Днями націоналістичні активісти провели у Києві рейд, у ході якого з ряду адмінбудівель були зняті прапори Євросоюзу. Таким чином учасники акції хотіли привернути увагу до колоніальної політики ЄС відносно України. Вони також вказали на подібності у політи
Днями націоналістичні активісти провели у Києві рейд, у ході якого з ряду адмінбудівель були зняті прапори Євросоюзу. Таким чином учасники акції хотіли привернути увагу до колоніальної політики ЄС відносно України. Вони також вказали на подібності у політиці Брюсселю та Москви. Одним із гасел акції було “Україна — не колонія ЄС. Україна — не колонія РФ”.
ЗМІ повідомляють, що поліція вже розшукує “правопорушників”. Одначе незрозуміло, про яке правопорушення йдеться. Стаття 338 КК України передбачає покарання за наругу над українськими державними символами або над “офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави”. Прапор ЄС таким не є, оскільки не є прапором держави. Отож, у чому звинувачує націоналістів поліція — незрозуміло. Ще менш зрозуміло, чому прапори міждержавного об'єднання, до якого Україна не входить, використовуються на рівні з державною символікою.
Сьогоднішня ситуація така, що питання “Як Ви ставитеся до вступу України в ЄС?” в принципі некоректне. Натомість кожна розумна людина мусить визнати три речі:
- протягом найближчих п'яти-десяти років вступ у ЄС Україні не загрожує (або “не світить”);
- враховуючи нинішні тенденції, за час, коли Україна теоретично стане готовою до вступу в Євросоюз, це утворення може або цілком зникнути, або виродитися у щось гірше за те, що існує сьогодні, або набути дійсно привабливих рис;
- нинішній формат української “євроінтеграції” не відповідає ні нашим інтересам, ні інтересам гіпотетичного “хорошого Євросоюзу”.
Україна не стане членом ЄС за два, три чи п'ять років. Зате, “євроінтегруючись”, вона здає одну позицію за іншою.
Зовнішня політика ЄС поки що є продовженням зовнішньої політики Берліну. А остання аж ніяк не співпадає з нашими інтересами. Берлін та Брюссель тиснуть на Україну, змушуючи її йти на поступки Кремлю. Коли громадські ініціативи розширюють методи протистояння московській агресії (як от блокада Криму або окупованих теренів Донбасу), звідти лунає голос невдоволення.
В економічному плані політика ЄС щодо України виразно колоніальна. Причому справа аж ніяк не обмежується одним лиш “безлісом”.
Нарешті, протягом останніх двох з половиною років було чимало нагод усвідомити, що однією зі сторін “євроінтеграції” є прийняття Україною підривних ідей та цінностей. Те, що минулорічний гей-парад у Києві провели, фактично, на найвищому державному рівні, є тому переконливим доказом.
Європейський народам потрібна консолідованість. Але не у такому форматі, як нинішній ЄС. Прагнення до оздоровлення ЄС зараз демонструють центральноєвропейські країни, передусім учасники Вишеградської четвірки. Чи вдасться їм досягнути бажаного результату — невідомо. Зате можемо з упевненістю говорити, що політика України не комплементарна їхнім прагненням. Поки що Україна є “п'ятим колесом вишеградського возу”, і не більше.
Прапори Євросоюзу на українських урядових будівлях і всюди, де лиш можна, — це символ безхребетності нинішньої України. А також її безперспективності. Не може бути перспектив у того, що відмовляється жити власним розумом і власними інтересами.
