесу наближення до стандартів ЄС. Його головна мета — вивести «ринок впливів» із тіні, зменшити корупційні ризики та зробити політичний процес зрозумілішим для суспільства.

Для бізнесу — це шанс діяти відкрито, представляти свої інтереси в правовий спосіб, брати участь у розробці політик і нормативних актів. Для громадян — можливість бачити, хто стоїть за тими чи іншими законодавчими ініціативами.

Такі механізми є основою зрілої демократії, де діалог між бізнесом і державою відбувається не через кулуарні зустрічі, а через публічні механізми відповідальності.

Підсумок

Лобіювання — це не «легалізована корупція», а цивілізований спосіб впливу на державні рішення. Закон «Про лобіювання» створює в Україні умови для формування прозорого ринку впливу, у якому головними принципами мають бути відкритість, етичність і доброчесність.

Його ефективність залежить від того, наскільки чесно працюватимуть механізми контролю, наскільки послідовно держава забезпечить рівні правила для всіх — і чи зможе український бізнес справді навчитися говорити з владою не через «посередників у тіні», а через офіційно зареєстрованих професіоналів.

1. Lobbying Disclosure Act of 1995 (США) — законодавчий базис, що регулює реєстрацію лобістів, звітність і вплив на федеральні органи.
2. EU Interinstitutional Agreement on the Transparency Register — регулювання, за яким створено реєстр інтерес представників (lobbyists) на рівні ЄС-інституцій.
3. Transparency Register (ЄС)  — база даних, де вказані організації, які впливають на політику та законодавство ЄС, із зазначенням інтересів і витрат.
4. Закон України «Про лобіювання»-№ 3606-IX