Коли податки сплачують за нас, ми втрачаємо контроль над власними фінансами. Чому це проблема і як повернути фінансову свідомість.
Система автоматичного оподаткування робить громадян України фінансово менш залученими і менш чутливими до реального тягаря податків. Вона настільки зручна, що більшість не відчуває податкового навантаження і саме в цьому проблема.
Як працює автоматичне оподаткування
Податкова працює за принципом - не чіпати платника, який не виходить за певні рамки. Якщо не ведеться приватна підприємницька діяльність (легально), не отримуються дивіденди або інший інвестиційний дохід, не продано більше ніж одну квартиру чи більше ніж один автомобіль за календарний рік, податкова не ставить жодних питань.
Найпоширеніше, а у більшості українців єдине джерело доходу це заробітна плата. У відносинах “роботодавець - працівник” роботодавець не просто виплачує заробітну плату, він ще й сплачує податки за працівника. Тобто працівнику перераховується сума коштів уже за вирахуванням податків. Дуже зручно.
Якщо постає питання де зберігати залишки своїх грошей (якщо такі є), очевидна і найпопулярніша ідея серед українців, це розміщення їх на депозиті. У схемі “вкладник - банк” за сплату податків відповідає банк. Отже, коли справа доходить до виплати прибутку з депозиту, банк сам нараховує і сплачує податки з суми доходу, а вкладник отримує на свій рахунок дохід зі сплаченими податками. Теж дуже зручно
Від українців не вимагається щорічна декларація про доходи у випадку якщо єдиними джерелами доходів були заробітна плата, банківські продукти (депозити, кешбеки, тощо) та облігації внутрішньої державної позики (ОВДП), тощо.
Психологія податкової сліпоти
Все настільки зручно, що більшість навіть не знає, який розмір податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), військового збору (ВЗ) і т.д. відраховується з його доходів на користь держави.
В результаті маємо цілі покоління громадян, від'єднаних від процесу перерозподілу ресурсів. Людина, яка не платить податок власноруч, не відчуває його ваги. Вона не ставить запитань про ефективність державних витрат, бо не бачить прямого зв’язку між своїми грошима і бюджетом. Так утворюється ілюзія безкоштовності державних послуг, що руйнує відповідальність.
Якщо немає розуміння розміру податку, немає відчуття його навантаження. Психологічно момент сплати має значення. Люди сильніше реагують на втрату грошей, ніж на нереалізовану вигоду (ефект “loss aversion”, описаний Канеманом). Коли банк сплачує податок за вкладника, біль відсутній: на рахунок просто надходить менша сума, і ніхто не замислюється чому.
Втрачені можливості
Натомість сплачуючи податки самостійно, усвідомлюється їх величина. Це усвідомлення фокусує увагу, спонукає замислитись про легальні шляхи зменшення податкового навантаження. Розглянемо простий приклад. Станом на 2025 рік, 100 000 грн під 16% річних на депозиті теоретично мали б дати 16 000 грн доходу. Але банк автоматично утримує 18% ПДФО, або 2 880 грн та 5% ВЗ, або 800 грн. На рахунок надходить лише 12 320 грн, ефективна ставка приблизно 12,3%. Ті ж 100 000 грн, вкладені в 2025 році у облігації внутрішньої державної позики з тією ж дохідністю в 16%, приносять рівно 16 000 грн, бо ОВДП звільнені від оподаткування для фізичних осіб-резидентів. Формально ставка однакова, фактично це різниця у 3 680 грн. Але більшість навіть не помічає цієї різниці, бо не бачить моменту сплати.
В Україні є можливість зменшити податки завдяки витратам на навчання чи страхування життя (повний перелік витрат які дають право на податкову знижку можна подивитись тут. Станом на 2025 рік, якщо у тебе дохід 200 000 грн/рік, ти маєш сплатити 23% (18% ПДФО + 5% ВЗ), тобто 46 000 грн податків. Але якщо витратив 10 000 грн на страхування життя, ти можеш зменшити базу оподаткування на цю суму. Тобто 200 000 мінус 10 000 витрачених на страхування дає вже 190 000 з яких потрібно платити податки, а це вже 43 700 грн. В результаті, економія 2 300 грн. Але хто про це знає, якщо податки за тебе платить роботодавець?
Знаючи, що податкове навантаження найманого працівника 23% (Станом на 2025 рік 18% ПДФО + 5% ВЗ), хтось може розглянути модель ФОП на спрощеній системі. Наприклад на третій групі це 5% податок з обороту + 1% ВЗ + фіксований ЄСВ (~5 000 грн/квартал). Проте без розуміння своєї реальної податкової ставки питання навіть не виникає.
Варіантів податкової оптимізації може бути дуже багато, але не відчуваючи податкового навантаження ми навіть не замислюємся про це.
Ще важливий момент, коли податки сплачуються не самостійно, немає відчуття і відповідно контролю їх величини. Фокус уваги знаходиться не на податках, і це може призвести до толерування спроб їх зміни. Наприклад, їх можуть збільшувати. Податок на дохід з банківських депозитів зріс з 15% (до 2016) до 19,5% (18% ПДФО + 1,5% ВЗ до 2025 року), а з 2025 року до 23% (18% ПДФО + 5% ВЗ), але більшість вкладників цього не помітили, бо банк автоматично утримує податок.
Переваги та недоліки системи
Безперечно, автоматичне утримання податків має свої переваги як для держави так і для громадянина:
Податковій не потрібно бігати за платниками податків. В країнах де податки стягуються автоматично (роботодавцем, банком, і т д), відсоток сплати податків зазвичай вище ніж у країнах де громадяни самі декларують і сплачують.
Для платника податків автоматичне стягнення значно знижує адміністративне навантаження. Не потрібно слідкувати та витримувати терміни подачі декларації та сплати податків. Не потрібно збирати свої доходи та витрати за рік, заповнювати не зовсім просту та не завжди очевидну декларацію.
Платник податків уникає шокового фінансового навантаження в кінці податкового періоду. Роботодавець перераховує податки щомісяця. Натомість, якщо громадянин сам декларує свої доходи йому потрібно сплатити всю суму податків одномоментно.
З іншого боку:
Ніхто крім платника податків не зацікавлений в їх оптимізації (тобто зменшенні податкового навантаження). Якщо сплата податків не в фокусі, то і на оптимізації ніхто не концентрується.
Коли декларація заповнюється самостійно є розуміння скільки доходів отримано за рік, скільки витрачено, а скільки отримала держава. Це не про складність, а про усвідомленість. Щоб щось контролювати потрібно спочатку це поміряти.
Саме розуміння того, що в кінці кожного податкового періоду чекає процедура сплати податків за весь рік, спонукає до фінансового планування, до контролю витрат, формуванню грошового запасу.
Партнерські стосунки між державою та громадянами це майбутнє до якого ми прагнемо та рухаємось. Це вигідно як громадянам так і Україні. Фінансова грамотність, а розуміння податкової системи це її частина, необхідна умова для побудови цього партнерства. Держава це розуміє і навіть має стратегію по побудові фінансової грамотності своїх громадян.
Що з цим робити
Так, в Україні зазвичай не вимагається подання декларації про майновий стан і доходи, якщо протягом року ти отримував лише доходи від податкових агентів: заробітну плату, відсотки та кешбеки від банків тощо, адже податки з них утримуються і сплачуються під час нарахування (станом на 2025 рік). Це справді спрощує життя й економить час, однак “відчуття платежу” та розуміння власних цифр допомагають сформувати розуміння того скільки реально заплачено державі. Усвідомлюючи, що податкові зобов’язання виконано, громадянин має підстави очікувати належної якості державних послуг і поваги в інституціях, а також має можливість керувати своїми податковими відрахуваннями в межах передбачених законодавством (через податкову знижку).
Зіставити нетто-доходи депозитів vs ОВДП, якщо такі були за поточний рік. Можливо прийняти рішення на користь того чи іншого податкового інструмента, в залежності від відсотків дохідності та оподаткування, станом на момент прочитання статті;
Перевірити право на податкову знижку (чи були протягом року витрати перелічені тут). Якщо права немає, то можливо розглянути можливість його набуття під час планування витрат на наступний рік (наприклад купівля страхування життя);
Порахувати ефективну податкову ставку, а головне суму сплачених податків.
Ці нескладні кроки, якщо їх виконувати системно, з року в рік, приведуть до усвідомлення свого фінансового становища. А усвідомленість, це перший крок до контролю. Не можна керувати тим, чого не вимірюєш. Почніть вимірювати, і ви здивуєтесь, скільки можливостей для легальної оптимізації відкриється.
