Відновлення Донбасу. Як забезпечити інвестиції у режимі «non-stop»

Інвестиційний рейтинг країни і її окремих територій визначається можливостями залучати і розумно інвестувати великі транші цільового фінансування. В Україні одним із таких маркерів стала угода, підписана з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ). Документ передбачає фінансування проектів з відновлення інфраструктури Донбасу, з умовою створення комфортних умов життєдіяльності для переселенців. Але його глобальна мета – дати імпульс регіону до відродження і розвитку.

Угоду підписали ще в грудні 2014-го. Але тільки через три роки, наприкінці 2017-го, спільними зусиллями цей стратегічно важливий для Донбасу і всієї країни міжнародний проект вдалося зрушити з місця. За цей час його довелося тягнути «на буксирі» через парламентські і урядові мілини й рифи, всіляко допомагаючи і підштовхуючи. Зазначу колосальну роботу, виконану Донецькою облдержадміністрацією, і безумовну підтримку її голови Павла Жебрівського. Він зробив багато, аби проект реально вийшов на старт.

Договір передбачає фінансування інфраструктурних проектів у п'яти областях країни – Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій. Ці регіони прийняли найбільшу кількість переселенців і вимагають підвищеної уваги.

За попередніми оцінками, на 200 млн євро, передбачених угодою, можна реалізувати близько тисячі проектів. Умови договору допускають широкі проектні напрямки. Серед пріоритетів - модернізація шкіл, садочків, лікарень, облаштування гуртожитків в приміщеннях з іншими цільовим призначенням. Цією інфраструктури критично не вистачає тисячам переселенців і представникам громад, що їх прихистили.

На старті виявилося, що відкрити проектне фінансування значно складніше, аніж домовитися про залучення коштів. Ще у квітні 2015-го в Україну зайшли перші 15 млн євро від ЄІБ. Однак, через бюрократію і відомчу «штурханину» вони так і лишилися на банківських рахунках. Заслони чиновників на місцевому і центральному рівні стали «лінією Маннергейма» для міжнародних проектних інвестицій.

Залучення інвестицій в інфраструктурний розвиток Донбасу – тема, якій я присвятив чимало часу і зусиль. Зокрема, у частині налагодження міжвідомчої комунікації і подолання пасивності багатьох учасників процесу. Довелося заглибитися у масу нюансів, що визначають успіх проекту.

Наприклад, ЄІБ завжди у будь-якій країні визначає принципові умови. Одна з них полягає в тому, що банк принципово не платить місцевих податків. Там розраховують, що всі виділені гроші повинні бути витрачені на проектні цілі, а не перераховані в підсумку до загального бюджетного «котла». Це стало першою перешкодою, через яку кошти ЄІБ могли одразу покинути нашу фінансову юрисдикцію.

Щоб не допустити такого розвитку ситуації, ми розробили і подали законопроект, що передбачає скасування сплати ПДВ для проектів ЄІБ. Це могло вирішити питання, але в Мінфіні знайшли процедурні помарки, які не дозволили узгодити документ. Далі пішла боротьба за державне співфінансування для погашення горезвісних 20% ПДВ. «Політичне сумо» з Мінфіном із метою «видавити» гроші тривало до кінця 2016-го. Наприкінці року як депутат я зробив термінову законодавчу поправку до бюджету, що збільшила цей показник до необхідних 500 млн.

Вже при підготовці Кабміном проекту бюджету-2018 рядок на сплату ПДВ для реалізації проекту взагалі... загубили. І знову був наполегливий «пошук» з нашого боку, щоб допомогти передбачити все ту саму суму.

Критично важливим завданням було запустити старт 93-х проектів із першого траншу загальною вартістю 650 млн гривень. Цей крок був умовою запуску наступних двох траншів. Слабкою ланкою, як і очікувалося, стала нестача на місцях якісних проектних пропозицій і команд, готових їх реалізувати. Питання вдалося вирішити після надання органам місцевого самоврядування максимального сприяння в доопрацюванні та узгодженні проектів.

Два роки тривала робота зі складання планів, їх аналізу, оцінці та переоцінці у зв'язку з мінливими умовами. Паралельно відбувалося узгодження договорів з ЄІБ і Мінфіном. З урахуванням підвищення мінімальної зарплати, а пізніше – змін у вимогах до будівельної документації, проектний пакет переробляли тричі.

Наприкінці 2017-го, нарешті, погодили всі умови і процедури, відкривши фінансування. Наразі у Донецькій області пройшли авансові платежі по п'яти проектах. Ще сім – на етапі виконання платіжних доручень.

Для держави важливо максимально коректно і точно відпрацювати другий транш обсягом в 2,5 млрд гривень. З них - 1,5 млрд призначені на потреби Донецької області, з яких 450 млн – Краматорська. Після узгодження документу стануть зрозумілі подальші його перспективи. Наша мета – відкрити фінансування об'єктів другого траншу в поточному році. Аби громади, які беруть участь в проекті, змогли підписувати фінансові договори, оголошувати тендера і, найважливіше, - почати будівництво в 2018-му.

Одне з найважливіших питань – активізація на Донбасі економічних процесів і створення конкурентного ринку праці. Необхідно залучити тисячі фахівців, які залишили край із початком війни. У нинішніх умовах це завдання – малоймовірне для виконання. Адже більшість проектів розробили в 2015-му. І передбачений там рівень зарплат вже не є конкурентним.

Аби повернути фахівців, які виїхали на заробітки в Польщу, Чехію, Білорусь або РФ, у подальшому необхідно передбачати більш гнучкі умови винагороди, що стимулюють людей працювати вдома. Таким чином вирішимо не тільки інфраструктурні, але й соціальні проблеми Донбасу.

Упевнений, що в подібних інвестиційних проектах потрібно передбачати зарплату на рівні середньої або високої в галузі, а не мінімальної, як це робилося. Сьогодні, щоб не втрачати час на переробку проектної документації, потрібно активніше підключати до співфінансування місцеві громади, зацікавлені в модернізації ключових для себе об'єктів. Такі переговори ведемо з владою Краматорська щодо модернізації міських шкіл та дитсадків.

Не сумніваюся, що ми успішно завершимо інвестиційну програму з Європейським інвестиційним банком. Оскільки цей виклик для України принциповий. Від нього залежить продовження інвестиційного співробітництва України з зовнішніми партнерами. Для нас важливо за рахунок міжнародних інвестицій зберегти темпи інфраструктурного розвитку регіону і країни. Ми повинні підтвердити готовність працювати за правилами європейського менеджменту.

Найбільш важливе завдання цього проекту бачу в тому, щоб сотні тисяч співгромадян, які виїхали за кордон, нарешті, відчули, що Україна готова знайти застосування їхнім умілим рукам і розумним головам. І тоді Україна безболісно перейде в економічний режим інвестиції «non-stop».