Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
04.05.2018 08:38

Чому суддям не довіряють: із власного досвіду

Cуддя Октябрського районного суду міста Полтави, лауреат міжнародної відзнаки Blueprint for Free Speech

Справедливість у судах досягається надзусиллями та величезною наполегливістю. Доланням спротиву системи. Непоправними втратами часу. Переконуюсь на собі.

Стисло про ситуацію. Кілька років тому я допомогла правоохоронцям задокументувати пропонування мені, як судді, хабара за винесення рішення в інтересах мера Полтави. Слідство в цій справі досі триває. А обслуга схильного до правопорушень градоначальника, як може, ускладнює мені життя.

Неофіційний юрист мера, Олександр Ковжога, подав проти мене кілька цивільних позовів. Про захист «остаточно та фактично безповоротно» заплямованої честі, гідності, ділової репутації, про спростування інформації та про відшкодування завданих йому моральних страждань.

Було би що боронити, не виникало б і підстав для обурення та претензій.

Позови погано виписані, не підкріплені доказами, неодноразово повертались авторові для усунення недоліків.

Один стосувався ефіру на телеканалі 1+1. Ковжога забажав спростування моїх слів, сказаних на запитання ведучого, чи погрожували мені. Приблизно я відтворила репліку представника мера так: «Не хочете по-хорошому, то отримаєте…»

У кінцевому підсумку Ковжога відмовився від позову. Справу закрито. У перекладі з юридичної мови це означає, що позивач визнав достовірність моїх слів.

Я виграла. Але залишився неприємний присмак.

Не від особи позивача – людини мстивої та дріб’язкової. Від нього гідної поведінки очікувати не доводиться.

Ковжога знає, що за відкритого, чесного та неупередженого судочинства його шанси є нульовими. Тож звик діяти за лаштунками.

На жаль, багато полтавських суддів йому потурають.

***

Судова влада, її очільники та медійні представники нерідко кажуть про потребу в незалежності судів як про проблему зовнішніх впливів. Ледь не волають: дайте нам свободу, і ми будемо виносити законні та справедливі рішення!

Мій досвід участі у справах, де я виступаю відповідачем, свідчить зовсім про інше.

Про внутрішню залежність суддів. Про боязнь прогнівити представників чинної влади. Про намагання тримати ніс за вітром – чия візьме.

Оксану Самсонову, суддю, яка розглядала позов Ковжоги до мене та телеканалу 1+1, я знаю давно, з кінця 90-х років. Разом працювали в обласному управлінні юстиції, у різних відділах. Потім бачилися на нарадах суддів.

Я не розраховувала на прихильність колеги. Навпаки, у першому ж засіданні повідомила про зазначені обставини, щоб не дати позивачу можливості безпідставно звинуватити мене у приховуванні цієї інформації. Відводу судді Ковжогою заявлено не було.

Вже в судовому засіданні, що відбулося 30 жовтня 2017 року за участі юридичного представника «Плюсів», стали очевидними безперспективність позову Ковжоги та невідворотність нашої перемоги.

Відповідно до закону телеканал приймає претензії до змісту прямоефірних передач упродовж 14 днів, потім відео прибирається з сайту.

Ковжога не звертався до «1+1», а відразу вирішив позиватися. Надати суду відео в оригінальній формі він не міг, натомість заявив аж 6 свідків, які мусили підтвердити справедливість його образ (забігаючи наперед, зауважу, що тільки двоє зі свідків погодилися брати участь у затіяному Ковжогою фарсі).

Відмовити у позові можна було ще тоді.

Але процес тягнувся аж до 23 березня року нинішнього.

Як людина відповідальна я ретельно готувалася до кожного засідання. Узгоджувала свою позицію з адвокатом. Заявленими клопотаннями прагнула допомогти судді у правильному вирішенні справи.

Поведінка ж судді підказувала: щось відбувається.

Наприклад, 22 грудня Самсонова, посилаючись на міфічну в даному випадку монополію адвокатури, відсторонила від процесу мого представника, який не є професійним юристом.

Наступне засідання було призначене на 29 січня. До того часу суддя переглянула свою помилкову позицію та знову допустила представника до справи.

Після того, як «попливли» свідки, на чергове засідання Ковжога, схоже, хотів «не з’явитися», розраховуючи на відкладення розгляду. Проте ми заявили низку клопотань, суддя змушена була їх розглядати.

Двері судової зали кілька разів смикалися. За ними чутно було якусь метушню. Нарешті, на 18-й хвилині засідання до зали увійшов позивач у супроводі свого адвоката. Суддя доволі кволо пожурила їх.

Невдовзі суддя Самсонова «проковтнула» очевидну брехню Ковжоги про якісь переговори щодо примирення з іншим відповідачем і надала йому на те майже місяць.

Неправда спростовувалася легко – дзвінком до юриста «Плюсів». Згодом це можна було зробити, прослухавши аудіозапис телефонної розмови.

Однак істина суддю не цікавила. Мої пропозиції щодо з’ясування ситуації Оксана Самсонова зігнорувала.

Під завісу суддя дозволила Ковжозі зачитати повністю його єзуїтську заяву про відмову від позову.

Текст був сповнений зневажливими висловлюваннями проти мене. Образи на адресу колеги суддя Самсонова слухала, «затамувавши подих».

Подібне траплялось упродовж усього судового розгляду. Зауваження протилежній стороні суддя робила тільки після наших наполегливих наполягань.

Цинічних, інколи просто непристойних реплік адвоката Ковжоги Ігора Шеховцова та самого позивача, який віднедавна і сам є адвокатом, суддя чомусь не чула.

Не хотіла «жриця Феміди» помічати й фраз, якими ті двоє фактично підказували свідкам, що треба казати.

Звичайно, це викликало моє обурення, і тоді суддя мене попереджала про неналежну поведінку.

Визнати, що Ковжога зловживав процесуальними правами, суддя відмовилася. Забезпечити відшкодування понесених мною витрат на правничу допомогу теж.

Вочевидь, про верховенство права та змагальність процесу мова не йшла. Така собі «гра в одні ворота».

Чому суддя дозволила абсурдному і напрочуд примітивному фарсу розтягнутися на тривалий час? Чому вона вочевидь підігрувала провінційному «наполеончику», дозволяла йому зводити кособокий «картковий будинок» і зрештою допомогла вийти «сухим із води»?

Впевнена, що на відміну від мене їй ніхто не погрожував. Вона не зазнавала нападу молодиків, озброєних кийками. З неї цілком вистачило іншого.

Для окремих юристів та адвокатів давно стало нормою «професійне спілкування» з суддями. Всі ж люди. Вони просто спілкуються. Що ж тут такого.

Не обов’язково, щоб до судді приходила сторона в процесі та схиляла його до прийняття певного рішення. Достатньо у «фаховій» розмові з уособленням Феміди висловити свою думку щодо справи чи навіть певної ситуації.

Довести подібний вплив на суддю неможливо.

Якось інша суддя, певно виходячи з найкращих міркувань, порадила мені: «Ви би не описували всі ті події публічно, не було би й позовів».

Мої переслідувачі саме цього і прагнуть. Щоб я зупинилася, замовкла, бо звикли працювати в тиші. Тоді ніхто не помітить «втрати бійця».

Колегами, певно, керує страх. Можливо, навіть не усвідомлений. Вони не хочуть бути переслідуваними, такими як я.

Бо на боці ковжог влада, підсилена прихильністю прокуратури, деяких впливових у регіоні суддів, окремих представників правоохоронних органів. А ще й фейковою громадськістю та сайтами-«зливними бачками», підгодованими кістками з барських столів можновладців.

Треба бути кришталево чистим суддею, щоб наважитися кинути виклик цій кагалі. Місцевим князькам та їхнім рішалам.

Суддя Оксана Самсонова, яка є, можливо, однією з кращих у своєму суді, більше боїться мстивого «мента» з обслуги мера, ніж справедливого осуду своєї колеги – «білої ворони».

І це викликає сум.

Справедливість у судах досягається надзусиллями та величезною наполегливістю. Доланням спротиву системи. Непоправними втратами часу.

Переконуюсь на собі.

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net