Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
29.02.2024 14:16

Партисипативне бюджетування як фінансовий інструмент для фінансування середньої освіти

Експерт з консалтингу у сфері фінансів, оподаткування, обліку та звітності

У статті аналізується теорія й практика запровадження партисипативного бюджетування та використання його як інноваційного підходу до фінансування шкільної освіти

У статті аналізується теорія й практика запровадження партисипативного бюджетування та використання його як інноваційного підходу до фінансування шкільної освіти, формування у школярів фінансової грамотності, активної громадянської позиції, розвитку навичок досліджень та критичного мислення. Автором проаналізовано міжнародний досвід партисипативного бюджетування, обґрунтовано наявність передумов реалізації даного фінансового інструменту в Україні та окреслені подальші кроки щодо його розвитку. Зокрема важливими питаннями формування системи партисипативного бюджетування є розвиток фінансової автономії шкіл, запровадження шкільного громадського бюджету, розширення участі представників шкільних спільнот та піклувальних рад у процесі формуванні місцевих бюджетів, залучення їх до процесу обґрунтування обсягу та розподілу коштів освітньої субвенції, формування бюджетних запитів. Надано пропозиції щодо запровадження фінансового інструментарію партисипативного бюджетування в рамках інтеграції української освіти до освітнього простору ЄС та участі України у забезпеченні передумов сталого суспільного розвитку, Впровадження  партисипативного бюджетування сприятиме покращенню ефективності, прозорості та відкритості громадського бюджету, стане фактором продовження фінансової підтримки України міжнародною спільнотою та покращення передумов для  післявоєнної відбудови країни.

Визнані Україною світові демократичні цінності, її  участь у досягненні цілей сталого розвитку передбачають надання громадянам більше можливостей для партисипативного бюджетування (від англ. participatory budgeting – «спільне бюджетування»), тобто їх залучення до процесів розподілу бюджетних коштів та врахування важливих для них громадянських цілей і інтересів. З 2011 р. В Україні діє міжнародна ініціатива «Партнерство Відкритий Уряд», що передбачає долучення громадськості до урядування на місцевому рівні. Але, як свідчить аналіз відкритості та прозорості бюджету, виконаний у 2021 р. Міжнародним бюджетним партнерством IBP, в Україні наразі суттєво обмежені можливості громадян щодо їх залученості у бюджетний процес (індекс 39 зі 100). Це стосується всіх етапів: формування, затвердження та виконання бюджету, хоча в цілому відкрито публікується достатньо інформації для формування інформованої громадської дискусії [1]. З 2022 р. доступність публічних даних в містах та муніципалітетах України обмежена резонами воєнного стану, що загалом не сприяє ефективній роботі багатьох освітніх проєктів та програм з урядування за участю громадськості.

Водночас прозорість бюджетного процесу у галузі освіти на місцевому рівні є однією з головних цілей демократичного суспільства [[2], с. 128]. Підтвердженням даної тези є визнання як одного з головних стратегічних напрямків розвитку України на період 2021–2026 рр. напрямку забезпечення ефективних процедур громадської участі у формуванні та реалізації державної політики на національному та регіональному рівнях, розв’язанні питань місцевого значення [3], розд. V, п. 1], з урахуванням принципів рівних можливостей для реалізації громадянських прав, прозорості та підзвітності, участі та інклюзивності для громадян. Отже, процес демократичного та прозорого формування шкільного бюджету має тривати попри всі наявні воєнні виклики, а на національному та місцевому рівнях громадяни мають активно використовувати всі доступні механізми своєї участі у бюджетуванні освіти – публічні консультації, референдуми, загальні збори жителів, громадські слухання, звернення, у тому числі електронні петиції, громадський бюджет тощо. Натомість наразі участь громадян у партисипативному бюджетуванні, яке також називають партиципаторним, учасницьким, громадським або публічним,  здебільшого є спорадичною та несистемною, а органи державної влади та місцевого самоврядування роблять недостатньо для створення всіх необхідних умов та механізмів участі громадян в управлінні бюджетними коштами.

Аргументи щодо необхідності запровадження в Україні партисипативного бюджетування, заснованого на ініціативах та потребах громадськості, а також інструменти його розвитку представлено в роботі [4] (Н. О. Станіславчук, О. А. Демꞌянишина, А. В. Мовчанюк). В дослідженні [5] (В. П. Писаренко) розкрито теоретичні основи партисипативної теорії демократії та спільного розв’язання проблем громадою заради подолання дефіциту фінансових ресурсів. Автор [6] (Л. А. Воропай) показав, що партисипативному бюджетуванню у кожній адміністративно-територіальній одиниці в Україні властива власна типологізація проєктів та індивідуальні особливості співфінансування. Водночас в науковій літературі недостатньо розкрито зміст та особливості механізмів процесу партисипативного бюджетування в контексті реалізації права українських шкіл на їх залучення до розв’язання фінансових питань. Це свідчить про актуальність обраної тематики. А в умовах безперецедентних викликів війни в Україні ці питання особливо важливі, зважаючи на необхідність підвищувати роль молоді у майбутній відбудові країни.

В сфері освіти вперше партисипативне бюджетування було реалізовано у 1989 р. в Бразилії в місті Порту-Алегрі. На вуличних дебатах містяни спільно формували критерії розподілу бюджету між районами міста, якими могли стати навіть відсутність асфальту або школи. Процес системного залучення громадськості до освітнього фінансування приніс відчутні позитивні зміни Порту-Алегрі: кількість шкіл збільшилась у 4 рази [[7], с. 2]. При цьому кількість містян, які брали участь у публічних зборах та дискусіях, за десять наступних років зросла у 40 разів (з 1000 до 40000 чоловік), що свідчить про надзвичайну зацікавленість в добробуті власного міста та спільному й виваженому прийнятті рішень стосовно напрямків його розвитку. Містяни Порту-Алегрі отримали не лише доступ до прозорої інформації про бюджетні надходження та витрати, а й можливість брати участь у дискусіях щодо пріоритетів розподілу бюджетних коштів, в ухваленні важливих рішень впродовж бюджетного циклу – від висування ідей і розробки проєктів до прийняття спільних рішень голосуванням.

Таким чином, цей досвід свідчить, що громадяни в рамках партисипативного бюджетування діють з урахуванням власних потреб та вподобань, приймають участь у голосуванні та мають змогу прямо впливати на розподіл коштів. Водночас вони не лише беруть участь в управлінні бюджетом, а й суттєво підвищують прозорість та доступність інформації, використовують кошти у суспільних інтересах. Тобто водночас реалізуються функції ініціативності та відкритості бюджетування. Своєю чергою відкритість передбачає публічну прозорість та доступність інформації, коли, наприклад, дані про бюджет школи є загальнодоступними, а громадяни та учасники освітнього процесу можуть детально ознайомитися з видатками ти доходами на рівні школи. Ініціативність бюджетування полягає в тому, що зацікавлені особи активно аргументують власні ідеї та підготовлені ними проєкти, що потребують першочергового фінансування, або виявляють найбільшу активність на етапі визначення пріоритетів й відповідного розподілу бюджетних коштів, коли вони дискутують, голосують, приймають рішення щодо найважливіших напрямів фінансування.

З огляду на відносну новизну партисипативного бюджетування, яке може бути використано, зокрема, у сфері української освіти, та історично наявну обмеженість механізмів спільного прийняття рішень громадськістю в Україні, пріоритетними слід вважати процедури такого бюджетування, що сприяють підзвітності та публічності інформації, вільному й відкритому обміну громадян думками, за умов залучення якомога більшої кількості учасників освітнього процесу (рис. 1), а також відкритості та відповідальності влади перед громадськістю.

Партисипативне бюджетування як фінансовий інструмент для фінансування середньої освіти

Рис. 1. Складові партисипативного бюджетування в освіті

Побудовано автором за аналітичною довідкою Міжнародного інституту планування освіти ЮНЕСКО [vii]

Зазначимо також, що партисипативне бюджетування є лише однією з форм участі громадян в урядуванні освіти [8] разом із відкритим контрактуванням, громадським аудитом, відкритим формуванням політики та краудсорсингом, але має із ними спільну мету – заохочення діалогу між адміністрацією школи, педагогами, непедагогічним персоналом, батьками та учнями, надання школярам права голосу під час ухвалення фінансових рішень, що дає змогу використовувати кошти ефективніше із врахуванням першочергових потреб шкільної спільноти. Наслідком такого діалогу стає суспільний договір щодо розподілу бюджетних коштів, однією зі сторін якого є шкільна спільнота, іншою – орган державної влади. Зміст цього договору, включно з процедурами громадського обговорення, порядком подання конкурсних проєктів та участі представників обох сторін у голосуванні, визначення переможців, права та обов’язки сторін фіксуються в положенні про громадський бюджет та статуті громаді. Дані документи муніципалітети та міські органи влади розробляють та затверджують самостійно. Методології різняться залежно від регіону та муніципалітету, а на процес залучення шкільних спільнот впливають насамперед площа та інфраструктура громади (у великих більша й бюрократія), попит й пропозиція на освітні послуги.

Положення про громадський бюджет містить зазвичай 3-4 розділи, до яких входять 17-20 статей, де відображені умови бюджетування за участю шкільних спільнот: терміни, стандарти, мета й завдання громадського бюджету, відповідальні за організацію та контроль. У положенні поетапно розкривається вся процедура партисипативного бюджетування, від подання проєктів до звітування щодо їх реалізації, перелічені робочі групи, комісії, а також є додатки зі всіма шаблонами та формами документів. Додатково може бути передбачена можливість публічних обговорень та спільних консультацій, коли кожен учасник громадського бюджету має змогу висловлювати аргументовані думки та впливати на розподіл коштів. Детальні рекомендації до змісту кожного розділу та статті положення про громадський бюджет надані експертами Ради Європи Максим Лукінюк з експертами А. Стельмашовим, Е. Ламахом, О. Коваленко, В. Кебало [xix, с. 44], для чого ними використані практичні напрацювання міста Вінниці та Полтавської області, а також досвід Португалії (Кашкайш), Польщі (Варшава, Гданськ), Франції (Париж)[9] та Литви.

А оскільки суспільний договір, в якому зафіксовано положення про громадський бюджет та статут громади, стосується розподілу й контролю фінансових ресурсів, реалізації відповідних прав та обов’язків, то він є фінансовим інструментом [[10], с. 181]. Отже партисипативне бюджетування в сфері освіти є фінансовим інструментом, складовими якого є залучення школярів та інших представників шкільної спільноти до управління державними фінансами, збільшення їх фінансової обізнаності і, як наслідок, їх бюджетна й фінансова активність, що сприяють зростанню прозорості та контрольованості бюджетного процесу в  сучасному демократичному суспільстві.

Безпосередньо всередині шкільних спільнот партисипативне бюджетування, як показує міжнародний досвід, системно практикується у різних формах майже 20 років. До процесу спільного прийняття рішень залучаються окремі учні й шкільні координатори, інколи вся шкільна спільнота, включно з батьками, вчителями, персоналом школи та навіть спеціальним представником регіонального уряду. Причому пріоритетними для втілення стають не лише проєкти створення матеріальних благ (реконструкція саду, придбання меблів чи обладнання та ін.), а й реалізації розважальних або культурно-наукових заходів, наприклад, набуття школярами певного досвіду, проведення конференції з саморозвитку, створення розважальної події чи карнавалу, що зміцнює стосунки між людьми та підтримує шкільний дух. Шкільна громада при цьому неодмінно об’єднується, а школа стає місцем, де не лише втілюються процеси прямої демократії, а з’являється можливість саме навчатися цієї демократії. Наслідком реалізації даного фінансового інструмента є активізація участі молоді у загальних виборах країни, суспільно-політичному житті.

З часом найбільш розповсюдженим у світі об’єктом партисипативного бюджетування у школах світу став саме шкільний громадський бюджет. Його запровадженню сприяло ухвалення в 2010 р. Хартії Ради Європи про освіту для демократичного громадянства та прав людини [11], що зобов’язує національні уряди вживати заходів та посилювати співпрацю в цій сфері, хоча й не передбачає універсальних процедур та механізмів. В Україні додаткові передумови для подальшої реалізації ідей партисипативного бюджетування в середній освіті були створені у 2017 році із прийняттям Закону України «Про освіту» та визначенням правових засад фінансової автономії шкіл, за якої заклад середньої освіти отримує максимальну самостійність в розробці механізмів залучення шкільної спільноти до розпорядження бюджетними коштами, а керівник має змогу розв’язувати всі фінансово-господарські питання, залучати кошти грантів, громадського бюджету міста/громади, краудфандингу, фандрейзингу задля реалізації ідей, що не покриваються з основних джерел фінансування.

Починаючи з 2018 р. за підтримки Міжнародного інституту планування освіти ЮНЕСКО в Україні були започатковані дослідницькі програми щодо складання бюджету за участі громадськості як ключового способу заохочення батьків, шкільних громад та учнів до процесів прийняття рішень та формування контролю в системі освіти. Зокрема, використовується досвід міжнародної некомерційної організації PB in Schools, чиї проєкти з партисипативного бюджетування діють у школах більш ніж 7 000 міст по всьому світу. Крім того, з 2020 р. за підтримки Міністерства освіти і науки України та Міністерства розвитку громад та територій України у 16 українських громадах реалізується швейцарсько-український проєкт DECIDE в рамках програми «Електронне урядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP), що реалізується Фондом Східна Європа у партнерстві з Міністерством цифрової трансформації України та фінансується Швейцарією. Схожі проєкти з партисипативного бюджетування на рівні школи протягом останнього десятиріччя, крім України, вже успішно реалізовували, Литва, Франція, Португалія, Польща, Словенія, Словаччина.

Однак попри всі наявні передумови для практичного застосування фінансового інструментарію партисипативного бюджетування на рівні шкіл, наразі шкільний громадський бюджет практикується у середніх школах лише вісьмох територіальних громад та п’яти міст України, а наприкінці 2023 р. з майже 13 000 функціонуючих закладів загальної середньої освіти [12] лише 24 % номінально скористалися правом фінансової автономії, тобто зареєструвалися в Єдиному реєстрі розпорядників та одержувачів бюджетних коштів [13]. Між тим, за даними PISA, вдале поєднання автономії та підзвітності школи є чинником покращання результатів навчання учнів та зростання якості надання освітніх послуг [[14], с. 4], що є важливою передумовою зростання якості життя. Відомо, що у країнах, де найвищий ВВП на одну особу [15], школи максимально самостійні (рис. 2), це зокрема у Ліхтенштейні, Швейцарії, Норвегії, Ізраїлі, Австралії, Австрії, Швеції та Фінляндії (систему освіти останньої наразі вважають взірцем за якістю). Отже, фінансова автономія шкіл впливає на якість освіти, яка своєю чергою обумовлює рівень ВВП на душу населення.

Головними причинами повільності децентралізації управління в освіті в Україні є інертність зацікавлених сторін (директорів, батьків, місцевих органів влади), брак досвіду та неповне розуміння сутності реформ децентралізації. Наразі 82 % директорів шкіл вважають, що фінансова автономія накладає на них надто велику відповідальність [16], тож вони психологічно й організаційно не готові брати відповідальність за долю навчальних закладів, деякою мірою через небажання органів управління освіти відпускати школи у вільне плавання. Не додає динаміки процесу й факт окупації чи перебування у районах бойових дій у 2023 р. майже 21 % територіальних громад [17]. В результаті цього органи місцевого самоврядування багатьох з них досі не мали змоги сформувати ефективну мережу шкіл, хоча за законом такі плани мають бути затверджені до початку вересня 2024 р. Все це суттєво заважає застосуванню в освіті фінансового інструментарію партисипативного бюджетування.

Втім в обмеженій фінансовій самостійності шкіл Україна не єдина, адже за даними незалежної неприбуткової громадської організації CASE Україна, [14, с. 12], шкільна автономія поки що загалом не набула достатньої популярності у світі. Підтвердженням обмеженості фінансової автономії шкіл у світі є дані рисунка 2, за яким в більшості країн у прийнятті понад 50 % рішень залучені регіональні та національні відділи освіти.

Партисипативне бюджетування як фінансовий інструмент для фінансування середньої освіти

Рис. 2. Рівень фінансової автономії середніх шкіл в країнах світу в 2012 р. Джерело даних: PISA. What Makes Schools Successful? Resources, Policies and Practices. Volume IV [18]

Додатковою перепоною партисипативному бюджетуванню в середній освіті в Україні є обмеженість складу наглядових (піклувальних) ради шкіл, створених згідно із законом «Про освіту» [ix, ст. 29]. На відміну від Естонії, Латвії та Литви, до піклувальних рад українських шкіл не можуть входити ні учні, ні учителі чи інші співробітники школи. При цьому існує суперечливість – наглядові ради номінально за законом наділені достатньо широкими повноваженнями: мають право брати участь у складанні та контролі виконання стратегії школи, залучати кошти з додаткових джерел, контролювати виконання бюджету школи та пропонувати зміни до нього, причому всі їх пропозиції обов’язково мають бути розглянуті керівником школи. Фактично, якщо піклувальні ради й організовані, досі не мають доступу до управління шкільними фінансами, головним чином через відсутність окремих нормативних актів, що регулюють порядок їх діяльності, відповідальність, перелік і строк повноважень, а також застарілість установчих документів більшості шкіл, де зазвичай досі не визначено статус наглядових рад. Адже положення про піклувальну раду кожна школа або громада розробляє на власний розсуд, лише з урахуванням норм статуту школи, який до того ж часто не відповідає фактичним можливостям щодо управління шкільними фінансами, а також законам України «Про освіту» та «Про громадські об’єднання» [19].

Поза школами участь громадськості у бюджетуванні середньої освіти в Україні зазвичай обмежується голосуванням за окремі проєкти на загальну суму не більше 0,5-1,0 % бюджету громади, що розподіляється як бюджет участі або за проєкти в рамках щорічних бюджетних програм та в основному на завершальних етапах планування бюджету. Водночас громадські обговорення фінансових рішень громад, якщо й відбуваються в законний спосіб, то лише формально, складним текстом, малозрозумілим людям без відповідної фахової підготовки, а також із залученням представників міських адміністрацій та органів влади, що унеможливлює сформувати уявлення про позицію громадян [20]. При цьому досі не існує законодавчих норм, що зобов’язують органи самоврядування враховувати думку освітян, учнів, батьків та мешканців громади щодо розподілу річного бюджету громади на фінансування та розвиток системи освіти. Тож формат участі громадян у прийнятті рішень, в тому числі щодо фінансування освіти у громаді, по країні дуже різниться – від прописаного чіткого алгоритму відбору проєктів та масового онлайн-голосування за них до майже повного нехтування механізмами волевиявлення громадськості. Між тим обсяги фінансування сфери освіти суттєві – зазвичай не менше 50 % річного бюджету громади.

Враховуючи вищевикладене, можна стверджувати, що системне та всебічне партисипативне бюджетування в українських школах та громадах наразі відсутнє, а фінансовий інструментарій для бюджетних процесів не є інклюзивним, тобто не є доступним всім громадянам незалежно від їх кваліфікації, роду занять, освіти, фізичних, організаційних та інших труднощів, хоча певні кроки до цього вже зроблені та робляться надалі. Зокрема, у всіх громадах створені та діють відділи освіти, що деінде долучають все ж таки громадськість до спільного прийняття фінансових рішень. Багато де вже діють піклувальні ради громад й окремих шкіл, що створені насамперед як майданчики для обговорення актуальних проблем шкіл та пошуку ефективних рішень, планування спільних дій заради розвитку громади та кожного окремого закладу освіти. Першими вони з’явились у громадах Івано-Франківської, Чернігівської, Одеської та Полтавської областей в рамках швейцарсько-українського проєкту Decide 2020–2025, спрямованого на долучення громадян об’єднаних територіальних громад до демократичного врядування у сфері освіти [21]. З часом розпочали роботу й в інших областях України, насамперед задля співпраці з органами виконавчої влади. Важливим кроком до реалізації функції відкритості партисипативного бюджетування можна вважати також публікацію даних про шкільні видатки на порталі із моніторингу закупівель Prozorro, де за ЄДРПОУ управління освіти чи школи, її адресою та назвою батьки можуть довідатись, що саме (меблі, обладнання, підрядні роботи, послуги, харчування тощо), за якою ціною та у якого підрядника адміністрація школи замовила за бюджетні кошти.

Зробити органи місцевого самоврядування у громадах України більш прозорими та підзвітними для громадян, а також сприяти росту ефективності бюджетування (в тому числі у сфері освіти) наразі мають на меті й міжнародні ініціативи, зокрема:

1. Проєкт USAID «Говерла» 2021–2026 [22] за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та українського Громадського Партнерства «За прозорі місцеві бюджети!». Серед цілей проєкту – закріплення норм партисипативного бюджетування у законодавстві України.

2. Проєкт «ДІЄМО» від міжнародної некомерційної організації Global Communities, Громадського Партнерства «За прозорі місцеві бюджети!» і CASE Україна, що діє з 2019 р. та спрямований на підвищення прозорості у освіті, насамперед для запровадження у громадах нагляду за бюджетними коштами, посилення співпраці мешканців та влади, залучення громадян до прийняття рішень, зниження ризиків корупції.

Отже, для подальшого руху в напрямку прямої демократії щодо бюджетування у сфері освіти та реалізації сучасних фінансових інструментів за участю громадськості в Україні є всі необхідні передумови. Серед наступних першочергових кроків освітян та органів місцевої влади:

1. Забезпечити пряме голосування представників шкільних спільнот за освітні проєкти. Не варто здійснювати голосуванням виключно депутатами громад.

2. Розробити заходи для ширшого залучення піклувальних рад шкіл, представників шкільних спільнот та інших громадян до обговорення бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів стосовно фінансування середньої освіти. До речі, цей механізм передбачений нормами Закону України «Про місцеве самоврядування» [[23], ст. 13], тож має бути врегульований статутом територіальної громади та положенням про бюджетні слухання, затвердженим громадою. У статуті доцільно прописати процедуру організації та форми публічного громадського обговорення — конференції, семінари, форуми, громадські слухання, круглі столи, збори, зустрічі з громадськістю, громадські приймальні, телевізійні або радіодебати, дискусії, діалоги, інтерв’ю та інші передачі теле- та радіомовлення, інтернет-конференції, телефонні «гарячі лінії», інтерактивне спілкування в інших сучасних формах.

3. Створити стимули для постійного підвищення рівня компетентності керівниками шкіл у питаннях фінансово-економічної діяльності, сприяти бажанню брати на себе відповідальність за фінансову автономію закладу.

4. Сприяти впровадженню чисельних нормативно-правових документів, що зобов’язують органи управління освітою делегувати повноваження та децентралізувати управління. Наразі 60 % керівників шкіл і представників управлінь освіти та науково-методичних служб, за даними опитування відділу економіки та управління загальною середньою освітою Інституту педагогіки НАПН України, досі визначають сучасне управління в сфері освіти як адміністративно-командне з бюрократичним супроводом та жорсткою управлінською вертикаллю [[24], с. 42].

5. Розробити заходи для запровадження важливого  фінансового інструменту - громадського бюджетування шкільної освіти за участю школярів. Учні мають брати участь у прийнятті важливих фінансових рішень, що впливають на їхнє життя, а не тільки директори чи керівники управлінь освіти. В ході процесу партисипативного бюджетування всередині шкільної спільноти діти об’єднуються, отримують навички співпраці, досліджень, опитувань, розв’язання проблем та критичного мислення. Водночас завдяки участі у шкільних бюджетах вони починають розуміти суть бюджетного процесу, потреби громади та власну роль у їх вирішенні, отримують базові навички бюджетування. В контексті цього необхідне розроблення положення про партисипативне бюджетування – головного документа, що регулює фінансові й правові відносини між шкільними громадами, муніципалітетами, освітянами та іншими учасниками процесу партисипативного бюджетування.

6. Включити розділи та теми з бюджетного фінансування та партисипативного бюджетування до навчальних програм, насамперед з предметів «Фінансова грамотність», «Підприємництво і фінансова грамотність».

7. Використати вже наявні та  перевірені багаторічною практикою методи та механізми, зокрема інструкції з впровадження шкільного громадського бюджету, зокрема розроблені Відділом з питань виборів та громадянського суспільства в рамках реалізації проєкту Ради Європи «Сприяння участі громадян у демократичному процесі прийняття рішень в Україні». За ними можна легко сформувати власну модель бюджету [[25], с. 28], а потім на її основі розробити та затвердити положення про шкільний громадський бюджет.

8. Розширити шкільні спільноти, що беруть участь у бюджетуванні, залучаючи не лише школярів, вчителів та непедагогічний персонал, а й батьків. Співробітництво між учнями, вчителями та батьками допомагає зміцнює стосунки всередині шкільної спільноти [[26]].

9. Законодавчо врегулювати права українських шкільних спільнот на участь у партисипативному бюджетуванні, упорядкувати відповідні процедури, аби автори проєктів мали можливість контролювати результати голосування, а також заради нівелювання ризику можливих маніпулювань.

10. З огляду на те, що деякі школи організаційно та технічно не готові застосовувати фінансові механізми громадського шкільного бюджету, а громади не завжди в змозі виділяти на дані цілі навіть 2–3 % річного доходу бюджету (це оптимальний старт для бюджету участі), запроваджувати бюджет участі доцільно поступово – у перший рік фінансувати гранти як пілотні проєкти лише у школах, технічно й організаційно підготовлених до процесів партисипативного бюджетування; надалі коригувати та переносити їх позитивний досвід на інші навчальні заклади територіальної громади чи міста.

11. Додатково долучити до процесу розроблення громадського бюджету бізнес та інвесторів, запрошувати їх до публічної дискусії, використовувати можливості приватно-державного партнерства для перетворення останніх на фінансових донорів [5, с. 53]. Саме цю ідею з 2023 р. втілюється у Міністерстві розвитку громад, територій та інфраструктури, щодо системної роботи з посилення прозорості та підзвітності органів місцевого самоврядування.

Отже, формування та впровадження партисипативного бюджету – це демократичний процес, в ході якого шкільні спільноти можуть обговорювати освітні пріоритети і голосувати, як витратити частину державного бюджету, призначену для фінансування їх освітнього закладу. Школярі отримують право особисто висловити думку щодо рішень, які їх стосуються. Самі процедури оформлюються у вигляді суспільного договору в різних документах (положеннях, статутах), що створює фінансовий інструмент  партисипативного бюджетування. Користування таким фінансовим інструментом формує впевнених та активних громадян, зміцнює шкільну культуру, будує позитивні стосунки.

Партисипативне бюджетування в освіті має 40‑річну історію у різних країнах світу та тісно пов’язане з фінансовою автономією шкіл. В Україні через низький рівень фінансової автономії шкіл даний фінансовий інструмент ще не повністю сформований,  є певні його складові, які реалізуються переважно через шкільний громадський бюджет, до процедур якого через неформальний демократичний підхід можуть залучатися учні, батьки, вчителі, директори.

Кошти, що розподіляються в рамках шкільного громадського бюджету, виділяються місцевими органами виконавчої влади в обмежених обсягах (зазвичай від 0,1 до 1–3 % річного бюджету громади) та виключно на реалізацію проєктів-переможців конкурсів. При цьому прозоре й відкрите партисипативне бюджетування при розподілі освітньої субвенції та інших бюджетних коштів, особливо за участю учнів загальноосвітніх шкіл в Україні поки майже не практикується, в тому числі з огляду на обставини війни. Як наслідок може виникати непрозорість як на етапі формування бюджетів, так і в процесі їх виконання.

Партисипативне бюджетування в освіті є не лише інструментом фінансування середньої освіти в наявних обставинах, а й впливатиме на стратегію відновлення України після війни. Адже соціальні та емоційні складові, притаманні спільному та координованому прийняттю рішень на всіх рівнях бюджетування шкіл будуть особливо затребувані при подоланні викликів війни.

Список використаних джерел

[1]. Огляд відкритості бюджету 2021 від Міжнародного бюджетного партнерства, Open Budget Survey 2021

[2]. Герчинський, Я. Фінанси освіти в Україні: окремі стратегічні питання / Герчинський Я. — К.: ТОВ «Видавництво “Юстон“» 2017

[3]. Про Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021–2026 роки

[4]. Станіславчук Н. О., Демꞌянишина О. А., Мовчанюк А. В. Партиципаторне бюджетування як інноваційний механізм управління. Економіка і суспільство, № 5, 2018.

[5]. Писаренко В. П. Впровадження партисипативного бюджету. Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 1–2, 2016.

[6]. Воропай Л. А. Відкрите бюджетування як інноваційний підхід в реалізації державної політики у сфері соціального захисту учасників АТО. Право та державне управління, № 2, 2020

[7]. Бюджет участі в Бразилії. Звіт Світового банку, 2003

[8]. Аналітична довідка: Відкрите бюджетування, приклади реалізації відкритого урядування в освіті. Міжнародний інститут планування освіти ЮНЕСКО, IIEP Policy Brief–Open Government in Education, № 2/2021

[9] Режим доступу до громадського бюджету Парижу.

[10]. Т.А. Васильєва, С.В. Лєонов, О.В. Макарюк. Фінансовий інструментарій забезпечення ефективного функціонування інвестиційного ринку. Механізм регулювання економіки, 2009, № 3, Т. 1, с. 180–189.

[11]. Хартія Ради Європи з освіти для демократичного громадянства і освіти в галузі прав людини. Компас. Посібник з освіти з прав людини за участю молоді. – Київ, видавництво «Право», 2020.

[12]. Реєстр суб’єктів освітньої діяльності України.

[13]. Єдиний реєстр розпорядників та одержувачів бюджетних коштів Казначейства України. Вибірка закладів загальної середньої освіти, включно з коледжами, ліцеями та школами, за кодом відомчої класифікації 06 (КВК 06 «Орган з питань освіти», згідно зі структурою кодування Програмної класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів.

[14]. Фінансування шкіл в ОТГ і просування шкільної автономії. Київ, 2020.

[15]. Дані сайту Глобальної світової статистики.

[16]. Опитування Центру інноваційної освіти «Про.Cвіт», 2018 р

[17]. Дані Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України

[18]. Дослідження за Програмою міжнародного оцінювання учнів PISA, започаткованою Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР).

[19]. Закон України «Про громадські об'єднання». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 1.

[20]. Любарець Андрій. Громадський бюджет, петиції, слухання – чи працює все це в Україні? Публікація на сайті Рух ЧЕСНО, 17 березня 2021 р

[21]. Проєкт DECIDE за підтримки Державної служби якості освіти

[22]. Проєкт USAID «Говерла»

[23]. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, № 24.

[24]. Громадсько-активні школи: управління та механізми розвитку: практичний посібник / О. М. Онаць, Н. М. Островерхова, Л. М. Попович, М. Г. Шевцов - К.: КОНВІ ПРІНТ, 2019.

[25]. Шкільний громадський бюджет. Інструментарій для впровадження. За ред. О. Коваленко. Рада Європи, 2020

[26]. Дослідження спеціалізованої некомерційної організації Participatory Budgeting Project (PBP) у школах США та Канади

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи